Ухвала суду № 51889394, 29.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

29 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Левенця Б.Б., Махлай Л.Д.,

при секретарі: Калініній Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альвіс», в інтересах якого діє Жученко Ірина Віталіївна, та ОСОБА_2

на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альвіс» про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И Л А:

В грудні 2014 року позивач, посилаючись на те, що відповідач не виконує умов договору щодо повернення грошових коштів за договором про поворотну фінансову допомогу, звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альвіс» (далі - ТОВ «Альвіс», Товариство) про стягнення заборгованості за договором у розмірі 160 000 грн., 17 827, 10 грн. процентів за користування коштами, 3% річних за прострочення виконання зобов'язання.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2015 року позов задоволено частково та стягнуто з ТОВ «Альвіс» на користь ОСОБА_2 160 000 грн. В іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись з сказаним рішенням, відповідач через свого представника звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій посилався на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене за неповного дослідження обставин справи та з порушенням норм матеріального.

Посилався на порушення судом норм процесуального права, а саме не направлення копії позовної заяви з додатками та не залучення до участі у розгляді справи співзасновника ТОВ «Альвіс». Вважав, що рішення ґрунтується на неналежних доказах.

Зазначав, що судом першої інстанції не встановлено та в рішенні суду відсутні будь-які посилання на докази, які доводять, що строк виконання зобов'язання за договором настав. Посилаючись на приписи п. 1 ст. 1049 ЦК України, вважав, що обов'язок повернути грошові кошти не наступив, оскільки відсутні докази пред'явлення вимоги.

Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Також не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій зазначив, що суд помилко застосував до цивільних відносин, що склалися між апелянтом та ТОВ «Альвіс» норми податкового законодавства та безпідставно відмовив у стягнення процентів за користування коштами та 3% річних за порушення грошового зобов'язання.

Представник ТОВ «Альвіс» - СкрицькийО.М. в судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ «Альвіс» підтримав, просив задовольнити. Проти апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечував, просив відхилити.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 підтримав, просив задовольнити. Проти апеляційної скарги ТОВ «Альвіс» заперечував, просив відхилити.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та визнано сторонами у справі, ОСОБА_2, який є одним і засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Альвіс», в липні 2014 року уклав з Товариством усний договір поворотної фінансової допомоги, який за своєю правовою суттю є договором позики.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На виконання умов договору ОСОБА_2, згідно квитанції № 54025655 від 31.07.2013 та квитанції № 54025655 від 15 серпня 2013 року, перерахував ТОВ «Альвіс» грошові кошти у сумі 160 000 грн.

Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги ТОВ «Альвіс», щодо незаконності рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення позики у розмірі 160 000 грн., оскільки вирішення спору в цій частині проведено судом з дотриманням вимог процесуального законодавства щодо всебічності й повноти з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах, належної правової оцінки наданих сторонами в справі доказів та відповідних норм матеріального права.

Посилання ТОВ «Альвіс» у своїй апеляційній скарзі на те, що строк виконання за договором позики не настав не заслуговують на увагу колегії суддів.

Статтею 1049 ЦК України визначено, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

На підтвердження своїх доводів, що строк повернення наданих у позику коштів не настав, відповідачем в порушення вимог, передбачених ст. 10, 60 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження встановленого сторонами строку повернення коштів. Згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, позовна заява за своєю формою та змістом відповідає вимозі про повернення позики в розумінні ч. 2 ст. 1049 ЦК України, оскільки містить обставини отримання грошових коштів, їх суму, та призначення.

З урахуванням того, що звернення позикодавця до суду з відповідним позовом до позичальника про стягнення боргу є формою пред'явлення до нього вимоги про повернення суми позики, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, оцінивши зібрані по справі докази у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, та застосувавши відповідні норми матеріального права, дійшов законного та обґрунтованого висновку про обов'язок відповідача повернути надані у позику кошти.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 що судом невірно застосовано норми податкового законодавства до вказаних правовідносин, та безпідставно відмовлено у стягненні процентів за користування коштами наданими відповідачу як поворотну фінансову допомогу, оскільки поняття терміну поворотна фінансова допомога визначено саме у ст. 13 Податковому Кодексі України.

У цій статті зазначено, що поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Таким чином відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами суд першої інстанції вірно посилався на ст.. 13 Податкового Кодексу України та застосував цю норму матеріального права як визначення поняття поворотної фінансової допомоги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних за порушення грошового зобов'язання.

Так, згідно з ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу вказаних статей вбачається, що доведенню підлягає строк з якого починається прострочення виконання грошового зобов'язання.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що строк прострочення грошового зобов'язання необхідно розраховувати з першої дати направлення поштового відправлення відповідачу з урахування перебігу поштових відправлень, а саме з 31.10.2014 року.

Надані позивачем докази направлення листів від 26.09.2014 та 01.12.2014 не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки такі докази свідчать лише про направлення поштових відправлень. ОСОБА_2 не надано доказів направлення вимоги з описом вкладень. Крім того, позивачем не надано доказів отримання відповідачем вимог про повернення коштів, не зважаючи на те, що поштове відправлення від 26.09.2014 року направлялося зі зворотнім повідомленням. Як зазначив представник позивача в судовому засіданні в апеляційній інстанції, у позивача відсутні докази отримання відповідачем вимоги про повернення коштів.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено обставин щодо порушення зобов'язань відповідачем у період з 31.10.2014 по день звернення до суду з позовом, а тому рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних за порушення грошового зобов'язання є законним.

Порушення судом процесуального права, а саме відсутність обґрунтувань висновку суду в цій частині, не призвело до невірного вирішення справи. А відповідно до ч. 2 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущено порушення норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альвіс», в інтересах якого діє Жученко Ірина Віталіївна, та ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді:

Справа № 755/841/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/9861/2015

Головуючий у суді першої інстанції: Гончарук В.П.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.