Ухвала суду № 519644, 25.01.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01010 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2007№К-3061/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого),

ШтульманаІ.В., ФедороваМ.О., РибченкоА.О., ГолубєвоїГ.К.

при секретарі: Міненко О.М.

за участі представника позивача: ЗавалишинаЮ.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м.Ужгороді на постанову Львівського апеляційного господарського суду від26.01.2005 по справі№2/194

за позовом Львівської державної залізниці

до Державної податкової інспекції у м.Ужгороді

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги (зі змінами) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від07.06.2004 №0003662341/3-1313/23-1/11078 по податку на прибуток, №0003672341/3-1312/23-1/11077 по земельному податку, №0003682341/3-1311/23-1/11076 по штрафним санкціям - повністю та податкове повідомлення-рішення від07.06.2004 №0000371742/3-1292/17-1/00267507/10868 по прибутковому податку з громадян частково.

Рішенням Господарського суду Львівської області від28.10.2004, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від26.01.2005 по справі №2/194, позов задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Ужгороді від07.06.2004 №0003662341/3-1313/23-1/11078, №0003672341/3-1312/23-1/11077, №0003682341/3-1311/23-1/11076 повністю та податкове повідомлення-рішення від07.06.2004 №0000371742/3-1292/17-1/00267507/10868 частково, в частині 1051,83грн. прибуткового податку та 497,05грн. штрафних санкцій за ним.

Не погоджуючись із постановою Львівського апеляційного господарського суду від26.01.2005, Відповідач (далі-ДПІ) подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд невірно застосував норми матеріального права, зокрема ст.12 Закону України «Про плату за землю» та пп.2.2.1, 2.2.2 п.2.2. ст.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», оскільки послуги з оренди не належать до основної діяльності. І тому Скаржник вважає, що структурний підрозділ Позивача Ужгородська дистанція водопостачання повинна була сплачувати податок на прибуток, одержаний від неосновної діяльності. При цьому, посилаючись на договір оренди нежитлового приміщення від01.20.2000 із ПП«Яна» та ст.12 Закону України «Про плату за землю» наголошує на обовязковій оплаті Позивачем земельного податку на загальних підставах та правомірності нарахування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки.

І враховуючи все зазначене в касаційній скарзі, ДПІ просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від26.01.2005 по справі№2/194 скасувати в частині скасування податкових повідомлень-рішень щодо нарахування податку на прибуток від неосновної діяльності (щодо орендної плати), земельного податку на штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки і відмовити в цій частині в позові.

Позивач (Державне територіально-галузеве обєднання «Львівська залізниця» Міністерства транспорту та звязку України) надав заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив, що питання нарахування податку на прибуток від неосновної діяльності, необхідно розглядати за вимогами ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до яких об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених ст.5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань.

Щодо донарахованого земельного податку Позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення винесене із розрахунку за всю земельну ділянку, в той час як передане в оренду приміщення займає лише частину цієї земельної ділянки.

Щодо застосування штрафних санкцій Позивач заперечив тим, що вони застосовані до структурного підрозділу залізниці без права юридичної особи, в той час як п.1 Указу Президента України від12.06.1995 №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» визначено, що суб'єктом відповідальності за порушення визначені цим Указом є саме юридичні особи.

І враховуючи зазначені в запереченні спростування касаційної скарги, Позивач просить судові рішення залишити без змін, скаргу без задоволення.

Розгляд справи в попередньому провадженні відкладено у відкрите судове засідання.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на них, пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами ДПІ було направлено Львівській державній залізниці в особі Ужгородської дистанції водопостачання податкові повідомлення-рішення від29.10.2003 №0003662341/0;0003672341/0; №0003682341/0 та Ужгородській дистанції водопостачання Львівської залізниці податкове повідомлення-рішення від29.10.2003 №0000371742/0, згідно з якими Ужгородській дистанції водопостачання було визначено до сплати податкові зобов'язання: 16325грн. податку на прибуток (в тому числі 5435грн. штрафних санкцій); 210,3грн. земельного податку (в тому числі 170грн. санкцій); 3867,17грн. штрафних санкцій відповідно до Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»; 1570,81грн. прибуткового податку з громадян (в тому числі 504,36грн. штрафних санкцій за ним).

За результатами адміністративного оскарження винесено податкові повідомлення-рішення від07.06.2004 №0003672341/3-1312/23-1/11077 по земельному податку; №0003662341/3-1313/23-1/11078 по податку на прибуток та №0003682341/3-1311/23-1/1076 по штрафних санкціях, повністю, а також податкове повідомлення-рішення від07.06.2004 №0000371742/3-1292/17-1/00267507/10868 по прибутковому податку з громадян.

Підставою донарахування податкових зобов'язань та направлення податкових повідомлень-рішень є висновки Акту №316/23-1/10/1000267507 від27.10.2003 «Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства Ужгородської дистанції водопостачання Львівської державної залізниці, код 0026757, за період IIпівріччя2001року Іпівріччя2003року», згідно з яким було встановлено порушення норм податкового законодавства структурним підрозділом Позивача.

Підставою ж для нарахування податку на прибуток та земельного податку Відповідач зазначив суми за договором оренди нежитлового приміщення із ПП«Яна» від01.10.2000 у розмірі 2000грн. орендної плати за період з 01.07.2001 по 01.07.2003; 18000грн. за період з 01.07.2001 по 01.07.2003 від ТОВ«Геолог» згідно з договором оренди б/н від02.04.2001 бурової установки УРБ - ЗАМ на а/м МАЗ 5334; та 16300грн. від здачі металобрухту та реалізації матеріальних цінностей відповідно до рахунку №6750 "інші дебітори та кредитори".

При цьому суди встановили, що Позивачем проводились розрахунки податків з власників транспортних засобів за 2001 - 2003роки, договори оренди, за якими орендодавець (дистанція водопостачання) здійснює амортизаційні відрахування за передане в оренду майно, розрахунки земельного податку.

Так щодо відпуску металобрухту, вартість якого було включено Відповідачем до складу валових доходів від неосновної діяльності, суди встановили, що металобрухт було передано на адресу іншого структурного підрозділу Львівської залізниці - Локомотивного депо Чоп, (вимога б/н від11.10.2001, довіреність ЛТД №838077 від11.10.2001). Тобто суд першої інстанції встановив, що відбулась передача товарно-матеріальних цінностей в межах юридичної особи, що не змінює її валові доходи та валові витрати, із чим погодився суд апеляційної інстанції.

Таким чином суди визначились, що донарахування Відповідачем суми валового доходу від неосновної діяльності є помилковим, оскільки: визначення об'єкту оподаткування за договорами оренди здійснено односторонньо, без врахування валових витрат структурного підрозділу. Декларації про прибуток від основної діяльності, в яких платником податку було відображено операції з лізингу (оренди) майна, свідчать про відсутність за ними об'єкту оподаткування. А передача майна в межах юридичної особи без переходу права власності та погашення підприємством наявної заборгованості, - не включається до складу валових доходів у розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Тобто судами в силу ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за якою об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на суму валових витрат платника податку, визначених ст.5 цього Закону, та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 та 9 цього Закону, вірно визначено, що податкове повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток є неправомірним.

В частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення щодо нарахування земельного податку, судами, з посиланням на грошову оцінку земельної ділянки, встановлено, що подаючи розрахунок земельного податку за перевіряємий період, Позивач керувався ставками земельного податку, затвердженими рішенням органу місцевого самоврядування (0,8 відсотків - землі залізничного транспорту). В той же час, як Відповідачем не з'ясовано, яку саме частину земельної ділянки займає передане в оренду приміщення, що впливає на правомірність та обґрунтованість донарахування.

Тому порушення вимог ст.12 Закону України «Про плату за землю» судами не встановлено, так як податок за земельні ділянки, зайняті госпрозрахунковими підприємствами, або будівлями (їх частинами), переданими у тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах, що і було доведено судовими інстанціями, оскільки функціональне призначення земель не змінено, як і не змінено коефіцієнт земель залізничного транспорту.

Також судами встановлено, що в Акті перевірки зроблено висновок про порушення порядку звітування про використання виданих коштів, не дотримання термін складання та подання авансових звітів, чим порушено вимоги Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного Банку України від19.02.2001 №72 (перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки в сумі 455,95грн. та нецільове використання одержаної у банку готівки в сумі3753,17грн.).

На спростування Акту перевірки Позивачем було подано докази (копії первинних документів), що підтверджують розмір одержаної у банку готівки та її цільове використання, що підтверджено банківськими чеками, записом у касовій книзі та ордерами №737, 738 №985, №986 від 27.08.2001. Зазначені докази судами досліджено і визнано обґрунтованими, із чого зроблено правомірний висновок про безпідставність нарахувань Відповідачем штрафних санкцій за порушення обігу готівки.

Окрім цього, штраф за порушення норм з регулювання обігу готівки, встановлених «Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» не відноситься до податку або податкового платежу, а тому не є податковим зобов'язанням та не може стягуватись за процедурою передбаченою Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

При цьому доводи ДПІ, викладені в касаційній скарзі щодо структурного підрозділу судами правомірно не враховані, оскільки Ужгородська дистанція водопостачання Львівської залізниці, як структурний підрозділ без права юридичної особи (довідка ЄДРПОУ, Положення про Ужгородську дистанцію водопостачання Львівської залізниці), до якої застосовано штрафні санкції за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, не передбачено в якості суб'єкта відповідальності за порушення норм зазначеного Указу Президента України.

В частині визнання податкового повідомлення-рішення щодо прибуткового податку з доходів громадян та повноти перерахування прибуткового податку до бюджету при оподаткуванні доходів працівників, виплачених після їх звільнення з основного місця роботи - судами встановлено, що звільнення відбувалось з поважних причин. Витягами з трудових книжок підтверджено, що перераховані в судових рішеннях особи не працевлаштувались після їх звільнення і таким чином доведено, що позивачем правомірно застосовано п.7.1 Інструкції про прибутковий податок з громадян при визначенні ставки оподаткування доходів, виплачених після звільнення працівникам, що звільнилися з поважних причин. В цій частині податкове повідомлення-рішення Відповідачем не оскаржувалось.

Аналізуючи наведені в судових рішеннях норми права, які спростовують доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, суд касаційної інстанції звертає увагу на помилковість міркувань Скаржника щодо нарахування податку на прибуток та земельного податку які здійснювалось без врахування скоригованого валового доходу та частки займаної земельної ділянки відповідно. Штрафні ж санкції які застосовано у формі податкового повідомлення-рішення, передбаченого Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» до зобов'язань, що не є податковими зобов'язаннями в розумінні цього Закону, судами правомірно визнано безпідставним.

З огляду на вищезазначене, встановлено, що суди першої та другої інстанцій правильно дослідили обставини справи та винесли рішення та ухвалу з дотриманням норм матеріального і процесуального права які не підлягають скасуванню, відповідно касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Ужгороді залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від28.10.2004 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від26.01.2005 по справі№2/194 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий О.В.Карась

Судді І.В.Штульман

М.О.Федоров

А.О.Рибченко

Г.К.Голубєва