Постанова № 51986628, 11.09.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2015 року 810/3308/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та податкових вимог,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.10.2014 року № 3062/0030301703/244, податкову вимогу від 22.11.2014 року № 933-25 та вимогу від 20.08.2014 року №Ф-24/0024501703.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення податкового органу прийняті на підставі неправильних висновків щодо заниження підприємцем оподаткованого доходу за період 2011-2013 роки, у зв'язку з чим такі рішення є протиправними.

Представник позивача в судове засідання не прибув, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання також не прибув, проте надав письмові заперечення проти позову, зазначивши, що заниження валового доходу та завищення валових витрат позивачем призвели до бюджетних втрат податку з доходів фізичних осіб та неповної сплати єдиного соціального внеску, у зв'язку з чим спірні рішення податкового органу є правомірними.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні в разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, враховуючи заперечення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ Міндоходів України у Київській області, правонаступником якого є Білоцерківська ОДПІ ГУ ДВС у Київській області, проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року.

За результатами вказаної перевірки контролюючим органом складено Акт перевірки від 20.08.2014 року № 2556/1703/2997707792/99, згідно з висновками якого встановлено порушення позивачем п.138.2, 138.4 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139, п.п. 164.1. п.164.1 ст. 164, п. 177.1, 177.2, 177.4 ст. 177 ПК України в частині заниження чистого доходу, який підлягає оподаткуванні податком з доходів фізичних осіб (ПДФО), в сумі 396 454,50 грн. (в т.ч. за 2011 рік - 21 700, 00 грн., за 2012 рік - 14 200, 00 грн., за 2013 рік 360 554,50 грн.), що призвело до заниження ФОП ОСОБА_1 ПДФО в сумі 64 362,48 грн.

На підставі висновків Акта перевірки Білоцерківською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 3062/0030301703/244 від 02.10.2014 року, яким визначене позивачу податкове зобов'язання з ПДФО в сумі 80 453, 10 грн., в т.ч. за основним платежем - 64 362, 48 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 090, 62 грн.

Крім того, відносно позивача було винесено податкову вимогу від 22.10.2014 року № 933-25 на загальну суму 87 898,73 грн. та вимогу про сплату боргу з ЄСВ від 20.08.2014 року № Ф-24/0024501703 на загальну суму 101 773,36 грн.

Як свідчать обставини справи, висновки податкового органу щодо порушення підприємцем норм податкового законодавства зводяться до неналежного документального не підтвердження визначених позивачем сум валового доходу та валових витрат, відповідно, заниження сум ПДФО, зазначених у відповідних деклараціях за 2011, 2012 та 2013 року.

Так, посадові особи відповідача вважають, що копії товарних накладних, договорів постачання продуктів харчування, копії квитанцій, прибуткових касових ордерів, видаткових накладних тощо без належних доказів оплати за визначених в цих документах товарів, не можуть вважатися достатніми доказами підтвердження витрат позивача.

Суд не погоджується з висновками податкового органу щодо порушення позивачем вимог при визначенні об'єкту оподаткування ПДФО, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування фізичних осіб - підприємців є чистий оподатковуванні дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документальне підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

У відповідності до п. 177.4 ст. 177 ПК України до витрат підприємця на загальній системі оподаткування відносяться документальне підтверджені витрати, безпосередньо пов'язані із отриманням доходів, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з Розділом ІІІ «Податок на прибуток підприємств». Перелік витрат операційної діяльності визначено ст. 138 ПК України.

Згідно зі п.п.17.13 п.17.1 ст. 17 ПК України платник податків має право обирати самостійно метод ведення обліку доході» і витрат.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). При цьому, не зазначається, що таке положення ПК України не поширюється на витрати фізичної особи - підприємця.

Згідно із положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»:

- активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому;

- зобов'язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди;

Отже, коли фізична особа - підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування, отримує товар, у неї виникає заборгованість (зобов'язання) перед постачальником, а збільшення зобов'язань і є витратами у розумінні п.п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 ПК України.

Згідно з пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділ ІІІ цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані і виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу (тобто вартість придбання товарів є їх вартістю. Собівартість відноситься до витрат операційної діяльності, на суму яких фізична особа - підприємець на загальній системі має право зменшити свій загальний оподатковуваний дохід.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) встановив вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, ствердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 168/704, первинні документи (на паперових машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких укладений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Зважаючи на викладене суд зазначає, що законодавством не передбачено вимоги про те, що до складу витрат підприємця на загальній системі оподаткування можна відносити тільки ті витрати, по яким відбулася оплата (тобто валовими витратами підприємця є лише фактично оплачені витрати, як про це зазначає Білоцерківська ОДПІ в Акті перевірки - т.зв. «касовий метод визначення валових витрат»).

Таким чином, зазначені висновки податкового органу є неправомірними.

Відповідачем не надано інших пояснень та доказів того, що документи позивача, на підставі яких сформовано валові витрати, не відповідають вищевказаним вимогам.

Крім того суд звертає увагу, що акт перевірки містить висновки про суми коштів, які були списані рахунків ФОП ОСОБА_1 в рахунок оплати придбаних ТМЦ (п. 1.10 Акта перевірки), дані про витрати, пов'язані одержанням доходу, вказані ревізором в пп. 1.16.1 п.1.16 Акта перевірки.

Ці дані, рівно як і надані платником податків до перевірки банківські виписки про рух коштів по рахунках та копії платіжних документів за 2011 - 2013 р.р., спростовують твердження Білоцерківської ОДПІ, покладені в основу висновку про порушення підприємцем ст. 177 ПК України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 02.10.2014 року № 3062/0030301703/244.

Підпунктом 153.1.14 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Відповідно до п. 59.1. ст. 59 Кодексу у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Оскільки визначене відповідачем податкове зобов'язання суд визнає неправомірним, то податкова вимога від 22.11.2014 року № 933-25 винесена на підставі цього зобов'язання, підлягає скасуванню.

Щодо вимоги від 20.08.2014 року № Ф-24/0024501703 суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464 платниками ЄСВ є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 ЄСВ нараховується для платників, зазначених у п.4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманою від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу на місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Право контролюючих органів виносити вимогу про сплату боргу передбачене ч. 4 ст. 4 Закону № 2464, відповідно до якої така вимога надсилається лише у випадку наявності недоїмки зі сплати внеску.

Так, як ФОП ОСОБА_1 правильно встановлено розмір оподаткованого доходу ПДФО за 2011-2013р.р., який є базою нарахування ЄСВ, перерахованого ним до бюджету, то вимога Білоцерківської ОДПІ від 20.08.2014 року №Ф-24/0024501703 про сплату додаткового ЄСВ є неправомірною.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних рішень.

Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо заниження валового доходу та завищення валових витрат позивачем, що призвело до бюджетних втрат податку з доходів фізичних осіб та неповної сплати єдиного соціального внеску, у зв'язку з чим спірні податкове повідомлення-рішення від 02.10.2014 року № 3062/0030301703/244, податкова вимога від 22.11.2014 року № 933-25 та вимога від 20.08.2014 року №Ф-24/0024501703 є неправомірними та підлягають скасуванню.

Зважаючи на наведене вище, керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 жовтня 2014 року № 3062/0030301703/244, податкову вимогу від 22 листопада 2014 року № 933-25 та вимогу від 20 вересня 2014 року №Ф-24/0024501703, винесені Білоцерківською об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів України у Київській області.

Стягнути з державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_2) сплачений відповідно до квитанцій №№ QS25454422, QS25454482, QS25454657, судовий збір у сумі 2750 (дві тисячі сімсот п'ятдесят) грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.