Ухвала суду № 51981281, 27.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2015 року м. Київ К/9991/30135/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Олендера І.Я.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 жовтня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2012 року

у справі № 2а-18565/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелті Сіті»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2012 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелті Сіті» (далі - ТОВ «Ріелті Сіті»; позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0004512303/0 від 19 червня 2007 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 жовтня 2011 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Ріелті Сіті» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2006 року, за результатами якої складено акт № 1401/23-03/31928017 від 07 червня 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004512303/0 від 19 червня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 293 308,00 грн. (244 423,00 грн. - основний платіж, 48 885,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат вартості придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм АСТ» за договором № 11/07/06 від 11 липня 2006 року робіт зі сприяння укладенню кредитного договору з Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк», а також вартості придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Пак-Інвест» за договором № 09/06/06 від 09 червня 2006 року робіт з виконання комплексу юридичних дій щодо пошуку об'єктів нерухомості та оформлення їх подальшого придбання, які не підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а саме - звітами про виконання доручення.

Крім того, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону № 334/94-ВР внаслідок безпідставного включення до складу валових витрат відсотків, нарахованих на суму одержаних у кредит коштів, які використано для придбання акцій Відкритого акціонерного товариства «Завод Укркабель». Зокрема, за доводами контролюючого органу, сплачені за користування кредитними коштами відсотки мають обліковуватись в окремому порядку за правилами підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР.

Задовольняючи позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Надаючи оцінку правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних у контрагентів робіт, судові інстанції обґрунтовано врахували долучені товариством до матеріалів справи акт виконаних робіт та акти здачі-приймання виконаних робіт, які містить всі обов'язкові реквізити первинного документа, визначені частиною 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст виконаних робіт та їх вартість, податкові накладні, банківські виписки.

Позивачем при цьому одержано обумовлені у відповідних договорах доручення результати виконаних повіреними робіт, які полягали в укладенні ТОВ «Ріелті Сіті» кредитного договору та договорів купівлі-продажу об'єктів нерухомості.

Податковим органом, в свою чергу, не подано належних доказів на підтвердження фіктивного характеру розглядуваних господарських операцій, а відтак посилання відповідача на необхідність складення звітів для з'ясування змісту та обсягу виконаних операцій не можна визнати обґрунтованим.

Вирішуючи питання про законність віднесення позивачем до складу валових витрат відсотків, нарахованих на суму одержаних у кредит коштів, які використано для придбання акцій, суди першої та апеляційної інстанцій цілком об'єктивно виходили з того, що відповідно до підпункту 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР під терміном «витрати» слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.

Зі змісту викладеного вбачається, що під витратами слід розуміти суму коштів, сплачену продавцю цінних паперів, або розмір заборгованості перед ним, в рахунок якої отримано цінні папери.

В той же час, згідно з підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат суми відсотків, сплаченої за користування кредитними коштами, витраченими на придбання цінних паперів.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 жовтня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 жовтня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Олендер І.Я.

Острович С.Е.