Постанова № 51866022, 31.08.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 серпня 2015 року 16:59 № 826/11931/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кобилянського К.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомототех»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києвіпро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автомототех" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві, у якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000882202 від 12.03.2015.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2015 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні 13.07.2015, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів для вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке, на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, у відповідності до положень ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, за поданим сторонами письмовим клопотанням про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

12 березня 2015 відповідачем на підставі акта перевірки № 107/26-57-22-02/37674173 від 24.02.2015, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000882202, яким позивачу за порушення п.п. 44.1, 185.1, 188.1, 198.2, 198.3, 201.1, 201.2, 201.6, 201.10 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 708 394,50 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 472 263 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 236131,50 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах безтоварності господарських взаємовідносин позивача з

ПП «Нікон-Торг».

Суд погоджується в такими доводами відповідача, враховуючи наступне.

29 вересня 2014 між позивачем (покупець) і ПП «Нікон-Торг» укладено договір поставки № НТ7852/14, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар у відповідності із замовленням, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити товар.

Найменування, асортимент, кількість, ціна товару, узгоджуються сторонами і визначаються у видаткових накладних.

Поставлений за договором товар оплачується за погодженою сторонами ціною, що зазначається у видаткових накладних.

Загальна сума договору визначається як загальна вартість всього поставленого покупцеві товару за весь період дії Договору,

Розрахунки за товар здійснюються за погодженням сторін шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Покупець формує заявку на поставку товару.

Спосіб і строки поставки узгоджуються сторонами. Покупець зобов'язується вжити всіх належних заходів, що забезпечують прийняття товару, поставленого постачальником власними силами на склад покупця.

Датою отримання товару вважається дата, вказана у видатковій накладній.

На підтвердження факту поставки товару, позивачем до матеріалів справи надано копії видаткових накладних, податкових накладних (а.с. 34 - 99 Том І) та товарно-транспортних накладних (а.с. 63-65 Том ІІ)

Інших первинних бухгалтерських та податкових документів на підтвердження правомірності формування спірних показників податкової звітності позивачем до матеріалів справи не надано, незважаючи на те, що суд їх витребовував.

Суд відхиляє надані позивачем до матеріалів копії документів, як неналежні докази правомірності формування показників податкової звітності, з огляду на наступне.

Так, сам по собі документ під назвою «видаткова накладна», навіть за умови його складення у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», не може бути безумовним та виключно - достатнім доказом фактичності вчинення господарської операції, як то постачання товару, адже обставина руху товару між суб'єктами господарювання тягне за собою наслідком внесення змін до відповідних регістрів бухгалтерського обліку, на підставі яких власне і формуються в подальшому відповідні показники податкової звітності.

Тобто, в разі фактичного виконання господарської операції у формі поставки товару, вбачається за можливе прийти до висновку про обов'язковість причинно-наслідкового зв'язку між оформленням видаткової накладної, змінами в бухгалтерському обліку підприємства на підставі такої видаткової накладної та подальшим відображенням матеріальних показників господарської діяльності підприємства в його (підприємства) податковій звітності.

Наполягаючи на фактичності виконання поставок товару з боку зазначеного вище контрагента, позивач до матеріалів справи не надає жодного належного та допустимого письмового доказу відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку підприємства станом на дати, зазначені в видаткових накладних.

При цьому, надана до матеріалів справи оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 «розрахунки з вітчизняними постачальниками» (а.с. 158 - 159 Том І) свідчить лише про факт здійснення розрахунків між сторонами договору та не є виключно-достатнім доказом фактичності поставки товарів.

Наданий до матеріалів справи документ під назвою «документ оприбуткування» (а.с. 27 - 30 Том ІІ), відхиляється судом як належний письмовий доказ оприбуткування товарів, враховуючи наступне.

Товари належать до запасів підприємства і обліковуються згідно з П(С)БО 9.

Питання оцінки запасів та обліку їх надходження розглянуто у розділі 2, параграф 3 вказаного П(С)БО. До вартості товарів при їх придбанні включаються суми, сплачені постачальникам, суми ввізного мита, транспортно-заготівельні витрати (ТЗВ) тощо.

В оптовій торгівлі товари обліковують на субрахунку 281 «Товари на складі», в роздрібній - на рахунку 282 «Товари в торгівлі». В роздрібній торгівлі можуть використовуватися обидва субрахунки: 281 - для обліку товарів на складі підприємства роздрібної торгівлі, 282 - для обліку товарів у торговому залі.

