Рішення № 51998794, 01.10.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" жовтня 2015 р.Справа № 916/3382/15

За позовом: державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

до відповідача: державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"

про стягнення 131 005,61 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 довіреність

від відповідача: ОСОБА_2 довіреність

Відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалися перерви з 10.09.2015р. до 15год.15хв. 16.09.2015р. та з 16.09.2015р. до 10год.30хв. 01.10.2015р.

СУТЬ СПОРУ: Позивач, державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (ДП АМПУ), звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (ДП ІМТП) 4310,74 грн. 3% річних та 126 694,87 грн. інфляційних.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.08.2015р. позовну заяву (вх. №3557/14) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечу, з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. № 22989/15), просить суд в його задоволенні відмовити.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, суд встановив:

07.04.2014р. між ДП АМПУ (адміністрація Іллічівського морського порту) (власник) та ДП ІМТП (користувач) було укладено договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 72-П-ІЛФ-14/98-О (договір). згідно умов п.1.1. якого, власник на визначених договорах умовах оплати, надав користувачу право обмеженого користування гідротехнічними спорудами (нерухомим майном), розташованим в каваторії Іллічівського морського порту, а саме: причалом № 26, паром, РО-РО, довжиною 210п.м, арх.. № паспорту 85326 та причалом 3 27, паром, РО-РО, довжиною 210 п.м, арх.. № паспорту 85327.

Умовами договору останній строк сплати (п.2.5.) за користування майном було встановлено до 31.01.2015р.

В період виконання договору, у звязку із несвоєчасною сплатою за сервітут, за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 347 333,71 грн.

У звязку із несплатою зазначеної заборгованості позивач звернувся до господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з відповідача цієї суми.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.04.2015р. по справі № 916/726/15-г, залишеним в силі постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.06.2015р. з відповідача було стягнуто 347333,71 грн. боргу.

02.07.2015р. зазначені кошти надійшли на поточний рахунок позивача.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 72-П-ІЛФ-14/98-О від 07.04.2014р. в частині порушення строків оплати за сервітут і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст.903 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, у звязку із порушенням відповідачем зобовязань щодо оплати сервітуту, в строки передбачені договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 72-П-ІЛФ-14/98-О від 07.04.2014р. виникла заборгованість у сумі 347 333,71 грн., яку за рішенням суду відповідач сплатив 02.07.2015р.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобовязання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами. Припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.

Судом встановлено, що порушення відповідачем зобовязань, щодо своєчасного розрахунку з позивачем за договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 72-П-ІЛФ-14/98-О від 07.04.2014р. тривало з 01.02.2015р. по 01.07.2015р.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві, саме за вищенаведений період, позивачем здійснено розрахунок 3% річних та інфляційних.

З приводу чого суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором про надання послуг.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд дійшов наступних висновків:

Втрати від інфляції є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Суд зазначає, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

Таким чином, інфляційна складова боргу може бути розрахована виключно за період повних календарних місяців прострочи платежів, а не за кожний день окремо, оскільки Держкомстат не визначає індекс інфляції на кожен день місяця чи на частину місяця. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 15.09.2010р. у справі № 11/14-10, від 01.12.2010 року у справі № 3/111-10, від 19.01.2011 року у справі № 4/54-10-1818, від 15.03.2011 року у справі № 32/301.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання та є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" і на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua).

Як зазначено в п. 7.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що силу вищенаведених приписів закону підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі 4310,74 грн. 3% річних та 126694,87 грн. інфляційних.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Судом не приймаються до уваги заперечення відповідача, що справи № 916/726/15-г та №916/2909/15, оскільки як вбачається із тексту рішення п справі № 916/726/15-г предметом її розгляду було лише стягнення з відповідача основної суми боргу у розмірі 347333,71 грн., 3% річних та інфляційні в справі № 916/726/15-г до стягнення не предявлялися, щодо інших заперечень, заявлених у відзиві на позов, суд дійшов до висновку, що вони зводяться до довільного трактування відповідачем приписів чинного законодавства України, а тому не приймаються до уваги.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищезазначені матеріали справи та проаналізовані положення чинного законодавства України, суд, вбачає доведеними та обґрунтованими заявлені позовні вимоги державного підприємства "Адміністрація морських портів України " у звязку із чим підлягає стягненню з державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на користь позивача 4310,74 грн. 3% річних та 126694,87 грн. інфляційних.

Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1 827,00 грн.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" - задовольнити повністю.

2. Стягнути з державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (68001, Одеська обл., м. Іллічівськ. вул. Праці, 6, код ЄДРПОУ 01125672) на користь державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (68001, Одеська обл., м. Іллічівськ. вул. Праці, 6, код ЄДРПОУ 38727770) 4 310 (чотири тисячі триста десять) грн. 74 коп. 3% річних та 126 694 (сто двадцять шість тисяч шістсот дев'яносто чотири) грн. 87 коп. інфляційних та 2 620 (дві тисячі шістсот двадцять) грн. 12 коп. витрат на оплату судового збору.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України

Повний текст рішення складено 06 жовтня 2015 р.

Суддя О.В. Цісельський