Постанова № 51865925, 15.09.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15 вересня 2015 року 09 год. 45 хв. № 826/5968/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Данилишина В.М., суддів Качура І.А., Келеберди В.І., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" та Громадської еколого-правової організації "ЕкоПраво-Київ" до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державне агентство лісових ресурсів України, про визнання протиправними дій (бездіяльності), зобов’язання вчинити певні дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, з урахуванням уточнень, надійшов позов Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" (далі - позивач-1) та Громадської еколого-правової організації "ЕкоПраво-Київ" (далі - позивач-2) до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач) про:

- визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача, пов’язаних з відмовою усунути протиріччя між пунктами 6, 20, 23 Правил поліпшення якісного складу лісів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року №724; абзацом 4 пункту 5, абзацом 2 пункту 10, пунктом 11, абзацом 3 пункту 27, абзацом 2 пункту 28, абзацом 3 пункту 33 Санітарних правил в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року №555 та нормами нормативно-правових актів, що мають вищу юридичну силу, таких як: абзац 2 частини 1 статті 16, абзац 1 частини 1 статті 18, абзац 1 частини 1 статті 21, частина 1 статті 24, частина 1 статті 30 Закону України "Про природно-заповідний фонд України"; стаття 5, пункти "a"-"d" частини 1 статті 6 Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція, Рада Європи; від 19 вересня 1979 року) щодо припинення можливості здійснення санітарних (суцільних та вибіркових) рубок лісів та ліквідації захаращеності лісів як окремого заходу у природних заповідниках, у заповідних зонах біосферних заповідників, у заповідних зонах національних природних парків, у заповідних зонах регіональних ландшафтних парків, у заповідних урочищах (далі - протиріччя);

- поновлення порушених прав та інтересів позивачів шляхом зобов’язання відповідача у межах своїх повноважень усунути протиріччя.

В обґрунтування позову зазначено, що заявлені вимоги підлягають задоволенню, оскільки протиправна бездіяльність відповідача порушує охоронювані законом екологічні інтереси, які полягають в інтересі позивачів жити у правовій державі, мати повну, об’єктивну і достовірну інформацію, що міститься у відповідних нормативно-правових актах, які регулюють використання лісів на території природно-заповідного фонду.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні колегією суддів.

У відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Міністерство екології та природних ресурсів України (далі - третя особа-1) та Державне агентство лісових ресурсів України (далі - третя особа-2).

У подальшому, до суду через канцелярію від представника позивачів надійшла письмова заява про збільшення позовних вимог, яку, однак, судом залишено без задоволення у зв’язку з відсутністю обґрунтованих підстав.

У ході судового розгляду справи представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю, а представники відповідача не визнали позов та разом із представником третьої особи-1 просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.

Представник третьої особи-2 у судові засідання не прибув, хоча про дати, час та місце судового розгляду справи третя особа-2 повідомлена належним чином, заява про розгляд справи за відсутності її представника до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

У ході розгляду справи судом з’ясовано, що позовні вимоги ґрунтуються на необхідності внесення змін до Правил поліпшення якісного складу лісів, затверджених постановою відповідача від 12 травня 2007 року №724, та Санітарних правил в лісах України, затверджених постановою відповідача від 27 липня 1995 року №555, а також заборони здійснення санітарно-оздоровчих заходів на територіях природних заповідників.

В контексті викладеного суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Кабінет Міністрів України у галузі охорони навколишнього природного середовища: а) здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою України екологічної політики; б) забезпечує розробку державних цільових, міждержавних екологічних програм; в) координує діяльність центральних органів виконавчої влади, інших установ та організацій України у питаннях охорони навколишнього природного середовища; г) встановлює порядок утворення і використання Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, у складі Державного бюджету України, та затверджує перелік природоохоронних заходів; д) встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, а також порядок надання дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами; є) приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; ж) організує екологічне виховання та екологічну освіту громадян; и) керує зовнішніми зв'язками України в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Згідно зі ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

На підставі викладених норм постановою відповідача від 27 липня 1995 року №555 затверджено Санітарні правила в лісах України (далі - Санітарні правила), якими є сукупність норм здійснення санітарно-оздоровчих заходів та санітарних вимог, які встановлюються з метою охорони та захисту лісів при веденні лісового господарства, використанні лісових ресурсів та здійснення робіт, не пов'язаних з веденням лісового господарства, підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Крім того, постановою відповідача від 12 травня 2007 року №724 затверджено Правила поліпшення якісного складу лісів (далі - Правила №724), які визначають основні вимоги до здійснення лісогосподарських заходів, спрямованих на підвищення стійкості та продуктивності деревостанів, збереження біорізноманіття лісів, їх оздоровлення і посилення захисних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших функцій шляхом проведення рубок формування і оздоровлення лісів.

Згідно з ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 16 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", заповідна зона - включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.

Для збереження і відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робіт та виконання інших завдань у природному заповіднику відповідно до проекту організації його території та охорони природних комплексів допускається: виконання відновлюваних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропогенного впливу - відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо; здійснення протипожежних і санітарних заходів, що не порушують режиму заповідника; спорудження у встановленому порядку будівель та інших об'єктів, необхідних для виконання поставлених перед заповідником завдань; збір колекційних та інших матеріалів, виконання робіт, передбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Відповідно до п. 2 Правил №724, під час проведення рубок формування і оздоровлення лісів застосовуються такі рубки: догляду, санітарні, лісовідновні, переформування, пов'язані з реконструкцією, ландшафтні.

Згідно з п.п. 2-4 Санітарних правил, санітарно-оздоровчі заходи є частиною комплексу профілактичних заходів, які проводяться лісокористувачами з метою збереження стійкості насаджень, запобігання розвиткові патологічних процесів у лісі, зменшення шкоди, що завдається шкідниками, хворобами, стихійними природними явищами та техногенними впливами.

Види, обсяги, терміни, місце та особливості проведення санітарно-оздоровчих заходів визначаються спеціалістами лісовпорядкувальних та лісопатологічних партій, спеціалізованих лісозахисних підприємств і станцій, державних органів лісового господарства, а також постійними лісокористувачами на підставі оцінки санітарного стану лісових насаджень.

До санітарно-оздоровчих заходів належать: вибіркові санітарні рубки; суцільні санітарні рубки; ліквідація захаращеності; запобігання виникненню та поширенню осередків шкідників і хвороб лісу; захист заготовленої деревини від шкідників та хвороб.

Відповідно до п. 6 Правил №724, у заповідних зонах біосферних заповідників, національних природних і регіональних ландшафтних парків, природних заповідниках, пам'ятках природи, заповідних урочищах у виняткових випадках можуть проводитись окремі рубки формування і оздоровлення лісів лише на підставі наукового обґрунтування, рішень наукових або науково-технічних рад установ природно-заповідного фонду, а також за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, Мінприроди.

З аналізу викладеного вбачається, що законодавством чітко визначено, що на підставі наукового обґрунтування у разі виняткової необхідності (пошкодження лісовою пожежею, всихання, куртинне повалення дерев, наявність на насадженнях стовбурових шкідників) з метою природного поновлення в межах заповідників дозволяється проведення санітарних рубок.

Як з’ясовано судом у ході розгляду справи та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, 06 квітня 2015 року третьою особою-1 видано наказ №114 "Про додаткові заходи щодо збереження біорізноманіття територій та об’єктів природно-заповідного фонду", яким заборонено проведення санітарних заходів в частині санітарних рубок та ліквідації захаращеності у межах природних заповідників, заповідних зон біосферного заповідника і національних природних парків, що належать до сфери управління третьої особи-1, за винятком випадків, передбачених ч.ч. 3, 5, 6 ст. 16 Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про відсутність протиріч між положеннями Правил №724 і Санітарних правил та нормами Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Поряд з цим, суд зазначає, що нормативно-правові акти з ведення лісового господарства розробляються в установленому порядку центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Згідно з п. 1, пп. 1 п. 4 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою відповідача від 08 жовтня 2014 року №521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Держлісагентство відповідно до покладених на нього завдань: узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств і в установленому порядку подає їх Міністрові аграрної політики та продовольства.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з’ясованих судом обставин вбачається, що позов Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" та Громадської еколого-правової організації "ЕкоПраво-Київ" до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державне агентство лісових ресурсів України, про визнання протиправними дій (бездіяльності), зобов’язання вчинити певні дії є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв’язку з ухваленням судового рішення на користь суб’єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивачів не підлягають.

Керуючись ст.ст. 24, 25, 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" та Громадської еколого-правової організації "ЕкоПраво-Київ".

Копії постанови направити (вручити) сторонам та третім особам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя В.М. Данилишин

Суддя І.А. Качур

Суддя В.І. Келеберда