Ухвала суду № 51886210, 30.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10833/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Старова Н.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

30 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді: Старової Н.Е.,

суддів: Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В.,

за участю секретаря: Тищенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ространснафтопродукт» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ространснафтопродукт» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про: визнання протиправними дій з відмови у прийнятті та присвоєння статусу «не визнано як податкова декларація» податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року в електронній формі (від 16.01.2015 року № 9077980684); скасування рішення, оформленого у вигляді листа-повідомлення від 22.01.2015 року №341/26-50-15-01-10 про відмову у визнанні прийнятої декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року податковою звітністю; визнання протиправними дій щодо розірвання договору від 16.11.2012 року №161120121 про визнання електронних документів; скасування рішення від 27.01.2015 року №1550/10-26-50-11-02 щодо розірвання договору про визнання електронних документів від 16.11.2012 року №161120121.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2015 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення вимог апелянта, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 16.01.2015 року ТОВ «Ространснафтопродукт» подано засобами електронного зв'язку до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС міста Києва податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2014 року з додатками.

Відповідно до квитанції №2, реєстраційний №9077980684 подані документи підприємства було прийнято.

Проте, згідно повідомлення відповідача від 22.01.2015 року №341/26-50-15-01-10 податкову декларацію не прийнято, позивачу запропоновано подати нову податкову звітність, оформлену відповідно до вимог чинного законодавства.

Листом від 27.01.2015 року №1550/10/26-50-11-02 повідомлено ТОВ «Ространснафтопродукт» про розірвання договору про визнання електронних документів, на підставі статей 651, 653, 654 ЦК України.

Не погоджуючись з вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Як видно з матеріалів справи, між ДПІ у Голосіївському районі міста Києва та ТОВ «Ространснафтопродукт» 16.11.2012 року укладено договір № 161120121 про визнання електронних документів (податкової звітності), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу державної податкової служби засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.

Повідомленням відповідача від 27.02.2015 року №1550/10/26-50-11-02 вказано про розірвання договору в односторонньому порядку у зв'язку з відсутністю позивача за юридичною адресою.

Укладений між сторонами договір про визнання електронних документів №161120121 від 16.11.2012 року виник у сфері оподаткування з приводу реалізації органом податкової служби своїх владних повноважень, тобто є адміністративним договором, який базується на загальних нормах зобов'язального права, що врегульовані ЦК України.

Згідно приписів ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, адміністративний договір може бути розірвано або за згодою сторін, або за рішенням суду, або у випадках, встановлених у самому договорі. За даних обставин справи, договір був розірваний в односторонньому порядку.

Виходячи з умов договору про визнання електронних документів відповідач має право розірвати договір в односторонньому порядку виключно у двох випадках: 1) не надання позивачем нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих; 2) зміна позивачем місця реєстрації.

Проте, відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували, що ТОВ «Ространснафтопродукт» не надало нового посиленого сертифіката відкритого ключа замість скасованих, або змінило місце реєстрації у поточному році, тобто підстави для розірвання договору в односторонньому порядку були відсутні.

Згідно п.12.5 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року №1588, якщо за результатами заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи підрозділами податкової міліції буде підтверджено відсутність такої особи за місцезнаходженням або встановлено, що фактичне місцезнаходження юридичної особи не відповідає зареєстрованому місцезнаходженню, керівник (заступник керівника) органу державної податкової служби приймає рішення про направлення до відповідного державного реєстратора повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за формою №18-ОПП для вжиття заходів, передбачених ч.12 ст.19 Закону.

21.01.2015 року на адресу ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві направлено запит №216/26-50-15-01-19 на встановлення місцезнаходження платників податків. На зазначений запит складено довідку №130/1 про встановлення фактичного місцезнаходження (місця проживання) платника податків. За результатами відпрацювання місцезнаходження позивача - платника податків не встановлено. Відповідачем складено повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням №124/26-50-11-01-19 від 23.01.2015 року, та направлено державному реєстратору рішення №124 від 23.01.2015 року.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 19.02.2015 року місцезнаходженням ТОВ «Ространснафтопродукт» є 01033, місто Київ, Голосіївський район, вул. Саксаганського, будинок 57, літера «Б», яке підтверджувалось позивачем 16.02.2015 року.

Згідно ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Встановлення відсутності юридичної особи за результатами здійснення заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження не є підставою для розірвання договору в односторонньому порядку. Такою підставою є саме зміна позивачем місця реєстрації

З урахуванням викладених обставин справи та положень законодавства, суд апеляційної інстанції вважає, що дії податкового органу щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів є протиправними. Відповідно позовні вимоги в цій частині правомірно задоволені судом першої інстанції.

Стосовно визнання поданої звітності, як належно оформленої, то як вбачається з матеріалів справи позивач засобами електронного зв'язку подав податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2014 року з відповідними додатками.

Листом ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС міста Києва від 22.01.2015 року №341/26-50-15-01-10 позивача повідомлено, що податкова декларація з податку на додану вартість за грудень 2014 року не визнана як податкова звітність згідно ст.48 ПК України.

Відповідно до п.49.8 ст.49 ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Водночас п.49.11 ст.49 ПК України передбачено, що у разі подання платником податків до органу державної податкової служби податкової декларації, заповненої з порушенням вимог п.48.3 та 48.4 ст.48 цього Кодексу, такий орган державної податкової служби зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови. Водночас, конкретної причини для відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації названий лист не містять, що є порушенням приписів п.49.11 ст.49 ПК України.

Підставою для невизнання податкової звітності стала відсутність позивача за місцезнаходженням. Проте, місцезнаходженням позивача є 01033, місто Київ, Голосіївський район, вул. Саксаганського, будинок 57, літера «Б»., та що підтверджено позивачем 16.02.2015 року, а також зазначено у податковій декларації.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 15 червня 2012 року № 1503/12/13-12 резолютивна частина постанови адміністративного суду про задоволення позовних вимог у справі, предметом оскарження в якій є протиправність відмови податкового органу у прийнятті податкової декларації має містити висновок про визнання протиправною відмову податкового органу прийняти податкову декларацію, а податкової декларації такою, що подана платником податків у день її фактичного отримання органом державної податкової служби (із зазначенням дати). Вимоги про зобов'язання податкового органу прийняти податкову декларацію, визнання протиправними рішення, дії, бездіяльності податкового органу, визнання поданої декларації податковою звітністю, визнання податкової декларації поданою варто розглядати як вимогу про визнання протиправною відмови у прийнятті податкової декларації, поданої платником податків на певну дату.

Відтак, адміністративний позов правомірно частково задоволений шляхом визнання протиправною відмови ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Киві у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року (від 16.01. 2015 року №9077980684) із додатками, та визнання податкової звітності поданою 16.01.2015 року.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та обставин вбачається неправомірність дій податкового органу, та невідповідність його посилань обставинам справи.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Апелянт як суб'єкт владних повноважень всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України не надав до суду належних доказів правомірності своїх апеляційних вимог, та не обґрунтував їх у встановленому порядку.

Згідно ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 10.08.2015 року, та не можуть бути підставою для її скасування.

За таких обставин, у відповідності до ст.200 КАС України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 186, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили згідно ст.254 КАС України, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Старова Н.Е.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.