Постанова № 51870583, 16.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2015 р. Справа№ 910/8426/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Федорчука Р.В.

Майданевича А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 16.09.2015 року

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана» на рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2015 року

у справі № 910/8426/15-г (суддя - Любченко М.О.)

за позовом приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія

об'єднана»

до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Тишко Ірина Олександрівна

про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.2015 року, по справі № 910/8426/15-г у задоволенні позову ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тишко Ірина Олександрівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 03.06.2015 року ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2015 року у справі № 910/8426/15-г скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для повного, всебічного та правильного вирішення справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору. Крім того, скаржник просив суд апеляційної інстанції відновити процесуальний строк на подання апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 року відновлено скаржнику строк на подання апеляційної скарги, скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судовому засіданні 16.09.2015 року представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Представник відповідача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просив залишити скаргу без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін.

Представники ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тишко І.О. у судове засідання 16.09.2015 року не з'явилися, про час та місце розгляду справи скаржник та третя особа були повідомлені належним чином про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки своїх представників не повідомили.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представника відповідача, що з'явилися у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки як позивач так і третя особа про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином на підтвердження чого, в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштового відправлення. Участь представників скаржника та третьої особи, що не з'явились, у судовому засіданні 16.09.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

14.08.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (кредитор) (найменування якого змінено на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ВАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» (позичальник) було укладено кредитний договір № 010/14/445, відповідно до п.1.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 9 710 000 доларів США, а позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені правочином.

До вказаного правочину неодноразового вносились зміни, зокрема за такими додатковими угодами: № 010/14/04/424 від 17.09.2008 року, № 010/14/445/9 від 07.10.2008 року, № 010/14/445/13 від 20.10.2008 року, № 010/14/445/414/8 від 15.03.2009 року, № 010/14/445/5 від 23.04.2010 року, № 010/14/445/6 від 26.05.2010 року, № 010/14/445/7 від 29.03.2011 року, № 010/14/445/8 від 15.06.2011 року, № 010/14/445/9 від 29.12.2011 року, № 010/14/445/10 від 30.01.2012 року, № 010/14/445/11 від 28.02.2012 року, № 010/14/445/12 від 23.05.2012 року, № 010/14/445/13 від 14.11.2012 року, № 010/14/445/14 від 27.12.2012 року, № 010/14/445/15 від 31.01.2013 року, № 010/14/445/16 від 20.02.2013 року, № 010/14/445/17 від 19.04.2013 року, № 010/14/445/18 від 29.05.2013 року, № 010/14/445/19 від 31.05.2013 року, № 010/14/445/20 від 23.08.2013 року, № 010/14/445/21 від 29.11.2013 року, № 010/14/445/22 від 06.12.2013 року, № 010/14/445/23 від 16.12.2013 року, № 010/14/445/24 від 20.01.2014 року, № 010/14/445/125 від 27.02.2014 року, № 010/14/445/26 від 11.04.2014 року, № 010/14/445/27 від 23.05.2014 року, № 010/14/445/28 від 18.07.2014 року.

Додатковою угодою № 010/14/445/26 від 11.04.2014 року сторонами було погоджено, що кінцевим строком повернення кредитних коштів є 31.12.2014 року. За умовами п.15.1 договору №010/14/445 від 14.08.2008 року останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

З матеріалів справи також вбачається, що 11.02.2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тишко Ірини Олександрівни з заявою №140-0-0-00/8/324 про вчинення виконавчого напису на кредитному договорі №010/14/445 від 14.08.2008р., укладеному між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана», про стягнення з ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» несплаченої в строк заборгованості за кредитним договором та додатковими угодами до нього, за яким боржником допущено прострочення платежів за зобов'язанням, а саме грошових коштів в розмірі 2 929 181,51 доларів США.

11.02.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко Іриною Олександрівною вчинено виконавчий напис за №251 про стягнення з ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» несплаченої в строк заборгованості за кредитним договором № 010/14/445 від 14.08.2008 року та додатковими угодами до нього, а саме грошових коштів в розмірі 2 929 181,51 доларів США, з яких: 2 705 000 доларів США становить сума кредиту та проценти за користування кредитними коштами в розмірі 224 181,51 доларів США.

Як зазначає позивач, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за тридцять днів не було повідомлено ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» про порушення умов кредитного договору, а отже, на думку позивача, вказаний виконавчий напис вчинено з порушенням приписів ст.87 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом №296/5 від 22.02.2012 року Міністерства Юстиції України.

Так, у квітні 2015 року ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

В свою чергу відповідач заперечив проти заявленого позову посилаючись на те, що вимогами чинного законодавства не передбачено обов'язку кредитора звернутись до боржника за тридцять днів до вчинення виконавчого напису з повідомленням про порушення умов кредитного договору.

