Ухвала суду № 51981346, 01.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2015 року К/800/56066/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постановуОдеського окружного адміністративного суду від 27.01.2014та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 у справі №815/6133/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Намікс»доДержавної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області проскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Намікс» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 15.08.2013 №0001001505, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 2120675 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.01.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014, позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 15.08.2013 №0001001505.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 22.07.2013 по 02.08.2013 відповідачем на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування від'ємного значення податку на додану вартість за травень 2013 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 06.08.2013 №815/15-5/37549213 про порушення позивачем вимог підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.12 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту у травні 2013 року на суму податку на додану вартість в розмірі 2120675,00 грн.

Підставою для висновків про наявність порушень були обставини з неможливості встановити наявність товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) на складах позивача, а також і наявність самих складських приміщень, зокрема, не встановлення взаємовідносин з контрагентами стосовно відповідального збереження товару або оренди складських приміщень для збереження ТМЦ, у зв'язку з чим неможливо підтвердити правомірність відображення платником у податковій декларації з ПДВ за травень 2013 року у рядку 12.1 «ПДВ, сплачений митним органам» в розмірі 2120675,0 грн., оскільки причиною виникнення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (із зазначенням частки загальної суми податкового кредиту звітного (податкового) періоду, у якому виникло від'ємне значення ПДВ) були залишки імпортованого товару. А також встановлено відсутність товарно-транспортних накладних, які є основними первинними документами, на підставі яких здійснюється вибуття товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника та прибуття їх у вантажоодержувача та здійснюється складський, оперативний та бухгалтерський облік.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.08.2013 № 0001001505, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 2120675,00 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 22.07.2013 директору підприємства вручено запит від 22.07.2013 №1210/10/15-05 щодо необхідності призначення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів з метою підтвердження залишків ТМЦ на складах. А 30.07.2013, під час проведення перевірки, відповідачем отримано від представника позивача копію листа TOB «Намікс» про втрату документів фінансово-господарської діяльності товариства за період січень-липень 2013 року та лист ГУ МВС України в Одеській області (Южненський міський відділ) про те, що заява TOB «Намікс» про втрату документів фінансово-господарської діяльності TOB «Намікс» за період січень-липень 2013 року була зареєстрована в ЖЄО Южненського MB ГУ МВС України в Одеській області за №1543 від 24.07.2013 та відповідні відомості внесені до ЄРДР №12013170200000593 від 24.07.2013.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем сформовано податковий кредит, а відповідно і від'ємне значення з податку на додану вартість, що підтверджено первинними документами. Окрім того, відзначили, що, по-перше, позивач був позбавлений виконати вимоги запиту податкового органу через втрату первинних документів, по-друге, незважаючи на втрату позивачем первинних документів, податковим органом не було перенесено терміни проведення перевірки, та не надано товариству можливості у передбачений Податковим кодексом України строк (90 днів) відновити втрачені документи.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до приписів пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

В силу вимог пункту 187.8 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Згідно з пунктом 201.12 статті 201 Податкового кодексу України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі відновлені позивачем первинні документи (копії контракту МКС-12 та додаткових угод до нього, укладеного ТОВ «Намікс» з компанією «CORTDALE ENTERPRISES S.A.», Panama від 19.11.2012 на поставку товарів, податкових декларацій з податку на додану вартість, реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, платіжних доручень, договору оренди складського приміщення, ВМД за травень, червень, липень 2013 року та доповнення до них) та встановлено сплату позивачем вартості товару з ПДВ і дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту.

Також, при оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у нерезидента товару, суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію вищенаведеного контракту, також дослідили подальше використання придбаного позивачем товару, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та відповідно і від'ємного значення з ПДВ

Разом з тим, пунктом 44.3 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно пункту 44.5 статті 44 Податкового кодексу України у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, 24.07.2013 позивачем були втрачені документи фінансово-господарської діяльності підприємства за період з січня по липень 2013 року, про що у п'ятиденний строк з дня вказаної події було письмово повідомлено відповідача, як орган державної податкової служби за місцем обліку листом від 26.07.2013 та Південну митницю Міндоходів, як митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідних митних декларацій.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, які фактично підтверджують реальне здійснення господарських операцій та реальне використання придбаного товару в господарській діяльності, втрата яких, в свою чергу, і зумовила неможливість у перевіряємий період співставити дані бухгалтерського та податкового обліку та, як наслідок, провести інвентаризацію, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.01.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош