Ухвала суду № 51981350, 03.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2015 року м. Київ К/800/5497/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Голубєвої Г.К., Юрченко В.П.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми «Астейс» до Державної виконавчої служби України та Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві, треті особи: Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву та Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини про зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної виконавчої служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 6 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю виробничої фірми «Астейс» (далі - позивач, ТОВ «Астейс») звернулося до суду першої інстанції із позовом в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило зобов'язати Державну виконавчу службу України здійснити примусове виконання рішення Європейського суду з прав людини № 27617/06 від 21.02.2013 року у справі ПМП «Фея» та інші проти України, стосовно позивача, у частині застосування додаткових заходів індивідуального характеру, а саме - виконати постанову Господарського суду міста Києва від 03.11.2005 року у справі № 30/11.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 6 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що рішення Європейського суду з прав людини № 27617/06 від 21.02.2013 року, у частині виконання постанови Господарського суду міста Києва від 03.11.2005 року у справі № 30/11 на час судового розгляду справи залишається не виконаним, а тому відповідач зобов'язаний вчинити всі необхідні дії для виконання такого відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, Державна виконавча служба України звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про скасування рішень судів попередніх інстанцій, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального і процесуального права, просить ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що державним виконавцем здійснено всі необхідні дії щодо виконання постанови Господарського суду міста Києва від 03.11.2005 року у справі № 30/11 та рішення Європейського суду з прав людини № 27617/06 від 21.02.2013 року, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Постановою Господарського суду міста Києва від 03.11.2005 року у справі № 30/11, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2006 року, задоволено позовні вимоги ТОВ «Астейс» до Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Регіональне відділення) про включення орендованого приміщення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу, а саме зобов'язано Регіональне відділення включити до переліку об'єктів державної власності групи А, які підлягають приватизації шляхом викупу, двоповерхову окремо розташовану будівлю їдальні, загальною площею 1996,5 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Київ, проспект Червонозоряний, 119, ринковою вартістю (за експертною оцінкою експертів ПП «Бізнес-Консалтинг»), 2356818,00 грн., без ПДВ.

Як зазначено у листі управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві від 02 липня 2014 року № 7378/04-03-28 та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, згідно із даними з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, 01.03.2006 року відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби міста Києва, відповідно до ст.ст. 3, 18, 24 Закону України «Про виконавче провадження», відкрито виконавче провадження із примусового виконання виконавчого листа Господарського суду міста Києва від 08.02.2006 року у справі № 30/11 про зобов'язання Регіонального відділення включити до переліку об'єктів державної власності групи А, які підлягають приватизації шляхом викупу, будівлю їдальні.

19.05.2008 року виконавче провадження закінчено на підставі п. 11 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державним виконавцем вжито усіх заходів примусового виконання, передбачених ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з актом від 15.03.2012 року відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві, виконавче провадження із примусового виконання виконавчого листа Господарського суду міста Києва від 08.02.2006 року у справі № 30/11 знищено за закінченням строків його зберігання.

21.02.2013 року Європейським судом з прав людини прийнято остаточне рішення у справі ПМП «Фея» та інші проти України (заява № 27617/06 та 126 інших заяв), яким об'єднано заяву позивача № 55114/08 та 126 інших заяв, поданих проти України іншими заявниками. Згідно з резолютивною частиною рішення Європейського суду з прав людини, держава Україна зобов'язана сплатити заявнику, у тому числі позивачу, 3000 євро справедливої сатисфакції, які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Крім того, держава Україна зобов'язана виконати постанову Господарського суду міста Києва від 03.11.2005 року у справі № 30/11, тривале невиконання якої було для позивача підставою для звернення до Європейського суду з прав людини.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 21.04.1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон).

Згідно ст. 6 Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (п. 9 ч. 2 ст. 17 Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 8, ст. 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.

Відшкодування - а) сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) визначена у рішенні Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання або у рішенні Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації сума грошової виплати на користь стягувача.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковим для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції (995_004). Порядок виконання рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження» ( 606-14 ), іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що належне позивачу відшкодування на виконання рішення Європейського суду з прав людини сплачено 04.09.2013 року згідно з платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 02.09.2013 року № 1500. Також, 21.11.2013 року сплачено пеню у розмірі 367,82 грн. на підставі платіжного доручення від 11.10.2013 року № 3897.

Відповідно до ст. 10 Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (ст. 11), передбачено дії Державної виконавчої служби щодо вжиття додаткових заходів індивідуального характеру при виконанні рішення Європейського суду з прав людини:

- протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття рішенням статусу остаточного Орган представництва: а) надсилає стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права порушити провадження про перегляд справи та/або про його право на відновлення провадження відповідно до чинного законодавства; б) повідомляє органи, які є відповідальними за виконання передбачених у Рішенні додаткових заходів індивідуального характеру, про зміст, порядок і строки виконання цих заходів. До повідомлення додається переклад Рішення, автентичність якого засвідчується Органом представництва (ч. 1);

- контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва (ч. 2);

- орган представництва в рамках здійснення передбаченого ч. 2 цієї статті контролю має право отримувати від органів, які є відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, інформацію про хід і наслідки виконання таких заходів, а також вносити Прем'єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру (ч. 3).

Крім, того ст. 12 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що органи, відповідальні за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, зобов'язані: а) невідкладно та у визначений Рішенням та/або чинним законодавством строк виконати додаткові заходи індивідуального характеру; б) надавати інформацію на запити Органу представництва про перебіг і наслідки виконання додаткових заходів індивідуального характеру; в) дієво та без зволікань реагувати на подання Органу представництва; г) про виконання додаткових заходів індивідуального характеру повідомити Орган представництва.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини № 27617/06 від 21.02.2013 року в частині виконання постанови Господарського суду міста Києва від 03.11.2005 року у справі № 30/11, є невиконаним, відповідачем не вчинялось жодних дій для виконання вказаного рішення Європейського суду з прав людини в цій частині.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини та те, що відповідачем не здійснено жодних дій щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини № 27617/06 від 21.02.2013 року в частині виконання рішення національного суду відповідно до ст. 10-12 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» з урахуванням Закону України «Про виконавче провадження», суд касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної виконавчої служби України відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 6 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року у справі № 826/6981/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер Г.К. Голубєва

В.П. Юрченко