Рішення № 51999659, 30.09.2015, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.09.2015 Справа № 920/1041/14Господарський суд Сумської області у складі колегії суддів: головуючий суддя - Ю.О. Зражевський, судді В.В. Яковенко, С.В. Заєць, розглянувши матеріали справи № 920/1041/14

за позовом: Приватного підприємства "Українська верстатобудівна компанія

"Салвер" в особі ліквідатора Солдаткіна С.В., м. Суми,

до відповідача: фізичної особи-підприємцця ОСОБА_2,

м. Суми,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та

Кредит" в особі філії "Полтавське РУ", м. Полтава

2. Відділу державної виконавчої служби Глухівського

міськрайонного управління юстиції, м. Глухів, Сумська область

про стягнення 113 557 грн. 00 коп.

та

за зустрічним позовом: фізичної особи-підприємцця ОСОБА_2

Олександрівни, м. Суми

до Приватного підприємства «Українська верстатобудівна компанія

«Салвер» в особі ліквідатора Солдаткіна С.В.

про визнання договору зберігання недійсним

ЗА УЧАСТЮ ПРЕДСТАВНИКІВ СТОРІН:

від позивача за первісним позовом: Кунцевич С.В., довіреність від 02.03.2015

від відповідача за первісним позовом: ОСОБА_4, довіреність 05.04.2015

від третьої особи - 1: Москвічов А.С., довіреність № 3-243110/18054 від 23.09.2015

від третьої особи-2: не з'явився

За участю секретаря судового засідання Г.В. Завалій

Рішенням господарського суду Сумської області від 01.12.2014 позовні вимоги задоволено повністю шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 113 557 грн. 00 коп. боргу та 2 320 грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2015 р. вищезазначене рішення було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.04.2015 рішення господарського суду Сумської області від 01.12.2014 та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2015 скасовані, а справа № 920/1041/14 передана на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Суть спору: позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 115991, 00 грн. 00 коп. боргу за договором зберігання від 01.03.2013 та 2 320,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

В уточненнях до позовної заяви № 02-01/6/343-10 від 09.092014 позивач зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача на свою користь 113 557,00 грн. боргу за договором зберігання від 01.03.2013р. та 2 320,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову.

05.05.2015 до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву від 04.05.2015, в якому позивач за зустрічним позовом просить суд визнати недійсним з моменту укладення договір зберігання від 01.03.2013р. з додаковими угодами, укладений між ПП УВК "Салвер" в особі ліквідатора Солдаткіна С.В. та зберігачем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 як вчинений без наміру його реального виконання. Застосувати наслідки недійсності договору зберігання.

Ухвалою господарського суду від 05.05.2015 зустрічну позовну заяву було прийнято господарським судом до розгляду.

22.05.2015 від позивача за первісним позовом надійшли пояснення з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 08.04.2014.

08.06.2015 позивач за первісним позовом подав до господарського відзив на зустрічний позов № 02-01/6/33-10/137 від 03.06.2015, відповідно до якого позовних вимог за зустрічним позовом не визнає.

Представником позивача до господарського суду 09.06.2015 була подана заява, в якій останній просить суд відмовити у задоволенні первісних позовних вимог та надає пояснення з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 08.04.2015.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та представника третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

Постановою господарського суду Сумської області по справі № 6/33-10 від 08.04.2010р. було визнано банкрутом Приватне підприємство "Українська Верстатобудівна Компанія "Салвер" (41400, Сумська обл., м. Глухів, вул. 40 років Перемоги, 52, код 30323567) та відкрито ліквідаційну процедуру відповідно до ст. 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Солдаткіна Сергія Вячеславовича.

В ході проведення ліквідаційної процедури позивач уклав з відповідачем договір зберігання від 01 березня 2013, за умовами якого Зберігач (відповідач) зобов'язувався зберігати та повернути у схоронності майно зазначене в п. 2 Договору, яке передано Власником (позивачем), а саме:

- верстат консольно-фрезерний 6МВП (61413П), вартістю 3130,00 грн.,

- спец. 2-х стоич. Продольно-фрезерний 6Г610, вартістю 65 819,00 грн.,

- верстат вертикально-фрезерний консольний 6Р12Б, вартістю 3617,00 грн.,

- верстат токарно-винторезний 1К62, вартістю 5564,00 грн.,

- верстат токарно-револьверний 1341, вартістю 11 128,00 грн.,

- верстат круглошлифувальний з підвищекною точністю 3Б161, вартістю 1502,00 грн.,

- верстат токарно-гвинторезний 1Б240ПС, вартістю 7 511,00 грн.

- верстат вертикально-сверлильний М135, вартістю 1903,00 грн.

- верстат відрізний 8Г662, вартістю 4173,00 грн.,

- верстат токарний 1Б240П, вартістю 12519,00 грн.,

- верстат плоскошліфувальний ЗГ71, вартістю 2 434,00 грн.,

- верстат горизонтально-фрезерний 6М83Г, вартістю1168,00 грн.,

- верстат горизонтально-фрезерний 6М83Г, вартістю 1168,00 грн.,

- молот М4134 (250кг), вартістю7011,00 грн.,

- пресс КД 2126, вартістю 3895,00 грн.,

- верстат бесцентрошліфувальний ЗЕ183 (БШС ЗЕ345), вартістю 5 564,00 грн.;

- верстат токарно-револьверний 1Г340П (Спец. Токарний РТ45009), вартістю 6510,00 грн.

Загальна вартість вказаних станків становить 144 617,00 грн.

Факт передачі майна Власником на зберігання Зберігачу підтверджується Актом приймання-передачі майна на зберігання за Догоором зберігання від 01.03.2013, підписаного представниками обох сторін.

Додатковою угодою від 25.12.2013 до Договору зберігання від 01.03.2013 сторони виключили з Договору зберігання від 01.03.2013 наступні станки:

- верстат консольно-фрезерний 6МВП (61413П), вартістю 3130,00грн.,

- верстат вертикально-фрезерний консольний 6Р12Б, вартістю 3617,00 грн.,

- верстат круглошлифувальний з підвищекною точністю 3Б161, вартістю 1502,00 грн.,

- верстат вертикально-сверлильний М135, вартістю 1903,00 грн.

- верстат відрізний 8Г662 вартістю 4173,00 грн.,

- верстат горизонтально-фрезерний 6М83Г, вартістю1168,00 грн.,

Додатковою угодою від 10.01.2014 до Договору зберігання від 10.01.2014 сторони дійшли згоди про виключення з Договору зберінання від 01.03.2013 наступні станки:

- молот М4134 (250кг), вартістю7011,00 грн.,

- пресс КД 2126, вартістю 3895,00 грн.,

Отже, на зберіганні у відповідача по Договору зберігання від 01.03.2013, з урахуванням Додакових угод від 25.12.2013 та від 10.01.2014 залишились наступне майно:

- спец. 2-х стоич. Продольно-фрезерний 6Г610, вартістю 65 819,00 грн.,

- верстат токарно-винторезний 1К62, вартістю 5564,00 грн.,

- верстат токарно-револьверний 1341, вартістю 11 128,00 грн.,

- верстат токарно-гвинторезний 1Б240ПС, вартістю 7 511,00 грн.

- верстат токарний 1Б240П, вартістю 12519,00 грн.,

- верстат плоскошліфувальний ЗГ71, вартістю 2 434,00 грн.,

- верстат горизонтально-фрезерний 6М83Г, вартістю1168,00 грн.,

- верстат бесцентрошліфувальний ЗЕ183 (БШС ЗЕ345), вартістю 5 564,00 грн.;

- верстат токарно-револьверний 1Г340П (Спец. Токарний РТ45009), вартістю 6510,00 грн.

