Рішення № 51962250, 29.09.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №483/777/15-ц 29.09.2015 29.09.2015 29.09.2015

Провадження №22-ц/784/2296/15

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 483/777/15-ц Головуючий І інстанції Медюк С.О.

Провадження № 22-ц/784/2296/15 Доповідач Темнікова В.І.

Категорія 59

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого Темнікової В.І.,

суддів Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі Харитоновій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 серпня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансового платежу, -

В С Т А Н О В И Л А :

В травні 2015 року позивачка звернулась до суду з даним позовом, який в подальшому уточнила, та в якому посилалась на те, що 19.07.2014 року вона передала ОСОБА_2 гроші у сумі 20 000 доларів США для підтвердження її наміру придбати будинок № 145 по вул. 50-річчя жовтня в с. Камянка, Очаківського району, який належить ОСОБА_2 Попередньо вона продала свій дім в м. Очаків та для безпеки вирішила не тримати готівку і передала гроші ОСОБА_2 Передачу грошей документально не фіксували. Для продажу зазначеного будинку ОСОБА_2 повинна була виписати всіх зареєстрованих за даною адресою. Тим часом вона з своєю сімєю зареєструвались за адресою цього будинку і стали проживати там. В вересні 2014 року вони вирішили зафіксувати факт отримання грошей ОСОБА_2 і 16.09.2014 р. оформили договір отримання завдатку. За час їхнього проживання в будинку, вони стали помічати зростання дефектного стану будинку, а саме тріщини практично по всьому периметру. До того часу, коли вони вїхали проживати в будинок, відповідачкою було зроблено косметичний ремонт в будинку, а також в будинку вона тримала багато речей, що не дало позивачці змогу побачити та ретельно оглянути стан будинку. За допомогою фахівця - експерта будівельної організації позивачка визначила реальний стан дому. Результатом став кошторис необхідно важливих ремонтних робіт від 24.10.2014 р., дефектний акт з констатацією аварійного стану будинку. Головною причиною був неякісний фундамент і просідання ґрунту, і як наслідок - поступове руйнування будівлі. Кошторис необхідних робіт піднімав ціну будинку до 30000 доларів, що унеможливлювало придбання ними будинку, оскільки його ціна не відповідала житловому стану будинку. Позивачка ознайомила ОСОБА_2 з цими обставинами і попросила про знижку ціни. Остання категорично відмовилась, але письмово власноруч засвідчила згоду повернути всі отриманні гроші. В подальшому ОСОБА_2 відмовилася повертати гроші та наполягала на тому, що отримані нею кошти є завдатком, який вона має право не повертати. Вони звернулися з заявою до міліції, але справу було закрито. Дії ОСОБА_2 позивачка вважає неправомірними, оскільки договір завдатку набуває правової значимості з моменту оформлення договору купівлі - продажу, а до цього моменту він являється змішаним договором наміру придбання будинку з фіксацією факту передачі грошового авансу, а не завдатку, так як сумма завдатку не повинна перевищувати 20 % від суми всієї вартості будинку. ОСОБА_2 свідомо має наміри присвоїти аванс собі на підставі права неповернення завдатку у разі порушення умов договору. Також позивачка зазначила, що з її сторони не має факту порушення умов, оскільки вона користується своїм правом, відповідно до п. 5.6 договору, де передбачені неочікувані обставини, які унеможливлюють виконання основних домовленостей. На підставі викладеного, позивачка просила суд стягнути з відповідачки на її користь борг у розмірі 460000 грн. у тій самій валюті, що нею було передано відповідачці, стягнути моральну шкоду у розмірі 25000 грн. та накласти стягнення на житловий будинок № 145 по вул. Шевченка у с. Камянка Очаківського району Миколаївської області, і стягнути судові витрати.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 серпня 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок повернення авансу 260000 грн., та в рахунок відшкодування судових витрат 2600 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивачка звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалите нове, яким задовольнити її позовні вимоги щодо повернення їй 20000 доларів США, що еквівалентно 520000 грн., стягнення моральної шкоди у розмірі 25000 грн., та віднесення судових витрат за рахунок відповідачки, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідачка звернулася до суду з запереченнями на апеляційну скаргу, в яких просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали доводи апеляційної скарги, надавши суду пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги, просили її задовольнити в повному обсязі.

Відповідачка та її представник не визнали доводи апеляційної скарги, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що в 2014 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовилися про купівлю - продаж будинку, що розташований за адресою: Очаківський район, с. Камянка, вул. І.Шевченка (50-річчя Жовтня), 145. 16 вересня 2014 року з метою забезпечення виконання умов договору купівлі-продажу, в рахунок платежу, ОСОБА_1 по договору передала ОСОБА_2 гроші у сумі 260000 грн., що підтверджується копією вказаного договору. Договір купівлі-продажу будинку сторони відповідно не оформили, а лише домовилися його укласти. Через зроблений косметичний ремонт та наявність у будинку речей відповідачки, позивачка не мала змоги оцінити реальний стан будинку, який виявився незадовільним. Вказані обставини стали підставою для обґрунтованої відмови позивачки від укладення договору купівлі-продажу. Як убачається з копії постанови про закриття кримінального провадження від 25.11.2014 року та від 21.03.2015 року слідчими було встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про передачу 20000 доларів США. Але як зазначено вище, між сторонами дійсно 16 вересня 2014 року укладено договір наміру, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала суму у розмірі 260000 грн., еквівалентом якої є 20000 доларів США (п.4.1). Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 зазначив, що в його присутності укладався вказаний договір наміру. Гроші при ньому не передавались, а зазначені 260000 грн. це був еквівалент 20000 доларів США, так як в доларах вони не зазначають суму в подібних документах. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що в жовтні 2014 року позивачка попросила його допомогти вирішити питання з приводу повернення коштів за будинок. В його присутності ОСОБА_2 писала розписку про зобовязання повернути гроші. Під час передачі грошей він не був присутнім. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що приблизно рік тому він отримав гроші за проданий будинок в м. Очакові і разом з дочкою ОСОБА_1 та зятем передали їх ОСОБА_2 за будинок. Гроші були в доларах США. Допитаний в якості свідка ОСОБА_6 пояснив, що він, дружина та тесть домовились з ОСОБА_2 про купівлю будинку в с. Камянка, будинок купили за 20000 доларів США, бачив, що гроші за будинок передавали саме в доларах. Допитаний в якості свідка ОСОБА_7 повідомив, що влітку 2014 року коли він прийшов додому, дружина повідомила йому, що продала будинок. Коли дружина перекладала гроші з паперового згортка в пакет, він бачив, що то були гривні.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що оскільки договір купівлі продажу будинку, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладено не було, то сплачені в рахунок виконання договору позивачкою гроші в сумі 260000 грн. є авансом і повинні бути повернуті в тому розмірі, в якому вони передавались. При цьому суд критично віднісся до пояснень свідків, які мають суттєві суперечності по відношенню один до одного в залежності від зайнятої свідками позиції в процесі. Також судом не було прийнято до уваги перелік серій та номерів грошових коштів на підтвердження передачі відповідачці саме 20000 доларів США, оскільки даний перелік містить номера та серії купюр і жодним чином не підтверджує, що вказані купюри були передані відповідачці.

Що стосується вимог про стягнення моральної шкоди, то суд дійшов висновку про їх необґрунтованість, так як позивачкою не було надано доказів про наявність причинного звязку між шкодою і протиправними діями заподіювача шкоди та вини останнього в її заподіянні.

Також судом було стягнуто в рахунок відшкодування понесених витрат по справі 2600 грн. сплаченого позивачкою судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Втім, проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини справи, та вислухавши пояснення сторін в судовому засіданні в апеляційній інстанції, апеляційний суд вважає, що встановивши дійсні обставини по справі, суд першої інстанції помилково визначив суму, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки, як авансовий платіж, виходячи з наступного.

Судом правильно було встановлено, що передані позивачкою відповідачці грошові кошти за договором від 16 вересня 2014 року за своєю правовою природою є авансом, а тому підлягають поверненню позивачці в тому розмірі, в якому вони передавались. Однак, визначаючи даний розмір, суд припустився помилки.

Так, згідно ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Але при цьому, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов згідно ст. 525 ЦК України не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то згідно ч.2 ст. 533 ЦК України сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Правова позиція з цього питання висловлена Верховним судом України в постанові № 6-145 цс14 від 24.09.2014р.

Як убачається з тексту договору від 16.09.2014р., укладеного між сторонами, сторони в ньому зазначили, що вони дійшли згоди про те, що ціна обєкту нерухомості становить 325000 грн., що становить 25000 доларів США, також сторонами в договорі було зазначено, що покупець передає, а продавець приймає завдаток в сумі 260000 грн., що становить 20000 доларів США. Крім того, в договорі зазначено, що сума різниці між сумою завдатку та сумою купівлі будинку складає 5000 доларів США. Пізніше відповідачкою на копії цього договору було написано розписку про те, що вона зобовязується після проведення експертизи по оцінці шкоди майна та після зняття з реєстрації та виїзду з будинку жильців виплатити суму із розрахунку 20000 доларів США по договору.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачка не заперечувала, що зазначена в договорі сума 260000 грн. на час її передачі становила 20000 доларів США, а зазначена ціна нерухомості у розмірі 325000грн. становила 25000 доларів США. Пояснення відповідачки про те, що вона заповнювала договір під тиском, не підтверджені ніякими доказами по справі. Під час допиту її правоохоронними органами вона також про тиск не повідомляла. Пояснення ж її як сторони по справі не можуть бути прийняті як доказ по справі, так як враховуючи положення ст. 58,59 ЦПК України про належність та допустимість доказів, а також положення ст. 57 ЦПК України про те, що доказом у справі є пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, допитаних як свідків, пояснення відповідачки в даному випадку, які отримані не за процедурою допиту свідків (ст. 184 ЦПК України) не можуть використовуватися як засіб доказування.

Із системного аналізу тексту зазначеного договору випливає, що сторони в грошовому зобовязанні, яке викладене в даному договорі передбачили грошовий еквівалент в іноземній валюті, а значить згідно ч.2 ст. 533 ЦК України сума, що підлягає сплаті у гривнях, на виконання даного зобовязання повинна визначатися за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

При цьому, при визначенні курсу гривні до долару США необхідно виходити з офіційного курсу валют НБУ. Визначення грошового еквіваленту за комерційним курсом діючим законодавством не передбачено. Станом на 29.09.2015 року офіційний курс НБУ гривні по відношенні до долара США становить: 2158,8351грн. за 100 доларів США. Таким чином, сума, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки становить 431766грн. (20000 доларів США х 21,5883=431766грн.).

Суд першої інстанції зазначеним обставинам належної правової оцінки не дав і помилково дійшов висновку про стягнення з відповідачки на користь позивачки 260000 грн. Тому рішення в цій частині слід скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог частково шляхом стягнення з відповідачки на користь позивачки 431766грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то при прийнятті рішення по справі, судом не було враховано, що згідно п.п.2,5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року з наступними змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР та іншим

законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону "Про інформацію", ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права";при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону

"Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Тобто, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто, відповідно до правил діючого цивільного законодавства, моральна шкода підлягає відшкодуванню у випадках, передбачених законом або договором. Стаття 23 ЦК України, на яку посилається позивачка як правову підставу для позовних вимог в цій частині, по своїй суті має загальний характер і вказує, в чому саме може полягати моральна шкода, порядок її відшкодування, визначення розміру відшкодування моральної шкоди та інше, тобто, дана правова норма сама по собі не може бути правовою підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки вона не стосується конкретних правовідносин, а визначає загальні поняття щодо відшкодування даного виду шкоди у тих випадках, коли її відшкодування передбачено законом або договором. Стаття 1167 ЦК України передбачає можливість відшкодування шкоди в позадоговірних (деліктних) правовідносинах.

У даному випадку між сторонами виникли договірні правовідносини.За ст. 611 ЦК України в разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.Укладеним між сторонами договором не передбачено відшкодування моральної шкоди в разі порушення його умов, як не передбачено таке відшкодування й законодавством що регулює правовідносини, що виникли між сторонами, у звязку із чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на матеріальному законі, а не з тих підстав, які зазначені судом в тексті рішення. Тому рішення в цій частині позовних вимог також слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог з зазначених вище підстав.

У зв'язку із скасуванням рішення суду першої інстанції та ухваленням нового рішення слід вирішити питання і щодо судових витрат, скасувавши судове рішення в частині стягнення 2600 грн. сплаченого судового збору, та постановивши нове про стягнення з відповідачки на користь позивачки понесених нею витрат на сплату судового збору ( а. с. 16) у розмірі 3654грн.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що рішення суду слід скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з відповідачки на користь позивачки в рахунок повернення авансового платежу 431766грн. та судові витрати у розмірі 3654грн. та відмовивши у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Керуючись ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, ст. 23, 524, 525, 533, 570, 1167, ЦК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 серпня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок повернення авансового платежу 431766грн. та судові витрати у розмірі 3654грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди відмовити через їх необґрунтованість.

Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після його проголошення в касаційному порядку.

Головуючий

Судді