Ухвала суду № 51946972, 08.09.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2015 р.Справа № 820/19683/14

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.

Суддів: Макаренко Я.М. , Шевцової Н.В.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2015р. по справі № 820/19683/14

за позовом Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Харківського міського центру зайнятості

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

Фонд загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Харківського міського центру зайнятості (далі позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач), в якому просив суд стягнути з відповідача матеріальне забезпечення у сумі 13524 грн. 10 коп. на користь Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Харківського міського центру зайнятості.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2015р. зазначений позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 матеріальне забезпечення на випадок безробіття у сумі 13524 грн. 10 коп. на користь Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Харківського міського центру зайнятості.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 19 Конституції України, ст.ст. 4, 15, 22 Закону України «Про зайнятість населення», п. 3 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 року N 60/62, ст.ст. 70, 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддюдоповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача та представника позивача, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.07.2009 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, подав до Харківського міського центру зайнятості, заяву з проханням надати йому статус безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, де вказав, що не є підприємцем, трудовою діяльністю не займається і пенсію не отримує (а.с. 24).

Наказом №НТ090728 від 28.07.2009 року ОСОБА_1 надано статус безробітного з 28.07.2009 року і призначено виплату допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу у відсотках до середньоденної заробітної плати з 28.07.2009 року по 22.10.2010 рік (а.с.4).

05.08.2014 року в базу ЄІАС (NET) в закладці "Довідники ПОУ ЄДРС" внесені зміни, які свідчать, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа підприємець з 09.02.2005 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було незаконно отримано допомогу по безробіттю у розмірі 13524 грн. 10 коп.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Підпунктом "б" пункту 3 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991р. № 803-ХІІ (чинного на момент надання відповідачу статусу безробітного) передбачено, що до зайнятого населення належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство".

Отже, особи, які мають статус субєкта підприємницької діяльності, незалежно від того, чи отримують вони дохід чи ні, не можуть належати до осіб, що мають статус безробітного, адже підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому посилання відповідача в апеляційній скарзі на положення ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012р., згідно яких до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки на момент надання відповідачу статусу безробітного та виплати йому відповідно допомоги чинними були положення Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991р.

Відповідно до частини 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобовязані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Порядком реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу і безробітних затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.98 р. N 578 (чинного на момент призначення та виплати відповідачу допомоги по безробіттю) передбачено, що при реєстрації в центрі зайнятості як шукаючого роботу громадянин повинен подати визначений цим порядком перелік документів. При цьому він має повідомити спеціалісту центру зайнятості всі відомості, які можуть вплинути на порядок виплати та розмір допомоги по безробіттю.

Жодним нормативним документом не встановлено обов'язку служби зайнятості щодо перевірки під час реєстрації чи надання статусу безробітного поданих громадянином відомостей та можливості відмови у реєстрації чи наданні статусу безробітного (або відтермінування виплати допомоги по безробіттю) з підстав їх можливої недостовірності.

Як встановлено з матеріалів справи, при реєстрації в центрі зайнятості відповідачем подавалася заява про надання статусу безробітного, в якій він зазначав, що на даний час не зареєстрований як субєкт підприємницької діяльності (а.с. 24).

Згідно пункту 5 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 року N 60/62 (далі - Порядок №60/62) перевірка достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, проводиться центрами зайнятості, зокрема шляхом звіряння наданої особою інформації з відомостями, наявними у державних реєстраторів. За результатами звірки або перевірки оформлюється акт, який підписується посадовими особами, що її проводили. У разі встановлення недостовірності даних, на підставі яких особі надано статус безробітної та право на виплату матеріального забезпечення, особа ознайомлюється з актом, про що засвідчує власним підписом. У разі відмови особи підписати акт про це робиться відповідна відмітка спеціалістом центру зайнятості.

У звязку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців за заявниць ким принципом» структурним підрозділом Харківського міського центру зайнятості опрацьовано інформацію, яка надійшла з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно фізичних осіб-підприємців, які припинили підприємницьку діяльність згідно цього Закону.

За результатами проведеної перевірки позивачем було встановлено, що відповідач в період перебування на обліку в центрі зайнятості був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, 09.02.2005р. було проведено державну реєстрацію фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (а.с. 13). Запис про державну реєстрацію припинення відповідачем підприємницької діяльності внесено 01.08.2014р. (а.с. 14)

Положеннями ч. 3 ст. 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Таким чином, на момент звернення до позивача із заявами про надання статусу безробітного та виплати коштів по безробіттю, відповідач був зареєстрований як фізична особа - підприємець і рахувався в Єдиному державному реєстрі, у звязку з чим не мав права на отримання допомоги по безробіттю.

Згідно пункту 6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №357 від 20.03.2006 року у разі встановлення центрами зайнятості належності безробітної особи до категорії зайнятих, така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законом порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до частини 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 при реєстрації в службі зайнятості не повідомив про непроведену реєстрацію припинення підприємницької діяльності, він неправомірно набув статусу безробітного і, відповідно, отримував допомогу по безробіттю за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" безпідставно і незаконно.

Отже, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з ОСОБА_1 виплаченої йому допомоги по безробіттю, колегія суддів вважає обґрунтованими.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до суду з позовом, встановленого ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.

Підстави, які обумовили звернення Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Харківського міського центру зайнятості до суду за стягненням коштів незаконно отриманої допомоги по безробіттю, виникли з факту встановлення незаконності отримання відповідачем допомоги по безробіттю, який було виявлено 14.10.2014р.

До суду з позовом про стягнення коштів позивач звернувся 08.12.2014р., тобто в межах строку, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції необґрунтовано не враховано відсутність рішення про проведення перевірки по факту обґрунтованості виплат матеріального забезпечення ОСОБА_1, з огляду на те, що дії позивача по проведенню зазначеної перевірки не є предметом оскарження по даній справі. В межах даної справи перевірці підлягає наявність підстав для стягнення коштів. Крім того, доказів оскарження наказів про прийняття рішення щодо повернення виплаченої відповідачу допомоги по безробіттю ним не надано.

Таким чином, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2015р. по справі № 820/19683/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_2Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст ухвали виготовлений 14.09.2015 р.