Як зазначалося раніше, рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.2015 року, по справі № 910/8426/15-г у задоволенні позову ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тишко Ірина Олександрівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є кредитним договором, який підпадає під правове регулювання норм статей 1054-10571 Цивільного кодексу України, а в частині, що не суперечить вказаним нормам та умовам договору, регулюється ст.1046-1053 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (ст.88 Закону України «Про нотаріат»).

Постановою №1172 від 29.06.1999 року Кабінету Міністрів України затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Так, згідно з п.2 Переліку для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитним договором подаються оригінал кредитного договору та засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Надання інших документів, зокрема, письмової вимоги про усунення порушення виконання боржником зобов'язання, нормами чинного законодавства не передбачено.

Тобто, як вірно вказав місцевий господарський суд, для вчинення виконавчого напису на кредитному договорі кредитору достатньо представити документи, що наведені у п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

З матеріалів справи вбачається, що всі документи, перелік яких наведено у Постанові №1172 від 29.06.1999 року Кабінету Міністрів України, публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» було надано при зверненні з заявою про вчинення спірного виконавчого напису.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що ані нормами чинного законодавства, що регулює кредитні правовідносини суб'єктів господарювання, ані умови укладеного між сторонами кредитного договору №010/14/445/26 від 11.04.2014 року не передбачають обов'язку кредитора у разі порушення боржником своїх зобов'язань звернуть до останнього у претензійному порядку. Тобто, у даному випадку відсутність у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відповідного обов'язку фактично виключає можливість порушення прав ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана», в тому числі, під час вчинення виконавчого напису.

Посилання скаржника на умови п.8.3 кредитного договору №010/14/445 від 14.08.2008 року, відповідно до якого позичальник зобов'язаний виконати вимогу кредитора про дострокове погашення заборгованості протягом 30 календарних днів з моменту її пред'явлення, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки, як вірно вказав суд першої інстанції, наведені умови укладеного між сторонами правочину поширюються лише на правовідносини контрагентів щодо дострокового погашення кредитних зобов'язань. Тоді як у даному випадку, на момент вчинення спірного виконавчого напису, тобто 11.02.2015 року, кінцевий строк повернення кредитних коштів, визначений у додатковій угоді №010/14/445/26 від 11.04.2014 року як 31.12.2014 року, настав. Таким чином, у даному випадку кредитором не реалізовувались права на дострокове повернення кредитних коштів, що визначені розділом 8 договору №010/14/445 від 14.08.2008 року.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що позивач, як сторона кредитного договору №010/14/445 від 14.08.2008 року, був обізнаний з кінцевим строком користування кредитними коштами та знав про фактичне порушення прийнятих на себе зобов'язань з повернення кредиту.

Обґрунтовуючи вказані доводи, позивач посилається на п. 2.3 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595, де зазначено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Дійсно, умовами п. 1-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29.06.1999 року № 1172, п. 2.3 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 та ст. 35 Закону України «Про іпотеку», для одержання виконавчого напису на іпотечних договорах, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання, подається зокрема: засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Проте, судова колегія звертає увагу, що у даному випадку оспорюваний виконавчий напис був вчинений не на іпотечному договорі, а на кредитному договорі, який не передбачає звернення стягнення на предмет іпотеки, а передбачає виключно стягнення строкової заборгованості за вказаним кредитним договором.

З огляду на зазначене, оскільки стягнення відбувається за кредитним договором, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування зазначених норм щодо надсилання вимоги боржнику.

Колегія суддів також вважає безпідставними посилання скаржника на те, що у даному випадку застосовується аналогія права, оскільки умовами постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29.06.1999 року № 1172 чітко передбачено перелік документів для звернення стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами та за іпотечними договорами.

Так умовами п. 1 зазначеної постанови передбачено, що даний перелік застосовується при стягненні заборгованості за нотаріально посвідченими договорами, крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку. Пунктом 1-1 передбачено стягнення за іпотечними договорами.

За таких обставин, умови звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса чітко регулюють перелік документів для вчинення виконавчого напису на іпотечних договорах та інших договорах, посвідчених нотаріусом. Аналогія права застосовується лише там де є прогалини в правовому регулюванні відповідних відносин.

Оскільки, як встановлено вище, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» чітко визначено перелік документів при стягненні заборгованості за нотаріально посвідченими договорами, у даному випадку кредитним договором, то до нього не може бути застосовано перелік передбачений для звернення стягнення за іпотечним договором.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку факт незвернення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до позивача з претензією щодо порушення зобов'язань за кредитним договором №010/14/445 від 14.08.2008 року ніяким чином не вказує на порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» та не свідчить про наявність підстав для визнання виконавчого напису №251 від 11.02.2015 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко Іриною Олександрівною, таким, що не підлягає виконанню, а тому правомірно було відмовлено судом у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивачем не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2015 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2015 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, господарський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана» на рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2015 року у справі № 910/8426/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2015 року у справі № 910/8426/15-г залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/8426/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді Р.В. Федорчук

А.Г. Майданевич

Дата підписання 21.09.2015 року