Ухвала суду № 51947939, 08.09.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/546/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Комар П.А.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

08 вересня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Сторчака В. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сегіна" (далі - позивач) до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.11.2014 № НОМЕР_1.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.05.2015 адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлення від 24.09.2014 №189 виданого посадовою особою відповідача згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України та наказу Козятинської ОДПІ від 22.09.2014 №398 проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ТОВ "ОСОБА_2 Петролеум" (код ЄДРПОУ 38544588) за квітень 2014 року, ТОВ "Барилит Плюс" (код ЄДРПОУ 38361609) за травень 2014 року, ТОВ "Талис Плюс" (код ЄДРПОУ 38361594) за червень 2014 року та ТОВ "Антарес" (код ЄДРПОУ 31037491) за липень 2014 року.

В ході проведеної перевірки встановлено, що позивачем на порушення п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду (рядок 25) на загальну суму 11 348 339 грн.:

- в податковій декларації з ПДВ за квітень 2014 року (вх. від 19.05.2014р. № НОМЕР_2) на суму ПДВ 115 136 грн.

- в податковій декларації з ПДВ за травень 2014 року (вх. від 02.07.2014р. № НОМЕР_3) на суму ПДВ 5 432 733 грн.

- в податковій декларації з ПДВ за червень 2014 року (вх. від 16.07.2014р. № НОМЕР_4) на суму ПДВ 4 642 819 грн.

- в податковій декларації з ПДВ за липень 2014 року (вх. від 20.08.2014р. № НОМЕР_5) з урахуванням уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (вх від 11.09.2014 № НОМЕР_6) на суму ПДВ 1 157 651 грн.

Результати перевірки знайшли своє відображення в акті №103/22/37258767 від 21.10.2014, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 , п.200.1, п. 200.2 ст. 200, п.201.10 ст. 201 ПК України.

На підставі акту перевірки №103/22/37258767 від 21.10.2014 відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення від 18.11.2014 № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму 17 022 509,00 грн., в тому числі за основним платежем 11 348 339,00 грн., та штрафними санкціями 5 674 170,00 грн.

При цьому позивач звернувся до Головного управління ДФС у Вінницькій області із скаргою на податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 18.11.2014.

Рішенням про результати розгляду первинної скарги, вих. № 54/10/02-32-10-04 від 15.12.2014 Головне управління ДФС у Вінницькій області повідомило позивача про залишення податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 18.11.2014 без змін, а скарги без задоволення.

В подальшому позивачем направлена на ім'я Голови Державної фіскальної служби України адміністративна скарга про перегляд податкового повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду первинної скарги, вих. № 54/10/02-32-10-04 від 15.12.2014.

Рішенням Голови Державної фіскальної служби України від 20.02.2015 за № 3545/6/99-99-10-01-04-25 про результати розгляду скарги, позивача повідомлено про залишення без змін податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 18.11.2014, а скарги - без задоволення.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення відповідача прийнято не обґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення для прийняття рішення, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідають вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Згідно із п. 201.1 ст. 201 ПК України податкова накладна повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, -продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктами 201.6, 201.8, 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

З аналізу наведених вище норм випливає, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Однак, наявність лише податкової накладної не є підставою для формування податкового кредиту. Для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту необхідна наявність і інших первинних документів, які б свідчили про реальність такої господарської операції.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Так, судом першої інстанції встановлено те, що між позивачем з однієї сторони та

- ТОВ " ОСОБА_2 Петролеум" укладено ідентичні договори поставки від 27.03.2014 №33/14-П та від 20.04.2014 №97/14-П;

- ТОВ "Барилит Плюс" укладені ідентичні договори поставки №01/38-НП від 01.05.2014, №01/91-НП від 01.05.2014 та №21/42-НП від 21.05.2014;

- ТОВ "Таліс Плюс" укладений догові поставки №01/06-35П від 01.06.2014;

- ТОВ "Антарес" укладено договір поставки нафтопродуктів №ДГ-0107-43 від 01.07.2014.

Відповідно до зазначених договорів ТОВ " ОСОБА_2 Петролеум", ТОВ "Барилит Плюс", ТОВ "Таліс Плюс" та ТОВ "Антарес" зобов'язувались передати у власність позивача нафтопродукти, а позивач - прийняти і оплатити їх вартість.

Окрім цього за умовами договорів, поставка нафтопродуктів здійснювалась на умовах EXW Інкотермс 2010, резервуари ПАТ "Дніпронафтопродукт" та інших нафтобаз, що належать цьому підприємству на праві власності чи користування (підпункт 4.2). Передача нафтопродуктів здійснюється шляхом підписання актів приймання-передачі (підпункт 2.1.1). Оплата нафтопродуктів здійснюється у безготівковій формі шляхом переведення коштів на рахунок продавця протягом 120 днів з дати підписання актів приймання-передачі (пункт 5.1). Ціна товару є договірною та вказується в додаткових угодах до договору (пункт 5.5).

Зокрема, на виконання взятих зобов'язань за відповідними договорами, між позивачем та контрагентами підписані та скріплені печатками додаткові угоди:

1) №140430000000049 від 27.03.2014 до договору № 33/14-П від 27.03.2014 про поставку газу вуглеводневого скрапленого паливного для комунально-побутовго споживання марки СПБТ в кількості 27,010 т. на суму без ПДВ 244440,50 грн.

Всього на суму 293328,60 грн. з ПДВ, в тому числі ПДВ 48888,10 грн. ( т. 1 а.с.128).

2) №140430000000052 від 20.04.2014 до договору № 97/14-П від 20.04.2014 про поставку газу вуглеводневого скрапленого паливного для комунально-побутового споживання марки СПБТ в кількості 36,400 т. на суму без ПДВ 331240,00 грн.

Всього на суму 397488,00 грн., в тому числі ПДВ 66248,000 грн. (т 1 а.с.131).

3) №140531000000189 від 21.05.2014 до договору № 21/42-НП від 21.05.2014 року про поставку палива моторного альтернативного "Еліт - 95 Супер" літнього в кількості 4,280 т. на суму без ПДВ 65056,00 грн.

Всього на суму 78067,20 грн. з ПДВ, в тому числі ПДВ 13011,20 грн. (т. 1 а.с.134).

4) №1405531000000078 від 01.05.2014 до договору № 01/38-НП від 01.05.2014 року про поставку:

- бензину автомобільного підвищеної якості А-92- Євро виду ІІ класу С товару зг. з УКТЗЕД НОМЕР_7 в кількості 624,273 т. на суму без ПДВ 10206863,55 грн.;

- бензину автомобільного підвищеної якості А-95- Євро виду ІІ класу D товару зг. з УКТЗЕД НОМЕР_8 в кількості 350,980 т. на суму без ПДВ 5773621,00 грн.;

- бензину автомобільного підвищеної якості А-95- Євро виду ІІ класу D товару зг. з УКТЗЕД НОМЕР_8 в кількості 80,593 т. на суму без ПДВ 1325754,85 грн.;

Всього на суму 20767487 грн. з ПДВ, в тому числі ПДВ 3461247,88 грн. (т. 1 а.с.137).

5) №140531000000141 від 01.05.2014 року до договору № 01/91-НП від 01.05.2014 року про поставку палива дизельного підвищеної якості (Євро) марки В виду ІІ код товару зг. з УКТ ЗЕД НОМЕР_9 в кількості 705,724 т. на суму без ПДВ 10268284,20 грн.

Всього на суму 12321941,04 грн. з ПДВ, в тому числі ПДВ 2053656,84 грн. (т. 1 а.с.140).

6) №140630000000056 від 01.06.2014 до договору № 01/06-35П від 01.06.2014 про поставку:

- бензину автомобільного підвищеної якості А-92- Євро виду ІІ класу С товару зг. з УКТЗЕД НОМЕР_7 в кількості 559,396 т. на суму без ПДВ 9274785,68 грн.;

- бензину автомобільного підвищеної якості А-95- Євро виду ІІ класу D товару зг. з УКТЗЕД НОМЕР_8 в кількості 263,423 т. на суму без ПДВ 4391261,41 грн.;

- бензину автомобільного підвищеної якості А-95- Євро виду ІІ класу D товару зг. з УКТЗЕД НОМЕР_8 в кількості 42,901 т. на суму без ПДВ 715159,67 грн.;

- палива дизельного підвищеної якості (Євро) марки В виду ІІ код товару зг. з УКТ ЗЕД НОМЕР_9 в кількості 566,959 т. на суму без ПДВ 8356975,66 грн.

Всього на суму 27285818,90 грн. з ПДВ, в тому числі ПДВ 4547636,48 грн. (т. 1 а.с.143).

7) №140731000000090 від 01.07.2014 до договору № ДГ-0107-43 від 01.07.2014 про поставку:

- бензину автомобільного підвищеної якості А-92- Євро виду ІІ класу С товару зг. з УКТЗЕД НОМЕР_7 в кількості 119,996 т. на суму без ПДВ 1989533,68 грн.;

- бензину автомобільного підвищеної якості А-95- Євро виду ІІ класу D товару зг. з УКТЗЕД НОМЕР_8 в кількості 104,940 т. на суму без ПДВ 1749349,80 грн.;

- бензину автомобільного підвищеної якості А-95- Євро виду ІІ класу D товару зг. з УКТЗЕД НОМЕР_8 в кількості 4,625 т. на суму без ПДВ 77098,75 грн.;

- палива дизельного підвищеної якості (Євро) марки В виду ІІ код товару зг. з УКТ ЗЕД НОМЕР_9 в кількості 133,804 т. на суму без ПДВ 1972270 грн.

Всього на суму 6945903,83 грн. з ПДВ, в тому числі ПДВ 1157650,64 грн. (т. 1 а.с.146).

Реальність здійснення господарської операції підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами: податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання-передачі, платіжні доручення. Первинні документи, якими позивач доводить здійснення господарських операцій з вказаним в акті перевірки контрагентом, оформлені належним чином, та містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій з контрагентами і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів.

Разом з тим, згідно Правил ІНКОТЕРМС-2010, "EXW (EX Works (... Named place)) Франко завод (…название места). Термин "Франко завод" означает, что продавец считается выполнившим свои обязанности по поставке, когда он предоставит товар в распоряжение покупателя на своем предприятии или в другом названном месте (например, на заводе, фабрике, складе и т. п.). Продавец не отвечает за погрузку товара на транспортное средство, а также за таможенную очистку товара для экспорта".

Таким чином, за умовами поставки було визначено надання в розпорядження нафтопродуктів в місці їх зберігання, а саме на нафтобазах "Дніпронафтопродукт".

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та ПАТ "Дніпронафтопродукт" укладено договір зберігання №2608 від 01.09.2011 за яким останнє зобов'язалось приймати та зберігати нафтопродукти та інші товарно-матеріальні цінності позивача, і повернути їх за першою його вимогою, в тому числі і зі складів третіх осіб.

Придбані згідно договорів поставки нафтопродукти зберігались на складах які використовує ПАТ "Дніпронафтопродукт".

За умовами вищевказаних договорів і ТОВ " ОСОБА_2 Петролеум", ТОВ "Барилит Плюс", ТОВ "Таліс Плюс" та ТОВ "Антарес" є вантажовідправниками в розумінні п. 11.5 Наказу Міністерства транспорту України "Про затвердження правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України" від 14.10.1997 № 363.

Відповідно до п. 2.1.3, п. 2.1.4 договору зберігання №2608 від 01.09.2011 року, між ПАТ "Дніпронафтопродукт" та ТОВ "СЕГІНА", відпуск товару здійснюється зі складів третіх осіб відповідно до заявок позивача (усних чи письмових) залізничним або автомобільним транспортом.

Окрім цього, судом першої інстанції встановлено, що позивач звертався до ПАТ "Дніпронафтопродукт" із заявками щодо надання дозволу на навантаження автомобілів нафтопродуктами, із зазначенням відповідної нафтобази.

Подальше транспортування нафтопродуктів безпосередньо на автозаправні станції позивача для роздрібної реалізації здійснювалось товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кременчукнафтопродуктсервіс" на підставі договору №7 від 02.01.2013 про перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-Вей" на підставі договору №Е06/13 від 18.03.2013 про перевезення вантажів автомобільним транспортом та підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, що додані до матеріалів справи.

Наявні в матеріалах справи копії товарно-транспортних накладних містять відомості про об'єм, масу, густину та температуру нафтопродуктів, підписи уповноважених осіб за відпуск та прийняття нафтопродуктів.

Відповідно до пп. 10.2.1 п. 10.2 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, що затверджена спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року №281/171/578/155, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 року за №805/15496, встановлено, що приймання нафтопродуктів, які надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється працівниками автозаправної станції за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності.

Відтак, прийняття нафтопродуктів за кількістю та якістю на підставі товарно-транспортних накладних не суперечить вимогам даної інструкції.

Порушення зазначених правил є підставою для притягнення винних осіб до відповідальності саме за порушення цих правил. При цьому, законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання правил перевезення та приймання нафтопродуктів, які не є законодавчими документами з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку податкового кредиту.

Разом з тим, стосовно тверджень відповідача, що податкові накладні повинні бути виписані в день фактичної передачі товару, то варто зазначити, що оформлення контрагентом позивача податкових накладних в день підписання актів приймання-передачі нафтопродуктів не суперечить вимогам п. 198.1 та п. 198.2 ст. 198 ПК України, оскільки право власності на товар від продавця перейшло до позивача саме з моменту підписання вказаних актів приймання-передачі, як це передбачено підпунктом 2.1.1 та пунктом 4.5 договорів поставки нафтопродуктів. При цьому подальша реалізація товару до переходу права власності на цей товар до покупця не спростовує реальності здійснення господарських операцій між позивачем і його контрагентом, натомість, може бути підставою для вирішення договірних спорів між сторонами договору. Більш того, вказані обставини не позбавляють позивача права на податковий кредит та не змінюють його величину.

Водночас, як встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля пальним.

Стосовно посилань контролюючого органу на відсутність у позивача паспортів якості нафтопродуктів, в зв'язку з чим неможливо встановити походження нафтопродуктів, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.6 Інструкції з контролювання якості нафти та нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України №271/121 від 04.06.2007 року, паспорти якості, які видані вантажовідправником по одному примірнику від кожної партії нафти та/або нафтопродукту, зберігаються в організації не менше трьох місяців після реалізації даної партії нафтопродукту. Отже, після закінчення вказано терміну позивачем були знищені паспорти якості нафтопродуктів, оскільки була відсутня необхідність їх подальшого зберігання.

Крім того, щодо доводів відповідача, про відсутність доказів перебування директора позивача у відрядженнях, що свідчить про відсутність фактів здійснення господарських операцій, то колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що законодавством, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, не передбачено оформлення відряджень для підтвердження факту укладення договорів чи підписання бухгалтерських документів поза межами місцезнаходження платника податків. Відсутність документального оформлення відрядження не перешкоджає керівнику від'їхати до іншого міста для оформлення господарських операцій та не є доказом факту його відсутності в тому чи іншому місці.

Стосовно посилань податкового органу про наявність недоліків та помилок в оформленні товаро-супровідних документів, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобовязаннях платника податків у звязку з його господарською діяльністю мали місце.

Як вірно встановлено судом першої інстанції на момент здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, останні не були визнані банкрутом, знаходяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та були зареєстроване платником податку на додану вартість. Відтак, вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

При цьому твердження контролюючого органу на відсутність у названого постачальника об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності їх за місцезнаходженням, відсутності основних засобів та робочого персоналу також не можна розцінювати як доказ фіктивності спірних операцій. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником.

Позивач не зобов'язаний перевіряти дотримання податкового законодавства своїми контрагентами та господарюючими суб'єктами, які здійснюють постачання товарів чи робіт цим контрагентам, не зобов'язаний нести відповідальність за несплату податків продавцями (постачальниками), або за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї, що підтверджено практикою Європейського суду з прав людини та Верховного Суду України.

Таким чином, з огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджуються реальність господарських операцій, а тому колегія суддів вважає неправомірним висновок податкового органу щодо збільшення позивачу податку на додану вартість.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Оскільки доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

ОСОБА_3