Як зазначає позивач у позові, загальна вартість вказаих станків, відповідно до проведеної оцінки стнановить 115 991,00 грн.

Відповідно до п.5.1.7 Договору, Зберігач зобов'язаний нести відповідальність за втрату чи пошкодження майна.

Відповідно до п.6.4.1 Договору, збитки, завдані Власнику втратою (нестачею) або пошкодженням майна відшкодовуються Зберігачем у розмірі його вартості.

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов Договору зберігання на звернення власника майна про місцезнаходження та умови зберігання станків не надав інформації стосовно місцезнаходження даного майна, посилаючись на те, що Зберігача не допускають на територію ТОВ «УМК «Салверст», де зберігаються вищезазначені станки, у зв'язку з чим комітетом кредиторів ПП «УВК «Салвер» було прийнято рішення в межах справи про банкрутство ПП «УВК «Салвер» стягнути з відповідача суму коштів відсутніх станків згідно їх ліквідаційної вартості, яка становить 115 991,00 грн.

Уточненнями до позовної заяви № 02-01/6/33-10/1744 від 09.09.2014 позивач зменшує суму позовних вимог на вартість виявленого станка та просить суд стягнути з відповідача на свою користь 113 557,00 грн.

Тобто, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, позивач просить суд зобов'язати відповідача відшкодувати збитки, шляхом стягнення з останнього грошових коштів у розмірі втраченого майна, яке передавалось на зберігання.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивач посилається на лист від 17.01.2014, в якому ліквідатор ПП «УВК «Салвер» - арбітражний керуючий Солдатків С.В. - звертався до відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 про надання відомостей про місцезнаходження та умови зберігання станків, що перебували на зберіганні у останньої по Договору зберігання від 01.03.2013.

У даному зверненні ліквідатор ПП «УВК «Салвер» зазначав, що листом від 10.12.2013 вих. №7-10/1044 ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» повідомляв, що з моменту прийняття будівель ТОВ «УМК «Салверст» в управління, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» забезпечив охорону майна на території шляхом залучення спеціалізованої охоронної організації. В ході проведення інвентаризації було виявлено нестачу 16 станків, переданих ПП «УВК «Салвер» на відповідальне зберіганні фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 В цьому листі Банк зазначав, що ФОП ОСОБА_2 не повідомила про місце зберігання станків, не пояснила способу, у який вона забезпечувала особисте зберігання, не уточнила конкретних приміщень, у яких вона розраховує знайти зниклі станки. Банк вказував про те, що комісійно вже було виявлено відсутність майна на всій території об'єкта. А тому, пропонував стягнути з ФОП ОСОБА_2 вартість зниклого майна та повідомити правоохоронні органи про виявлене порушення.

Як зазначає відповідач у відзиві та свідчать матеріали справи, з метою забезпечення схоронності майна, переданого відповідачу на зберігання по Договору зберігання від 01.03.2013, останній 01.03.2013 уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю УМК «Салверст» договір на фізичну охорону об'єкта, за умовами якого Замовник (відповідач) передав Виконавцю (ТОВ УМК «Салверст» під охорону майно, перелік якого зазначений у Договорі зберігання від 01.03.2013, укладеного між позивачем та відповідачем.

Відповідно до п.3.1 Договору на фізичну охорону Об'єкта, дане майно знаходиться в АДРЕСА_1.

Факт передання відповідачем майна під охорону третій стороні підтверджується Актом приймання-передачі майна від 01.03.2013, підписаного та скріпленого печатками Замовика та уповноваженим представника Виконавця.

23.03.2013 представник ТОВ УМК «Салверст», листом повідомив відповідача про те, що 22.03.2013 на території ПП «УВК «Салвер» відділом Державної виконавчої служби Глухівського міськрайонного управління юстиції проводились дії з примусового виконання рішення суду про передачу предмета іпотеки від ТОВ «Салверст», під час якої працівниками філії «Полтавське РУ АТ Банк «Фінанси та Кредит» в м. Суми у начальника охорони були вилучені ключі від всіх приміщень, що підтверджується фактом виклику наряду міліції та письмовим пояснення начальника охорони. При цьому, державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Глухівського міськрайонного управління юстиції не був проведений опис майна, що знаходиться на території підприємства, охорона представниками виконавчої служби та працівниками банку не була встановлена.

Виконавець по Договору на фізичну охорону об'єкта від 01.03.2013 повідомимв Замовника про те, що з 22.03.2013 теритиорія підприємства залишилась без охорони.

На виконання умов Договору зберігання від 01.03.2013, зокрема п.5.1.5, Зберігач повідомив Власника майна листом № 3 від 25.03.2013 про неможливість виконання умов п. 1.1 зазначеного Договору, а саме, відповідати про схоронність данного майна, та припинення зобов'язання за договором, відповідно до ст. 607 Цивільного кодексу України з 22.03.2013.

Відповідач зазначає, що в період з 22.03.2013 (моменту проведення виконавчих дій державними виконавцями з виконання наказу господарського суду від 21.05.2013 № 5021/2865 ) по 02.04.2014 (до моменту укладення договору охорони з ТОВ «Козацька стріла» територія ПП «УВК «Салвер» та ТОВ "УМК «Салверст» перебувала без нагляду та охорони, про що позивачу було достеменно відомо.

Крім того, зі змісту Акту інвентаризації від 18.04.2013 рухомого майна ПП «УВК «Салвер», що знаходиться за адресою 41400, Сумська область, м. Глухів, вул.. 40 років Перемоги,52, складеного ліквідатором ПП «УВК «Салвер» Солдаткіним С.В. та представниками Філії «Полтавське регіональне управління ПАТ «Фінанси та Кредит» вбачається, що інвентаризація майна, переданого відповідачу по Договору Зберігання від 01.03.2013 була проведена без відома відповідача - особи, відповідальної за його збереження.

В період з 25.06.2013 відповідач неодноразово намагався потрапити на територію ТОВ «УМК «Салвер» з метою визначення наявності або відсутності ввіреного по Договору зберігання майна, але дозволу від ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на доступ на територію підприємства останній так і не отримав.

Так, 25.06.2013 р. старшим державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Глухівського міськрайонного управління юстиції при примусовому виконанні наказу Господарського суду №5021/2865 від 21.05.2013 про повернення нерухомого майна ТОВ «УМК «Салверст» відповідачу, як представнику підприємства за довіреністю, було передано майно. На підставі складених актів ФОП ОСОБА_2 звернулась до ТОВ «Козацька стріла» про передачу ключів від приміщень. Факт отримання даного звернення підтверджується підписом представника ТОВ «Козацька стріла» ОСОБА_7

14.08.2013 представником ТОВ «УМК «САлверст» на ім'я управляючого філією «Полтавське РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» був направлений запит про допуск робочої групи на територію підприємства з метою проведення інвентаризації, до якої був включений відповідач. Однак такий дозвіл також не був наданий.

26.11.2013 відповідачем на ім'я заступника керуючого філією «Полтавське РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» з управління активами А.Є. Кузнецова був направлений черговий запит про допуск відповідача на територію підприємств, на яких перебувало спірне майно. У відповідь на який відповідачу була надана згода на допуск відповідача разом з уповноваженим працівником банку при умові письмового повідомлення банку про місце зберігання цих верстатів.

Відповідно до ч.1 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. (ч. 1 ст. 942 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1. ст.. 950 Цивільного кодексу України, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, зокрема, у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості (ст. 951 Цивільного кодексу України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) ч.1. ст..22 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1,2 ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ст..224 Господарського кодексу України).

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст.. 225 Господарського кодексу України).

Отже, для застосування такої мірі відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення:

- протиправна поведінка;

- шкідливий результат такої поведінки (збитки);

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;

- - вина правопорушника.

Відшкодування збитків є мірою відповідальності, що застосовується за наявності збитків, протиправності цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки. Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитки.

Позивач не надав суду доказів щодо наявності повного складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для покладення на відповідача цивільної правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків

Зокрема, відсутня визначальна складова, за якої неможливо притягнути суб'єкта господарських відносин до відповідальності, а саме, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Адже, як зазначав сам позивач у позові та свідчать матеріали справи, сектором ДСБЕЗ СМВ УМВС України в Сумській області було проведено перевірку на звернення ліквідатора по факту зниклого майна, що належать на праві власності П «УВК «Салвер», та які знаходились на зберіганні у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на підставі договору зберігання від 01.03.2013. За результатами перевірки правоохоронними органами встановлено, що в діях відповідача не вбачається ознак кримінального правопорушення.

Крім того, з матеріалів справи, вбачається, що відповідачем було вжито достатньо заходів для запобігання зникненню взятого на зберігання майна, шляхом надсилання позивачу повідомлень про неможливість виконання договірних зобов'язань з неналежних від відповідача причин та неодноразових звернень до керуючого філією «Полтавське РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та охоронної фірми «ТОВ «Козацька стріла».

Тож дані факти спростовують твердження третьої особи - Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» у письмових поясненнях від 13.08.2014 про відсутність належних дій з боку відповідача по вжиттю заходів з охорони та виявлення майна.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Позивачем не доведені обставини заподіяння збитків, наявності протиправної поведінки відповідача, причинного зв'язку між діями відповідача та понесеними збитками, а також, не надано доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором зберігання.

Крім того, слід зазначити, в матеріалах справи відсутні докази, які б могли ідентифікували відсутнє майно з майном, яке було передано відповідачу на зберігання, оскільки станки та верстати, зазначені в акті не відповідають модельному ряду станків, зазначених у договорі зберігання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, оцінивши надані докази, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми коштів відсутніх станків у розмірі 113557,00 грн. є неправомірними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню..

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилається на те, що Договір зберігання від 01.03.2013, не був спрямований на реальне настання правових наслідків та був укладений позивачем за зустрічними позовом під впливом обману відповідача з метою списання коштів як оплату за договір зберігання за рахунок коштів отриманих в процесі ліквідації банкрута.

На підтвердження обставин, на які позивач за зустрічним позовом посилається при обґрунтуванні зустрічних позовних вимог, позивач наводить положення п.2.1 Договору. Позивач зазначає, що відповідач не надав жодних документів на підтвердження права власності на майно, передане на зберігання, у спірному договорі не вказано в яких саме приміщеннях знаходиться майно, в якому конкретно приміщенні знаходиться майно.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Позивач не подав доказів того, що спірний договір суперечить чинному законодавству з посиланням на конкретні норми.

Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Для кваліфікації правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України необхідна обов'язкова наявність заперечення іншою стороною обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або замовчення їх існування.

Разом з тим, обставини, на які посилається позивач (не надання відповідачем документів на підтвердження права власності на станки, не зазначення у договорі конкретного приміщення, де знаходиться майно) не можна віднести до обману, оскільки відповідач не приховував від позивача документів в підтвердження права власності на станки, а посилання позивача на відсутність адреси майна, яке зберігається, не може кваліфікуватись судом як обман, оскільки позивач, як вільна сторона, при укладанні договору мав можливість внести пропозиції щодо змісту даного договору, зазначивши в останньому адреси місця зберігання майна.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для визнання договору зберігання від 01.03.2013 недійсним, тому вважає зустрічні позовні вимоги необґрунтованими та відмовляє у їх задоволенні.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивачів.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні первісних позовних вимог - відмовити.

2. У задоволенні зустрічних позовних вимог - відмовити.

Повне рішення складене 05.10.2015

ГОЛОВУЮЧИЙ СУДДЯ Ю.О. Зражевський

СУДДІ В.В. Яковенко

С.В. Заєць