Ухвала суду № 51947999, 09.09.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/1199/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Левицький В.К.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

09 вересня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго" про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Чернівціобенерго" адміністративно-господарські санкції в сумі 1009587,04 грн. та пеню у розмірі 50974,05 грн.

Відповідно до постанови Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, посилаючись на невірне застосування норм матеріального та процесуального права, в результаті чого винесене неправильне судове рішення, яке просить скасувати з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції своїх уповноважених представників не направили, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 4 статті 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Оскільки явка осіб, які беруть участь у справі судом обовязковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін, за наявними в справі матеріалами.

Перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що відповідач зареєстрований як юридична особа 10.12.1998 р.

Із поданого відповідачем звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік форми № 10-ПІ встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 1623 осіб, а середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві інвалідів становила 46 осіб, в той час коли встановлений норматив складав 65 робочих місць. Фонд оплати праці штатних працівників склав 86240,00 грн. ОСОБА_1 адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів визначена самостійно відповідачем у розмірі 1009584,00 грн.

Так, протягом січня - грудня 2014 р. відповідач подавав до Чернівецького міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій форми №3-ПН для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Вказана обставина також підтверджується інформацією наданою Чернівецьким міським центром зайнятості від 18.06.2014 р., в якій вказано, що відповідачем протягом 2014 р. подано 13 звітів форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" з вакансіями для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Також позивачем на його офіційному сайті «oblenergo.cv.ua» розміщувалась інформація про наявність вакантних посад за 2014 р. для працевлаштування осіб з інвалідністю.

23.04.2015 р. позивач на адресу відповідача направив претензію у зв`язку із не виконанням нормативу працевлаштування інвалідів, відповідно до якої відповідач зобов`язаний самостійно сплатити на рахунок позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 1009587,23 грн. та пеню в сумі 8076,72 грн.

05.05.2015 р. відповідачем на адресу позивача надано відповідь на претензію, в якій вважав безпідставними посилання позивача щодо порушення норм чинного законодавства про соціальний захист інвалідів в Україні.

Дослідженням інформації Чернівецького міського центру зайнятості від 15.06.2015 р. встановлено, що відповідно до наданої відповідачем до центру зайнятості звітності "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на заявлені підприємством вакансії для працевлаштування інвалідів протягом 2013 - 2014 р.р. та за період з початку січня 2015 р. Чернівецьким міським центром зайнятості та районними центрами зайнятості було направлено 42 особи з інвалідністю на задекларовані підприємством (відповідачем) посади контролерів електронагляду для роботи в місті Чернівці та районах Чернівецької області, в т.ч. в 2014 р. - 12 осіб. Із вказаної кількості 1 особа працевлаштована, а 11 осіб відмовились від запропонованої роботи.

Крім того, судом встановлено, що згідно розрахунку адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів та пені з 16.04.2015 р. за прострочення сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачем станом на 04.06.2015 р. основний борг становить 1009587,04 грн. та пеня в сумі 50974,05 грн.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, крім того на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутність у населеному пункті, за місцем знаходження ПАТ "ЕК "Чернівціобленерго", інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 р. № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ст. 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі - Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. №70. На виконання п. 2 зазначеного Порядку, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 10.02.2007 р. №42, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.2007 р. за № 117/13384 затверджено форми звітності №10-ПІ (річна ) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів".

Як встановлено з матеріалів справи, а також не заперечується сторонами, відповідач подав до позивача звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік форми № 10-ПІ.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення 05.07.2012 р. № 5067-VI роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) та заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Так, порядок подачі звітності про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, а також форми цієї звітності, затвердженні наказом Міністерства праці та соціальної політики від 31.05.2013 р. №316 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 р. за 988/23520, відповідно до якого про наявність вакансій підприємство подає звіт за формою №3-ПН.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, а також підтверджується інформацією наданою Чернівецьким міським центром зайнятості, що відповідач протягом 2014 р. подав 13 звітів форми №3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Таким чином, відповідач у 2014 році, обов'язки, покладені на нього ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII виконало, зокрема ним виділені та створенні робочі місця для працевлаштування інвалідів, надано державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і відзвітовано до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

При цьому, позивач не надав до суду доказів, що невиконання нормативу робочих місць по працевлаштуванню інвалідів сталося з вини відповідача.

За змістом ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-XII державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, а відповідно до п. е ч. 1 ст. 5 Закону № 875-XII держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

В силу ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи викладене, відповідач виконав свої спеціальні обов'язки, які на нього покладені ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII, однак зазначене не призвело до працевлаштування необхідної кількості інвалідів, відповідно до нормативу. Відповідач у своїй діяльності добросовісно здійснював необхідні заходи щодо працевлаштування інвалідів.

Слід зазначити, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правова позиція позивача, відповідно до якої всі підприємства зобов'язані або виконувати встановлений Законом № 875-XII норматив працевлаштування інвалідів, або перераховувати до Державного бюджету України відповідну суму адміністративно-господарських санкцій, які використовуються на фінансування заходів з соціальної, трудової, фізкультуро-спортивної реабілітації інвалідів, надання цільових позик на створення робочих місць, передбачених для працевлаштування інвалідів, ґрунтується на невірному тлумаченні ст. 20 Закону № 875-XII, оскільки її необхідно тлумачити системно із врахуванням положень ст.ст. 17, 18, 18-1 зазначеного Закону та положень Господарського кодексу України. При цьому, об'єктивна сторона складу правопорушення виражається у невжитті заходів щодо створення та виділення у нормативній кількості робочих місць для інвалідів, або у подальшій відмові роботодавця прийняти інваліда на створене робоче місце без наявності передбачених законом підстав (невідповідності умов та характеру праці стану здоров'я інваліда, невідповідності інваліда кваліфікаційним вимогам). У випадку, якщо роботодавець виділив та створив робочі місця у кількості, розрахованій відповідно до нормативної, та подав до органів державної служби зайнятості звіт про наявність робочих місць для інвалідів, він вважається таким, що виконав свій обов'язок належним чином.

Тобто, стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів є необґрунтованим.

Приписами ч. 2 ст. 20 Закону № 875-XII визначено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.

Враховуючи те, що саме стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій є безпідставним та законодавчо не вмотивованим, відтак, стягнення пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій також є безпідставним.

Так, відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1, частини 1 статті 198, частини 1 статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова Чернівецького окружного адміністративного суду прийнята з дотриманням норм матеріального права та з урахуванням приписів процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку встановленому ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Головуючий Сушко О.О.

Судді Залімський І. Г.

ОСОБА_2