Постанова № 51986631, 16.09.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2015 року м.Київ 810/3444/15

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., суддів Василенко Г.Ю., Панченко Н.Д., за участю секретаря судового засідання Горобець В.О.,

позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - Голубець Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України, в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства юстиції України, головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Дмитра Євгеновича про визнання протиправними дії Міністерства юстиції, в особі головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є., яка виразилась у винесенні рішення у формі постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження по виконавчому листу № 810/377/14-а по справі № 810/377/14-а, (ВП №48272752); зобов'язати Міністерство юстиції відмінити постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження по виконавчому листу № 810/377/14-а по справі № 810/377/14-а, (ВП №48272752); зобов'язати Міністерство юстиції відкрити виконавче провадження по виконавчому листу № 810/377/14-а по справі № 810/377/14-а, (ВП №48272752) згідно поданої заяви стягувача - ОСОБА_1

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 23.07.2015 він звернувся до Міністерства юстиції України з заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2015 в адміністративній справі № 810/377/14-а.

Водночас, постановою головного державного виконавця Нідченко Д.М. від 27.07.2015, йому було відмовлено у відкритті виконавчого провадження з підстав відсутності ідентифікаційного коду (номеру) боржника у пред'явленому на виконання виконавчому листі.

Позивач не погоджується з діями відповідача щодо відмови у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2015 в адміністративній справі № 810/377/14-а, вважає їх такими, що є незаконними та суперечать вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 07.09.2015 відкрито провадження в адміністративній справі № 810/3444/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 16.09.15.

У судове засідання з'явились позивач та уповноважений представник відповідачів.

Під час судового розгляду справи, враховуючи вимоги частини третьої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, судом визначено належним відповідачем Міністерство юстиції України, в особі Департаменту ДВС Міністерства юстиції України.

В ході судового розгляду позивач підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Представник Міністерства юстиції України, в особі Департаменту ДВС Міністерства юстиції України проти позову заперечував та просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування доводів заперечень зазначив, що приймаючи постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП № 48272752 від 27.07.2015 державний виконавць відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України діяв у межах повноважень та у спосіб відповідно до вимог діючого законодавства України, а тому підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Судом встановлено, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2015 в аміністративній справі № 810/377/14-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2015, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та визнано протиправною бездіяльність Міністра оборони України, що виявилась у невиконанні рішення Міністра оборони України від 16.02.1999 № 678/з, зобов'язано Міністра оборони України вжити заходів щодо виконання рішення Міністра оборони України від 16.02.1999 № 678/з про забезпечення полковника юстиції запасу ОСОБА_1 житлом для постійного проживання.

20.07.2015 Київським окружним адміністративним судом, з метою звернення вказаного вище судового рішення до примусового виконання, видано виконавчий лист у даній справі.

23.07.2015 позивач звернувся до Державної виконавчої служби України з заявою про відкриття виконавчого провадження по зобов'язаню Міністра оборони України вжити заходів щодо виконання рішення Міністра оборони України від 16.02.1999 № 678/з про забезпечення полковника юстиції запасу ОСОБА_1 житлом для постійного проживання.

До вказаної заяви ОСОБА_1 надав оригінал виконавчого листа в адміністративній справі № 810/377/14-а та оригінал копії постанови Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2015 в адміністративній справі № 810/377/14-а.

27.07.2015 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. прийнято постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 810/377/14-а, виданого 20.07.2015.

В якості підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження посадовою особою відповідача зазначено, що у пред'явленому на виконання виконавчому документі не зазначено ідентифікаційний код (номер) боржника.

Зазначена постанова разом із оригіналом виконавчого документа була направлена Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на адресу ОСОБА_1 та отримана останнім 05.08.2015.

З метою виправлення недоліків у виконавчому документі, про які зазначив державний виконавець у постанові про відмову у відкритті виконавчого провадження (ВП №48272752) від 27.07.2015, позивач 05.08.2015 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з заявою про виправлення помилки, допущеної при оформлені виконавчого листа в адміністративній справі № 810/377/14-а.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.09.2015 в адміністративній справі № 810/377/14-а ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні вказаної заяви.

Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про виправлення описки допущеної при оформленні виконавчого листа в адміністративній справі № 810/377/14-а слугувало те, що заповнення реквізитів вказаного виконавчого листа здійснено судом на підставі наявних у матеріалах адміністративної справи відомостей, а отже доводи заявника про існування помилок у наведеному виконавчому листі суд визнав необґрунтованими.

З огляду на те, що позивач фактично не може виконати рішення у справі № 810/377/14-а , яке набрало законної сили, він звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

Згідно з приписами частини другої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Звернення судового рішення до примусового виконання здійснюється адміністративним судом шляхом видачі виконавчого листа.

Частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Про такі обов'язки державного виконавця зазначено також і в пункті 2.1. розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція 512/5), відповідно до якого державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення своєчасного і повного виконання рішення.

Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», а також підпункту 3.1. пункту 3 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 15.12.99 N 74/5 (далі - Інструкція № 74/5), державний виконавець відкриває виконавче провадження за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення та на підставі виконавчого документа.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» та підпункту 1.1 пункту 1 Інструкції № 74/5 державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами.

При цьому, пунктом 3 частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у виконавчому документі зазначаються: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.

Аналогічні вимоги законодавства встановлені підпунктом 1.4. пункту 1 Інструкції № 74/5, та зазначено, що у виконавчому документі повинні бути зазначені, крім іншого, найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо.

Приписами пункту 3.3. розділу ІІІ Інструкції № 512/5 визначено, що виконавчий документ повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».

При перевірці відповідності виконавчого документа вимогам пункту 3 частини першої статті 18 Закону державний виконавець враховує таке: а) повне найменування для юридичних осіб повинно містити інформацію про організаційно-правову форму такої особи відповідно до вимог чинного законодавства; б) ім'я фізичної особи (яка є громадянином України) складається з її прізвища, власного імені та по батькові (частина перша статті 28 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про національні меншини в Україні» громадяни, в національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати по батькові, мають право записувати в паспорті лише ім'я та прізвище, а у свідоцтві про народження - імена батька та матері; в) відсутність коду за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України стягувача та боржника (для юридичних осіб) допускається, якщо законодавством країни, на території якої зареєстровано юридичну особу, не передбачено присвоєння юридичній особі такого коду; г) для фізичних осіб реєстраційний номер облікової картки платника податків не зазначається у виконавчому документі, якщо особа є іноземцем та законодавством країни, на території якої проживає фізична особа, встановлено інші форми обліку або якщо особа відмовилась його мати через свої релігійні переконання, про що є відповідна відмітка у паспорті особи. ґ) реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія і номер паспорта можуть не зазначатися в постановах у справах про адміністративні правопорушення, які виносяться на місці вчинення правопорушення або без участі особи.

З аналізу зазначених норм вбачається, що зазначення ідентифікаційного номеру боржника не є обов'язковим реквізитом виконавчого документа та його наявність визначена законодавцем альтернативно, лише якщо такі дані, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ.

При цьому, виходячи з приписів наведених норм, суд звертає увагу, що обов'язковими даними виконавчого документу є найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, виконавчий лист, який було пред'явлено позивачем до Державної виконавчої служби України містить відомості про найменування та місцезнаходження боржника, при цьому, щодо його ідентифікаційного коду (номера) зазначено, що такі відомості відсутні (а.с.23).

Про відсутність у Київського окружного адміністративного суду, яким було видано виконавчий лист, інформації про ідентифікаційний код (номер) боржника вказано також і в ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 03.09.2015 в адміністративній справі № 810/377/14-а.

Крім того, суд зауважує, що боржником у даному виконавчому листі визначено Міністра оборони України, тобто посадову особу, без зазначення конкретного призвіща, ім'я та по-батькові, а реєстраційний номер облікової картки платника податків або код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України є унікальними ідентифікаційними номерами конкретних фізичних або юридичних осіб. Отже, враховуючи, що боржником у виконавчому листі № 810/377/14-а не визначено конкретно юридичну або фізичну особу, то відповідно і зазначати ідентифікаційний код (номер) не має підстав.

Таким чином, судом встановлено, що виконавчий лист № 810/377/14-а відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» та містить всі необхідні дані для звернення його до виконання.

Згідно з підпунктом 3.6.1. пункту 3.6 Інструкції 74/5, а також статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та пред'явлений до виконання відповідного органу державної виконавчої служби.

При цьому, з метою належного захисту прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, відповідно до вимог частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, адже належним способом захисту порушеного права позивача, який призведе до відновлення цього права, є саме визнання протиправною та скасування постанови від 27.07.2015 ВП № 48272752.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Аналогічне положення закріплено в статті 14 Кодексу адміністративного судочиснтва України, яка визначає, що постанови та ухвали суду в адміністартивних справах, що набрали законної сили, є обобов'язковими до виконання на всій території України. Отже, рішення про відмову відповідача у відкритті виконавчого провадження позбавляє права позивача на забезпечення виконання рішення суду та захисту порушеного права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження від 27.07.2015 ВП № 48272752 є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дії відповідача відносно прийнття спірного рішення, судом встановлено, що відповідачем було дотримано процедуру прийняття спірного рішення, отже, підстави для визнання протиправними дій Міністерства юстиції України, в особі Департаменту ДВС Міністерства юстиції України щодо прийняття постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження по виконавчому листу № 810/377/14-а по справі № 810/377/14-а, (ВП № 48272752) - відсутні, тому в задоволенні цієї частини позовних вимог суд відмовляє.

Відносно вимоги позивача зобов'язати Міністерство юстиції України відмінити постанову про відмову у відкритті виконавочого провадження суд зазначає, що оскільки судом вказана постанова скасована підстави для зобов'язання відповідача скасувати цю постанову відсутні.

Стосовно вимоги про зобов'язання відповідача відкрити виконавче провадження по виконавчому листу № 810/377/14-а по справі № 810/377/14-а, (ВП №48272752) згідно поданої заяви стягувача - ОСОБА_1, суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної реєстраційної служби і їх посадові особи як суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що визначений Конституцією і чинним законодавством України.

Зазначені повноваження відповідача є дискреційними повноваженнями, тобто, повноваженням, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, а саме, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Таким чином, позовна вимога про зобов'язання Міністерства юстиції відкрити виконавче провадження по виконавчому листу № 810/377/14-а (ВП №48272752) є формою втручання у його дискреційні повноваження і виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

Водночас, зважаючи на ту обставину, що судом встановлено протиправність прийнятого рішення та скасовано його, з метою належного захисту прав, свобод та інтересів позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача, з урахуванням викладених у даному рішенні висновків.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено суду правомірність прийнятого рішення від 27.07.2015 щодо відмови у відкритті виконавчого провадження ВП № 48272752.

Враховуючи зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як встановлено судом, відповідач не поніс судових витрат, тому вони на його користь стягненню не підлягають.

Відповідно до статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки вимог про відшкодування судових витрат позивачем заявлено не було, судові витрати стягненню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 27.07.2015 ВП № 48272752.

3.Зобов'язати Міністерство юстиції України, в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.07.2015.

4. У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий - суддя Панова Г. В.

Судді: Василенко Г.Ю.

Панченко Н.Д.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 21 вересня 2015 р.