Ухвала суду № 51891668, 08.09.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2015 р. Справа № 876/7806/15

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Довгої О.І., Затолочного В.С.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.07.2015 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та приватного підприємства "Версант" про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та до приватного підприємства "Версант" про стягнення заборгованості в сумі 602501,26 грн., з кожного по 301 250,63 грн..

Позивач позовні вимоги мотивував тим, що 21.09.2010р. ДПІ у Франківському районі м. Львова проведено невиїзну документальну перевірку ПП „Версант" в ході якої встановлено, що за юридичною адресою підприємство та його посадові особи не знаходяться, підприємство не має власних офісних, виробничих приміщень, земельних ділянок та транспортних засобів. В свою чергу ОСОБА_1, скористався отриманими від ПП «Версант» первинними документами, для формування показників податкового обліку всупереч тому, що такі документи не підтверджують реальні господарські операції, а тому не можуть вважатися первинними документами. Таким чином, позивач вважає вищезазначений правочин недійсним та, як наслідок, просить суд стягнути з відповідачів кошти. Просив позов задоволити.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.07.2015 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Постанову суду першої інстанції оскаржила Державна податкова інспекція у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатської області. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позов задоволити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім, випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у м. Ужгороді було проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 28.11.1996 року по 31.07.2011 року.

За результатами якої було складено Акт від 21.09.2010 №4336/23-4/36828580, де зазначено, що за юридичною адресою дане підприємство та його посадові особи не знаходяться, власні офісні приміщення, виробничі приміщення, земельні ділянки, транспортні засоби у підприємства відсутні.

Із наведеного акту вбачається, що протягом липня 2010 року ФОП ОСОБА_1 придбав у ПП «Версант» товар, а саме: овочі та фрукти в асортименті на загальну суму 301250,63 грн. Оплата за отримані товари здійснювалась згідно договору Покупцем шляхом перерахунку коштів на банківський рахунок Продавця. Товар від постачальника до покупців доставляв ФОП ОСОБА_1 на власному вантажному автомобілі.

Укладаючи договір №01/07/10 сторони були пов'язані спільним умислом, а саме ПП «Версант» завідомо уклало такий договір за відсутності умов для його фактичного виконання - без мети настання реальних наслідків.

В той же час, ФОП ОСОБА_1, укладаючи договір, мав на меті отримати податкову вигоду шляхом безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту на підставі отриманих первинних документів без реального виконання господарських операцій, які у них зазначені.

Частиною 2 ст. 234 ЦК України передбачено, що фіктивний правочин, як і будь-який оспорюваний правочин визнається недійсним судом. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Згідно Постанови Верховного Суду України від 18.11.2014 р. та постанови пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, а саме судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорюванні - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (пункт 4). Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним (пункт 5).

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.12.2011 року у справі №2а-0770/3724/11 за позовом ФОП ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді було скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.10.2011 року у відношенні ФОП ОСОБА_1 з контрагентами ПП «Версант», ПП «Бізнесгруп».

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.03.2013 року було визнано недійсним договір купівлі продажу від 01.07.2010 року за №01/07/10, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Версант».

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.03.2013 року №2а-0770/2359/12 скасовано та прийнято нову постанову, якою Державній податковій інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області Державної податкової служби в задоволенні позову до ФОП ОСОБА_1 та ПП «Версант» про визнання недійсним договору та стягнення коштів за недійсним правочином відмовлено.

Згідно ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для відмови у задоволені позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 197, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.07.2015 року у справі №2а-0770/177/12 - без змін.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В. Улицький

Судді: О. Довга

В. Затолочний