Надходження товарів, як і інших запасів, оформлюється первинними документами: накладна, рахунок-фактура, прибутковий ордер, платіжна вимога-доручення, податкова накладна тощо. При цьому, відповідальною на підприємстві особою здійснюється приймання товарів за кількістю і якістю.

Регістром аналітичного обліку з обліку товарів на складі є картка складського обліку.

В підтвердження фактичності оприбуткування товарів на складі, позивач до матеріалів справи не надав роздруківок по рахунку 28/відповідних субрахунках. Не надав також позивач і карток складського обліку, що в сукупності свідчить про не підтвердження документально наявності товарів на складі позивача на дати, що вказані у видатковий накладних ПП «Нікон-Торг».

Представник позивача не пояснив суду, яким чином обліковувалось надходження та подальший рух придбаного товару виключно на підставі видаткових накладних.

За таких обставин, надані до матеріалів справи копії видаткових накладних відхиляються судом як доказ поставки (в т.ч. перевезення товару), адже за умови відсутності доказів змін в оборотних/необоротних активах підприємства, дані документи не є належними доказами правомірності формування показників бухгалтерського обліку в частині податкового кредиту і витрат. До того ж, оскільки, як вже зазначалось, значну частку оборотних активів на підприємстві складають запаси, а позивачем до матеріалів справи не надано доказу обліку запасів (придбаних товарів), надані позивачем документи відхиляються судом як докази повідомлених в них обставин поставки товару.

Надані до матеріалів справи товарно-транспортні накладні (а.с. 63 - 65 Том ІІ), відхиляються судом, як доказ перевезення товарів, адже в даних перевізних документах відсутня кількість перевезеного товару (зазначено суму), а рядок ТТН «прийняв» містить в собі лише підпис не встановленої особи.

До того ж, допитаний в якості свідка по даній справі директор позивача ОСОБА_1, стосовно фінансово господарських взаємовідносин ТОВ «Автомототех» з

ПП «Нікон-Торг», зміг пояснити суду лише формальні обставини договірних взаємовідносин вказаних підприємств; сказав, що ПП «Нікон-Торг» знайшов хтось із менеджерів, обмінялись електронною поштою, договорами і почали співпрацю.

ОСОБА_1 зазначив, що не може нічого сказати про взаємовідносини ТОВ «Автомототех» з ПП «Нікон-Торг» в жовтні 2014. Який конкретно договір укладався ОСОБА_1 вказати не зміг, так пояснив, що укладався або договір про співпрацю або про купівлю-продаж товарів. Що саме поставляло ПП «Нікон-торг» йому не відомо. Як подавались заявки на постачання товарів йому також не відомо.

На запитання суду з приводу того, де саме отримувався товарів від контрагента, ОСОБА_1 зазначив, що на складі ТОВ «Автомототех» або на інших орендованих складах. В той же час, як встановлено судом, матеріали справи не містять в собі належних доказів оприбуткування товарів на складі.

Стосовно процесу отримання товару, свідок пояснив, що товар отримували працівники позивача, а він лише підписував накладні та інколи міг забирати товар на «Новій пошті».

В той же час, матеріали справи не містять собі належних доказів відправлення саме ПП «Нікон-торг» товарів позивачу по «Новій пошті».

За таких обставин, суд відзначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту та витрат, зокрема, наявність податкових та видаткових накладних, виписаних платником податку, є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо судом буде встановлено, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що наявність доказів оплати (а.с. 147 - 151 Том І) є достатнім доказом правомірності віднесення сум до податкового кредиту та витрат, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.10.2008 за результатами розгляду скарги Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності здійснення змін у податковому обліку такого платника податку.

За таких обставин суд погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит за вказаний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Аналогічна позиція також викладена в постанові ВАСУ від 20.02.2013 по справі №2а-4458/12/2670.

Під час розгляду справи суд неодноразово звертав увагу позивача на необхідність надання додаткових доказів по справі, наприклад сертифікатів якості на придбані товари, однак окрім вищевказаних видаткових та податкових накладних, інших доказів позивачем надано не було.

Суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

У відповідності до вищезазначених приписів Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.".

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Автомототех» відмовити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Автомототех» (код ЄДРПОУ 37074173) решту суми судового збору у розмірі 4384,00 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні 80 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський