Ухвала суду № 51970701, 29.09.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №1814/1360/2012 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1382/15 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 27

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

29 вересня 2015 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Околота Г. М.,

суддів - Дубровної В. В. , Собини О. І. ,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Путивльського районного суду Сумської області від 20 січня 2014 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_5» до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 20 січня 2014 року позов задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру загальною площею 52 кв.м., житловою площею 26,0 кв.м., що розташована за адресою : АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві власності в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 перед Публічним акціонерним товариством «Креді ОСОБА_5» за кредитним договором №1536/700282 від 11 травня 2007 року в розмірі 8615,15 доларів США, що складає 68 860 грн. 89 коп., шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у порядку та за початковою ціною продажу, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, відповідно до норм Закону України Про виконавче провадження . Вирішено питання судового збору.( т.1 а.с. 232-233)

Не погодившись з рішенням суду, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3Ф подали апеляційну скаргу в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, невідповідність його вимогам закону, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування скарги зазначають, що суд першої інстанції під час прийняття рішення не врахував розяснення Пленуму ВССУ №5 від 30.03.2012 року , не врахував співмірність розміру заборгованості з вартістю іпотечного майна, оскільки вартість квартири значно перевищує основний борг, ступінь виконання основного зобовязання, а також ті обставини, що спірна квартира є для відповідачів єдиним місцем проживання.

Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3, у засідання суду апеляційної інстанції не зявилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України така неявка сторін не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року було скасовано ухвалу апеляційного суду Сумської області від 19 листопада 2014 року та справу було передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При скасуванні ухвали апеляційного суду Сумської області від 19 листопада 2014 року суд касаційної інстанції зазначив що суди обґрунтовано задовольнили позов банку, проте не встановили обставин щодо можливості застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та помилково не застосували до спірних правовідносин норми вказаного Закону, що поширюється на дані правовідносини. ( т.2 а.с. 102-104)

Крім того, суд касаційної інстанції (ухвала від 23 липня 2014 року), скасовуючи рішення апеляційного суду Сумської області від 20 березня 2014 року, з направленням справи на новий розгляд, звернув увагу апеляційного суду на необхідність перевірки здійснення відповідачем погашення заборгованості за кредитним договором після жовтня 2012 року.( т.2 а.с. 11-13)

Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

При новому апеляційному розгляду справи колегія суддів встановила, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із доведеності факту невиконання відповідачем ОСОБА_6 зобов'язань за укладеним кредитним договором і набуття у зв'язку з цим позивачем права на підставі ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернути стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки суд дійшов цих висновків повно і всебічно зясував обставини справи, вірно визначив юридичну природу спірних правовідносин і застосував відповідні їм норми матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 травня 2007 року між Акціонерним товариством «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Креді ОСОБА_5», та ОСОБА_6 укладено кредитний договір №1536/700282, відповідно до п. 1.1. якого остання отримала кредит у розмірі 20 000 доларів США зі сплатою 12,8% річних строком до 08 травня 2014 року із щомісячними платежами у розмірі 238 доларів США згідно з графіком повернення кредиту. ( т.1 а.с. 187-192)

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, 08 травня 2007 року між банком та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого останніми передано в іпотеку банку нерухоме майно квартиру АДРЕСА_2, що належить їм на праві власності. ( т.1 а.с. 193-196)

У звязку з неналежним виконанням ОСОБА_6 своїх зобовязань за кредитним договором станом на 08 листопада 2013 року виникла заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 8 615 доларів США 15 центів, що еквівалентно 68 860 грн. 89 коп., з якої - прострочена заборгованість за кредитом за період з 27 лютого 2012 року по 08 листопада 2013 року - 6521 доларів США 55 центів, що еквівалентно 52126 грн.75 коп.; прострочені відсотки за користування кредитом з 28 травня 2012 року по 08 листопада 2013 року - 1342 доларів США 72 центів, що еквівалентно 10732 грн. 36 коп, - пеня (загальна сума) за кредитом - 750 доларів США 88 центів, що складає 6001 грн. 78 коп.

