Рішення № 5188402, 27.02.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/3927.02.09 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Шико"

до субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1

про стягнення 187 318,24 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача Можаєва О.О.(дов. від 17.06.2008)

Від відповідача не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Шико»до субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 187318,24грн. за неналежне невиконання грошового зобовязання відповідно до договорів поставки № 347 та № 32.

Ухвалою суду від 21.01.2009 було порушено провадження у справі № 50/39 та призначено її до розгляду на 04.02.2009.

04.02.2009 в судове засідання зявився представник позивача, дав пояснення по суті справи та подав додаткові докази по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

В звязку з неявкою представника відповідача в судове засідання, розгляд справи було відкладено на 27.02.2009.

Відповідач в судові засідання 04.02.2009 та 27.02.2009 не направив своїх повноважних представників, письмових доказів, відзив на позовну заяву не надав, позовну вимогу по суті у будь-який інший процесуальний спосіб не заперечив.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.97р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідач клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у нього поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомив, що дає підстави визначити причини його неявки до суду неповажними.

Представники позивача заявили клопотання, відповідно до ст.75 ГПК України, про розгляд справи у відсутності відповідача, посилаючись на неявку його до суду та ухилення від проведення розрахунків.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд визнав клопотання позивача обґрунтованим, задовольнив його та вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Шико»(далі-позивач, постачальник за договором) та субєкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 (далі відповідач, покупець за договором) уклали договори поставки № 347 від 13.10.2005 та № 32 від 03.06.2008 відповідно (далі договори), за умовами яких постачальник зобовязався поставити відповідачу товар, а покупець зобовязався прийняти та оплатити товар.

Відповідно до умов п.п. 1.2 договорів сторони закріпили, що найменування асортимент, одиниці виміру, строки поставки, ціну, строки оплати та загальну кількість товару, що підлягає поставці, визначаються у специфікаціях та накладних на товар, які є невідємною частиною договорів.

Як встановлено судом, на виконання умов укладених договорів, позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 147900,67грн. відповідно до видаткових накладних:

-УРН-000410 від 09.11.2006 на загальну суму 3232,00грн.(згідно договору № 347);

-УРН-001828 від 22.10.2007 на загальну суму 1728,00грн. (згідно договору № 347);

-УРН-001830 від 22.10.2007 на загальну суму 13668,00грн.(згідно договору № 347);

-УРН-001832 від 22.10.2007 на загальну суму 7417,92грн.(згідно договору № 347);

-УРН-000119 від 06.03.2008 на загальну суму 27524,40грн.(згідно договору № 347);

-УРН-000169 від 23.03.2008 на загальну суму 19866,60грн.(згідно договору № 347);

-УРН-000299 від 06.06.2008 на загальну суму 10019,97грн.(згідно договору № 32);

-УРН-000304 від 06.06.2008 на загальну суму 19680,00грн.(згідно договору № 32);

-УРН-000958 від 23.03.2008 на загальну суму 7015,68грн.(згідно договору № 32);

-ШИК00002152 від 24.11.2008 на загальну суму 11538,60грн.(згідно договору№ 32);

-ШИК00002175 від 02.12.2008 на загальну суму 5896,80грн.(згідно договору № 32);

-ШИК00002189 від 03.12.2008 на загальну суму 2870,60грн.(згідно договору № 32);

-ШИК00002218 від 15.12.2008 на загальну суму 7015,68грн.(згідно договору № 32);

Вищевказані накладні приймаються судом у якості належного доказу виконання поставки товару відповідачу та прийняття його останнім.

Однак, відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства, не виконав в повному обсязі взяті на себе зобовязання, а саме відповідачем було здійснено лише часткову оплату поставленого товару в розмірі 5891,32 грн.

Таким чином, на дату звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача за вищевказаними договорами становить 142009,35грн., що також визнається відповідачем, про що свідчить підписаний акт звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 30.10.2008.

З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача було направлено претензію № 240 від 03.11.2008 з вимогою добровільно погасити існуючу заборгованість за договорами в повному обсязі. Однак зазначена претензія відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Таким чином судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобовязань.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обовязки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 142009,35грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 142009,35грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за укладеними договорами, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 10726,26грн. та штраф в сумі 13714,48грн. за період прострочення, вказаний в розрахунку.

Відповідно до умов вищевказаних договорів сторони визначили, що за несвоєчасне проведення оплати отриманого товару відповідач зобовязаний сплатити на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент виникнення прострочення від вартості поставленого товару за кожен день прострочення, а у випадку прострочення виконання покупцем своїх зобовязань щодо оплати товару понад 30 днів, покупець також сплачує штраф у розмірі 20% від вартості товару

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», тому позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу за період прострочення, вказаний в розрахунку, підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача: пені в сумі 10726,26 грн. та штрафу в розмірі 13714,48 грн.

Також, за неналежне виконанням відповідачем своїх зобовязань за договорами позивач просить суд стягнути з останнього 3% річних у розмірі 3262. 99 грн. та витрати повязані з інфляційними процесами в сумі 17605,16грн.

Дії відповідача є порушенням грошових зобовязань, тому є підстави для застосування встановленої договорами та законодавством відповідальності.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків підлягає задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач відзиву, пояснень та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не надав.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (04211, АДРЕСА_1; Ідентифікаційний код НОМЕР_1) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Шико» (04053, м. Київ, вул. Артема, 37/41; ідентифікаційний код 23744507) основний борг в сумі 142009 (сто сорок дві тисячі девять)грн. 35 коп., пеню в розмірі 10726 (десять тисяч сімсот двадцять шість)грн. 26 коп., штраф в сумі 13714 (тринадцять тисяч сімсот чотирнадцять)грн. 48коп., 3% річних в сумі 3 262 (три тисячі двісті шістдесят дві)грн. 99коп.; індекс інфляції в розмірі 17 605 (сімнадцять тисяч шістсот пять)грн. 16 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 1 873 (одна тисяча вісімсот сімдесят три) грн. 18коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д

Дата підписання рішення 16.03.2009