Постанова № 51865993, 31.08.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 серпня 2015 року № 826/7375/15

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати Рішення № 0006301701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18 грудня 2014 року;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0006291701 від 18 грудня 2014 року;

визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-68 від 18 грудня 2014 року;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0006291701 від 09 лютого 2015 року;

визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2341- 23 від 04 лютого 2015 року;

зобов'язати Державну податкову інспекцію в Оболонському районі Головного Управління ДФС у м. Києві зарахувати суму у розмірі 48 220,00 грн. (сорок вісім тисяч двісті двадцять гривень 00 коп.) до валових витрат 2011 року, суму у розмірі 16 107,50 грн. (шістнадцять тисяч сто сім грн. 50 коп.) до валових витрат 2012 року, суму у розмірі 38280,00 грн. (тридцять вісім тисяч двісті вісімдесят грн. 00 коп.) до валових витрат 2013 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/7375/15, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 14 травня 2015 року.

У судовому засіданні 14 травня 2015 року представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Представник відповідача заперечив проти позову.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, зважаючи на неприбуття у судове засідання без поважних причин належним чином повідомленого відповідача, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до наказу від 31 жовтня 2014 року № 318, на підставі направлення від 31 жовтня 2014 року № 2303/26-54-17 Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну планову перевірку фізичної ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, про що складено акт перевірки від 05 грудня 2014 року № 1342/26-54-17-01-17-2840206077.

Перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем:

пункту 177.2 статті 172 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 16965,60 грн., у тому числі за 2011 рік - 7233,00 грн., 2012 рік - 3172,38 грн., 2013 - 6560,62 грн.;

абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", внаслідок чого недонараховано та недоутримано суму єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу у розмірі 34119,31 грн., в тому числі по періодах: 2011 рік - 16732,38 грн., 2012 рік - 4118,70 грн., 2013 рік - 13268,23 грн.;

наказу «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення» та пункту 177.10 статті 177 розділу IV Податкового кодексу України, а саме книга обліку доходів та витрат ведеться з порушенням порядку її ведення.

За наслідками зазначеної перевірки Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 18 грудня 2014 року № 0006291701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 21207,09 грн., в тому числі, 16965,60 грн. за основним платежем та 4241,49 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

податкове повідомлення-рішення від 09 лютого 2015 року № 0006291701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 19399,51 грн., в тому числі, 15839,63 грн. за основним платежем та 3559,91 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

рішення від 18 грудня 2014 року № 0006301701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким позивачу нараховано 3585,18 грн. штрафних санкцій,

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18 грудня 2014 року № Ф-68 якою відповідач вимагає у позивача сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 34119,31 грн.;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04 лютого 2015 року № Ф-2341-23 якою відповідач вимагає у позивача сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 28982,10 грн.

Податкове повідомлення-рішення від 18 грудня 2014 року № 0006291701, рішення від 18 грудня 2014 року № 0006301701 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18 грудня 2014 року № Ф-68 позивач оскаржував в адміністративному порядку до Головного управління ДФС у місті Києві, рішенням якого від 26 січня 2015 року № 257/5/26-15-10-08 скасовано суму основного платежу в частині 1125,97 грн. та штрафну санкцію на 281,58 грн. визначені у податковому повідомленні-рішенні від 18 грудня 2014 року № 0006291701, а скаргу позивача в цій частині задоволено частково, в решті заявлених вимог, а саме рішення від 18 грудня 2014 року № 0006301701 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18 грудня 2014 року № Ф-68 залишено без змін.

Позивач не погоджується з висновками акта перевірки, а також прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, вимогою про сплату боргу (недоїмки), рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску й мотивує позовні вимоги правомірністю формування ним, як суб'єктом підприємницької діяльності, валових витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій з ТОВ «Профмаг» та ФОП ОСОБА_2 які використовувались позивачем у господарській діяльності.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати такі обставини, зокрема, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити наявність зв'язку між фактом придбання позивачем товарів та послуг у ТОВ «Профмаг» та ФОП ОСОБА_2 та його господарською діяльністю, обставини використання придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності позивача.

Зі змісту акта перевірки, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення, вбачається, що висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства, що призвело до завищення ним валових витрат, завищення податкового кредиту, недонарахування та недоутримання з чистого доходу єдиного соціального внеску мотивовані тим, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів та послуг у ТОВ «Профмаг» та ФОП ОСОБА_2, використання яких у цілях підприємницької діяльності позивача документально не підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, (в редакції, чинній на час, за який проводилась перевірка позивача, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення) об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час, за який проводилась перевірка позивача, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

В силу ж пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Отже, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід. Він визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Витрати, які приймають участь у формуванні об'єкта оподаткування - це документально підтверджені витрати операційної діяльності.

Разом з тим, як зазначено в пункті 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу країни не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Досліджуючи реальність господарських операцій позивача із контрагентами -виконавцями судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, зареєстрований як фізична особа-підприємець 17 січня 2008 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_5.

Основним видом господарської діяльності позивача є неспеціалізована оптова торгівля (код КВЕД 46.90).

Матеріали справи свідчать, що у перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини із ТОВ «Профмаг» та ФОП ОСОБА_2, зокрема:

- 20 липня 2012 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Профмаг» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 20/07, за умовами якого, продавець зобов'язується передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його.

Товар передається в асортименті, кількості і по цінам згідно з накладними, які після підписання сторонами, стають невід'ємною частиною даного Договору (пункт 1.2 Договору).

Продавець повинен засвідчити якість товару, що продається та підлягає обов'язковій сертифікації, належним сертифікатом, який надається покупцю разом з товаром, а також передати разом з товаром документ, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром (пункт 3.2 Договору).

На підтвердження виконання своїх зобов'язань по Договору купівлі-продажу від 20 липня 2012 року № № 20/07 надано копії видаткових накладних від 20 липня 2012 року № ПМ-3229, від 05 вересня 2012 року № ПМ-3995, від 05 вересня 2015 року № ПМ-3996, від 27 грудня 2012 року № ПМ-6356, від 29 березня 2013 року № ПМ-1301, від 09 липня 2013 року № ПМ-3334, від 03 грудня 2013 року № ПМ-6312, від 03 грудня 2013 року № РН -0070, від 09 липня 2013 року № РН -0036, від 29 березня 2013 року № РН-0017, від 01 лютого 2013 року № РН-0005, від 27 грудня 2012 року № РН-000032, від 05 вересня 2012 року № РН-000017, від 20 липня 2012 року № 000012.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження способу поставки товару від Продавця Покупцю, зокрема позивачем під час розгляду справи зазначено, що придбаний ним товар у Продавця є малогабаритним та був транспортований самовивозом, однак підтверджуючих документів про наявності автомобіля у відповідача або доказів оренди автомобіля, позивачем суду не надано. Зокрема з акта перевірки вбачається, що за перевіряємий період позивач не набував у власність нерухомого та рухомого майна.

Також, не надано копій сертифікатів якості придбаного товару, що є обов'язковою умовою Договору поставки купівлі-продажу від 20 липня 2012 року № № 20/07.

- 01 березня 2011 року між позивачем (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (виконавець) укладено договір № 01/03/2011, за умовами якого, замовник доручає, а виконавець приймає на себе, у відповідності з вимогами даного договору, виконання робіт по розробці веб-сайта та банерів до нього.

Загальна вартість договору складається з суми всіх виставлених в період дії договору рахунків-фактур (пункт 3.1 Договору).

Приймання виконаних робіт до договору здійснюється шляхом підписання сторонами акта виконаних робіт (пункт 6.1 Договору).

На підтвердження виконання своїх зобов'язань по Договору 01 березня 2011 року № 01/03/2011 надано додаток № 1 до Договору 01 березня 2011 року № 01/03/2011, додаткову угоду від 11 березня 2011 року до Договору.

Однак, позивачем не надано суду доказів на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_2, зокрема в матеріалах справи відсутні рахунки-фактури, акти виконаних робіт, які є обов'язковим умовами Договору 01 березня 2011 року № 01/03/2011.

Також, позивачем не надано доказів проведення розрахунків з ФОП ОСОБА_2 за надання послуг відповідно до договору 01 березня 2011 року № 01/03/2011.

При цьому, враховуючи навіть отримання вищезазначених послуг, не вбачається можливим встановити, яким чином останні використовувались позивачем у власній господарській діяльності та не можливо встановити доцільність їх придбання та подальше використання.

Так, інших первинних документів, на підтвердження реальності придбання товарів та послуг позивачем не надано.

Таким чином, за відсутності достатніх та допустимих доказів, позивачем не доведено реальність та мету придбання товарів та послуг, не надано доказів подальшої реалізації та/або використання у власній господарській діяльності придбаних товарів та послуг у контрагентів.

З огляду на зазначене, податкові повідомлення - рішення № 0006291701 від 18 грудня 2014 року та № 0006291701 від 09 лютого 2015 року прийняті відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття таких рішень.

Пунктом 4 частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відтак, беручи до уваги той факт, що позивач в перевіряємий період знаходився на загальній системі оподаткування, а також те, що судом встановлено завищення останнім витрат, та, відповідно заниження чистого доходу, то вказане дає суду підстави прийти до висновку, що в порушення вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивачем не в повному обсязі нараховувався, утримувався та перераховувався до бюджету єдиний внесок із сум чистого доходу, а тому рішення від 18 грудня 2014 року № 006301701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником ненарахованого єдиного внеску є таким, що винесено у відповідності до вимог чинного законодавства.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-68 від 18 грудня 2014 року; № Ф-2341- 23 від 04 лютого 2015 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6.3 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 455 (далі - Інструкція №455) органи доходів і зборів надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки, зокрема, у випадку якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника про суми доходу (прибутку) фізичних осіб - підприємців чи осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів у повідомленнях-розрахунках, де визначено суми єдиного внеску, які підлягають доплаті.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога надсилається одночасно з актом документальної перевірки платника єдиного внеску або актом про суми розбіжностей щодо сум доходу (прибутку), заявлених у звітності до органу доходів і зборів та задекларованих у річній податковій декларації фізичними особами - підприємцями чи особами, які забезпечують себе роботою самостійно, або повідомленням-розрахунком на всю суму донарахованого єдиного внеску.

Так, оскільки актом перевірки було встановлено порушення статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що призвело до не нарахування та несплати до бюджету єдиного соціального внеску, позивачу було надіслано оскаржувані вимоги, що суд визначає правомірним.

Враховуючи, що під час розгляду справи, судом встановлена правомірність та обґрунтованість прийняття контролюючим органом Рішення № 0006301701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18 грудня 2014 року, податкових повідомлень-рішень № 0006291701 від 18 грудня 2014 року, № 0006291701 від 09 лютого 2015 року, вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-68 від 18 грудня 2014 року, № Ф-2341- 23 від 04 лютого 2015 року, то відповідно, позовна вимога про зобов'язання відповідача зарахувати суму у розмірі 48 220,00 грн. (сорок вісім тисяч двісті двадцять гривень 00 коп.) до валових витрат 2011 року, суму у розмірі 16 107,50 грн. (шістнадцять тисяч сто сім грн. 50 коп.) до валових витрат 2012 року, суму у розмірі 38280,00 грн. (тридцять вісім тисяч двісті вісімдесят грн. 00 коп.) до валових витрат 2013 року задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За висновком Окружного адміністративного суду міста Києва, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень наведеного вище законодавства України, яке встановлює правила формування платником податків валових витрат та податкового кредиту, та наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про судовий збір, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Законом України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору складає 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" встановлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня - на рівні 1218,00 грн.

Враховуючи розмір майнових вимог, позивачу, в даному випадку, за звернення до адміністративного суду із майновим позовом слід було сплатити 1827,00 грн.

Водночас, частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 182,70 грн., а тому, враховуючи, результат розгляду адміністративної справи та розмір сплаченого судового збору, решта суми судового збору у розмірі 1644,30 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, судовий збір у розмірі 1644,30 грн. (одна тисяча шістсот сорок чотири грн. 30 коп.) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31218206784007, код класифікації 22030001).

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник