Рішення № 51942716, 05.10.2015, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.10.2015 Справа № 920/1135/15

за позовом: Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії

Нафтогаз України, м. Київ;

до відповідача: Публічного акціонерного товариства Конотопський арматурний завод,

м. Конотоп Сумської області;

про стягнення 248 485 грн. 76 коп.,

Суддя Джепа Ю. А.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 78/16 від 21.07.2015);

від відповідача: не прибув;

При секретарі судового засідання Куриленко О.В.

Суть спору: позивач, згідно уточнень, просить суд стягнути з відповідача 237 493 грн. 72 коп. інфляційних втрат, 10 992 грн. 04 коп. 3% річних, які утворились внаслідок неналежного виконання мирової угоди від 19.09.2007, укладеної між боржником ВАТ Конотопський арматурний завод та кредитором ДК Газ України НАК Нафтогаз України, затвердженої ухвалою господарського суду Сумської області від 24.09.2007 у справі № 9/448-04, а також судові витрати, повязані з розглядом справи.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, відзив на позовну заяву не подав, проте надіслав заяву (факс), в якій просить у звязку з хворобою його представника перенести розгляд справи.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку незявлення в засідання господарського суду представників сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За змістом цієї норми господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у звязку з відсутністю його представника (з причин, повязаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю у іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-пятою ст. 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не повязаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст. 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд відхиляє клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Таким чином, враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принцип змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 43 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи відповідно до положень ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, суд встановив:

24.09.2007 ухвалою господарського суду Сумської області по справі № 9/448-04 було затверджено мирову угоду від 19.09.2007, укладену між боржником ВАТ «Конотопський арматурний завод» та кредитором ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України».

Позивач в позовній заяві зазначає, що 04.07.2011 Верховним Судом України за наслідками розгляду заяви ВАТ «Запоріжобленерго» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16.02.2011 у справі № 13/210/10 ухвалено постанову, якою Верховний Суд України погодився із доводами, викладеними Вищим господарським судом України в процесі розгляду справи № 28/130 про те, що мирова угода, затверджена судом, може вважатись зобов'язанням у цивільно-правовому розумінні.

Відповідно до ст. 111-18 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 1111б цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, на правовідносини, що випливають із реалізації умов мирової угоди від 19.09.2007, затвердженої ухвалою господарського суду Сумської області від 24.09.2007 по справі № 9/448-04, поширюються положення цивільного законодавства України.

Разом з цим, позивач зазначає, що вказані обставини також підтверджені рішенням господарського суду Сумської області від 05.03.2015 по справі № 920/3/15, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2015 у даній справі, та як наслідок, набрало законної сили, копії зазначених рішень знаходяться в матеріалах справи.

Крім того, позивач зазначає, що вказаним рішенням від 05.03.2015 по справі № 920/3/15 господарський суд Сумської області встановив факт прострочення відповідача в частині неналежного та неповного виконання умов мирової угоди від 19.09.2007 щодо своєчасної оплати заборгованості у сумі 612097,22 грн., яка виникла за період з грудня 2011 по грудень 2012 (13 щомісячних платежів) та стягнув з відповідача на користь позивача 612097,22 грн. заборгованості, що виникла у вказаний період, 120818,56 грн. інфляційних втрат (нарахованих за період: січень 2012 - листопад 2014), 44991,42 грн. 3% річних (нарахованих за період з 01.01.2012 по 15.12.2014) та 15558,14 грн. судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.08.2015 позивачем надано заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просить суд стягнути з відповідача 237 493 грн. 72 коп. інфляційних втрат (за період грудень 2014-червень 2015); 10 992 грн. 04 коп. 3% (за з 16.12.2014 по 23.07.2015).

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Таким чином, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Дане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2014 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Порушенням зобовязання, в розумінні ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимоги кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги стосовно нарахування 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до п. 4 ст. 49 ГПК України позивачу за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору в сумі 4 969 грн. 72 коп.

Керуючись ст. ст. 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Конотопський арматурний завод (вул. Вирівська, 60, м. Конотоп, Сумська область, 41600, код 00218331) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116, код 31301827) 237 493 грн. 72 коп. інфляційних втрат, 10 992 грн. 04 коп. 3% річних, 4 969 грн. 72 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 06.10.2015

СУДДЯ Ю..ОСОБА_2