Порушення позичальником ОСОБА_6 зобовязань за кредитним договором підтверджується розрахунком заборгованості станом на 08.11.2013 року, який відповідачами не спростований. ( т.1 а.с. 178)

Відповідно до положень ст.ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Аналогічне право позивача, як іпотекодержателя, прописане й в п. 3.1. договору іпотеки, яким передбачено, що іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобовязання за умови порушення позичальником кредитного договору та договору іпотеки, задовольнити у повному обсязі усі свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. Згідно п. 5.1 цього ж договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку порушення графіку погашення кредитної заборгованості або у разі несплати відсотків відповідно до умов кредитного договору. ( т.1 а.с. 193-196)

В матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем ОСОБА_6 своїх зобов'язань за кредитним договором , тому вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідають встановленим обставинам та нормам закону.

Способом звернення стягнення на предмет іпотеки позивач обрав передбачене ст. 41 Закону України "Про іпотеку" право іпотекодержателя на реалізацію предмета іпотеки на прилюдних торгах. .

Згідно положення статті 41 Закону України «Про іпотеку», реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно керувався вимогами ст..ст. .526, 527, 611, 1050-1054 ЦК України та вирішуючи спір обґрунтовано, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11.05.2007 року відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» задовольнив вимоги позивача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та правильно застосував процедуру продажу предмета іпотеки та спосіб реалізації предмета іпотеки.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він є законним, обґрунтованим та підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не дав оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, є безпідставними , оскільки відповідачка ОСОБА_6 після ухвалення рішення суду, з січня 2014 року по теперішній час будь-яких дій для повернення заборгованості та для зменшення її розміру не здійснювала і подальше невиконання відповідачкою своїх зобовязань по поверненню боргу призводить до збільшення розміру заборгованості.

Так, як вбачається з наданого представником позивача у судовому засіданні розрахунку, заборгованість ОСОБА_6 за кредитним договором від 11 травня 2007 року станом вже на 15 вересня 2015 року (на час перегляду справи апеляційним судом) становить 13 584,82 долари США, що еквівалентно 298 223 грн. 41 коп., згідно офіційного курсу Національного банку України на зазначену дату. Крім того, згідно із оборотною відомістю за період з 06 серпня 2010 року по 15 вересня 2015 року, як позичальником ОСОБА_6 , так і майновими поручителями з травня 2012 року не вносяться кошти на погашення заборгованості за кредитним договором, а тому доводи апеляційної скарги про не співмірність розміру заборгованості (298 223, 41 грн. ) й вартості предмету іпотеки (145 844 грн.) колегією суддів відхиляються. ( т.2 а.с. 143, 144-146)

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, вказаний кредитний договір від 11 травня 2007 року був укладений між банком та фізичною особою ОСОБА_6 в іноземній валюті; відповідно до п. 1.2. договору кредит надано на придбання автомобіля , тобто є споживчим. (т.1 а.с.187-192)

Відповідно до Відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається , що квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 52 кв.м. належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по ? часині кожному, на підставі свідоцтва про право власності від 28.12.2006 року на нерухоме майно, видане Управлінням економіки Глухівської міської ради, згідно розпорядження органу приватизації № 170 від 26.12.2006 року. Відомості стосовно наявності у ОСОБА_6 на праві власності нерухомого майна у реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні ( т.2 а.с. 64, 65,66).

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як іпотекодавці, використовують квартиру як місце постійного проживання , іншого нерухомого житлового майна у власності не мають, та не відносяться до категорії осіб, які є субєктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Однак посилання апелянтів на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки ( т.2 а.с. 24) , колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки встановлений цим Законом мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень, на період чинності цього Закону.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Вищенаведена правова позиція викладена також в Постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справах № 6-781цс15, № 6-345цс15 , яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для всіх судів України.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи і не містять передбачених законом підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду.

Отже, за таких обставин колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правильними, оскільки ґрунтуються вони на обставинах, які встановлені в судовому засіданні, наданих сторонами доказах, у відповідності з нормами матеріального і процесуального законодавства, рішення суду відповідає вимогам ст.ст.213, 214 ЦПК України, підстав для його скасування немає, тому відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 325 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 20 січня 2014 року у даній справі залишити без змін.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст.217 ЦПК України не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VІІ.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -