Ухвала суду № 51885494, 02.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/1822/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук Л.О. Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

02 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу Чернігівського обласного військового комісаріату на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Чернігівського обласного військового комісаріату про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2015 року позов задоволено повністю.

Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що за наявності домовленості між роботодавцем та працівником сторони трудового договору, строк попередження про звільнення може бути скорочений аж до дня звільнення працівника і за наявності такої домовленості останнього можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення. Відповідач також зазначає, що не обґрунтованим є рішення в частині стягнення коштів за час вимушеного прогулу, адже позивач не зміг би виконувати свої трудові функції на посаді головного спеціаліста Бахмацького РВК не з вини Чернігівського ОВК незалежно від того, чи був він звільнений 18.03.2015 чи пізніше, у зв'язку проходженням військової служби по мобілізації в іншому населеному пункті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 призначено з 31.10.2006 на посаду провідного спеціаліста, з посадовим окладом 480,00 грн. на місяць, з залишенням 15 рангу державного службовця, що підтверджується витягом з наказу військового комісара Бахмацького районного військового комісаріату від 30.10.2006 №132 (а.с.6).

З 28.05.2013 позивача призначено на посаду головного спеціаліста з посадовим окладом 1147,00 грн. зі збереженням 13 рангу державного службовця, що підтверджується витягом з наказу військового комісара Бахмацького районного військового комісаріату (по стройовій частині) від 28.05.2013 №31 (а.с.7).

18.03.2015 позивач надав військовому комісару Чернігівського обласного військового комісаріату заяву про звільнення з роботи за власним бажанням та просив виплатити компенсацію за невикористану відпустку з 31.09.2014 по 18.03.2015 (а.с.24).

Згідно витягу з наказу військового комісара Чернігівського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) від 18.03.2015 №66 державного службовця ОСОБА_2, головного спеціаліста відділення комплектування Бахмацького районного військового комісаріату Чернігівської області звільнено з роботи 18.03.2015 за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України (а.с.8).

Не погоджуючись з вказаним наказом позивач зазначає, що заява про звільнення за власним бажанням від 18.03.2015 була ним написана у зв'язку з поставленими умовами військового комісара Бахмацького районного військового комісаріату про те, що якщо позивач бажає бути призваним по мобілізації то він повинен звільнитися з роботи за власним бажанням, посилаючись на вказівки Чернігівського обласного військового комісаріату.

За змістом статті 38 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до пункту 12 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

З матеріалів справи вбачається, що у заяві про звільнення (а.с. 24) не вказано обставини, що унеможливлюють продовження позивачем роботи, не вказано про порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору та не визначено строк, у який позивач просить розірвати трудовий договір.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку має застосовуватися двохтижневий термін з дня подання заяви про звільнення, протягом якого позивач має право, зокрема, відмовитись від звільнення та продовжувати працювати.

Не зважаючи на це, відповідно до наказу військового комісара Чернігівського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) від 18.03.2015 №66 (а.с.8), позивача було звільнено з роботи 18.03.2015, тобто в день подання заяви. При цьому, 18.03.2015 позивач перебував на робочому місці повний робочий день, що підтверджується табелем обліку робочого часу Бахмацького районного військового комісаріату за березень 2015 року (а.с.38).

Колегія суддів звертає увагу на те, що заява про звільнення позивача у розумінні статті 38 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 є лише попередженням про намір звільнитися через два тижні, а тому звільнення його раніше вказаного строку є протиправним.

Відповідно до частиною 1 до статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи протиправність звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про поновлення позивача на роботі на посаді головного спеціаліста відділення комплектування Бахмацького районного військового комісаріату Чернігівської області з 18.03.2015.

Згідно з частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до довідки від 15.06.2015 №157 виданої Чернігівського обласного військового комісаріату, заробітна плата за останній два місяці роботи (січень, лютий 2015 року) позивача складає 4 415,25 грн., за один робочий день 220,76 грн. (а.с.21).

Згідно довідки від 26.06.2015 № 176, виданої Чернігівським обласним військовим комісаріатом, заробітна плата позивача за період з 19.03.2015 по 26.06.2015 складає 14790,91грн. (а.с.37).

Згідно пунктів 2 та 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19 березня 2015 року по 26 червня 2015 року в розмірі 14790,91 грн. та правомірно допустив до негайного виконання постанову в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати в межах суми за один місяць у розмірі 4415 (чотири тисячі чотириста п'ятнадцять) грн. 25 коп.

В апеляційній скарзі відповідач наполягає на тому, що звільнення позивача відбулося за домовленістю сторін. Колегія суддів критично ставиться до такого твердження, оскільки позивача було звільнено на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (з ініціативи працівника) а не на підставі частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (угода сторін).

При цьому, відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).

Відповідачем не доведено наявність домовленості з позивачем про звільнення саме 18.03.2015, при цьому прохання в заяві про звільнення виплатити компенсацію за невикористану відпустку з 31.09.2014 по 18.03.2015 не може свідчити про цей факт.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ч. 1 ст. 41, ст.ст. 160, п. 2 ч. 1 ст. 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Чернігівського обласного військового комісаріату залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.