Постанова № 51863630, 11.10.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

11.10.2010 р. справа № 2а- 8927/10/2070 Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

при секретарі судового засідання Алексєєнко О.В.,

за участі представників :

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК Хлібопродукт" до Ізюмської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області проскасування рішень, -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «АПК Хлібопродукт»подав позов, у якому просив скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача, Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 05.05.2010р. №0000012320/2 та від 14.07.2010р. №0000012320/3.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив наступне. Висновки акту перевірки від 23.12.2009 р. №2134/2320/34136340, з посиланням на котрий були винесені спірні податкові повідомлення-рішення, є помилковими. За твердженням позивача відображених в названому акті порушень ТОВ «АПК Хлібопродукт»не вчиняло. Позивач, як сільськогосподарський товаровиробник, мав право на застосування особливого порядку сплати ПДВ відповідно до п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" та застосовував цей порядок, що не заперечується відповідачем. Позивачем у квітні, липні, вересні 2008 року було перераховано кошти зі спецрахунку за запчастини для придбання сільськогосподарської техніки. Отже кошти, що залишилися в розпорядженні ТОВ «АПК «Хлібопродукт», були використані даним платником саме на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення сільськогосподарського характеру. Стосовно придбання легкового автомобілю Шевроле Нива за рахунок власних коштів позивача пояснив суду, що означений автомобіль було придбано з метою використання при організації сільськогосподарської діяльності. Таким чином, порушення вимог п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо нецільового використання акумульованих коштів відсутні. В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи і вимоги поданого позову, просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач, Ізюмська об'єднана державна податкова інспекція у Харківській області з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач указав наступне. За викладені в акті перевірки від 23.12.2009 р. №2134/2320/34136340 порушення ТОВ «АПК Хлібопродукт» правомірно притягнуте до відповідальності у вигляді донарахування податку на додану вартість. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги поданих проти позову заперечень, просив ухвалити рішення про відмову в позові.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

З 27.11.2009р. по 10.12.2009р. Ізюмської ОДПІ була проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання ТОВ «АПК «Хлібопродукт»(ідентифікаційний код 34136340) вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2007р. по 30.09.2009р.

Результати проведеної перевірки оформлені актом № 2134/2320/34136340 від 23.12.2009р.

12.01.2010р. з посиланням на даний акт Ізюмською ОДПІ було прийнято податкове повідомлення рішення №0000012320/0, яким визначено суму податкового зобовязання з ПДВ в загальному розмірі 45.745,00грн. (основний платіж 0,00грн.; штраф 45.745,00грн.).

Стосовно вказаного податкового повідомлення-рішення позивачем було розпочато передбачену ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»процедуру оскарження рішень контролюючих органів. За наслідками такої процедури сума податкового зобовязання, визначеного первісним податковим повідомленням-рішенням, залишилась незмінною, а тому з метою доведення нового граничного строку оплати означеного податкового зобовязання ДПІ були складені та направлені на адресу позивача податкові повідомлення-рішення №0000012320/1 від 12.02.2010р., 0000012320/2 від 05.05.2010р., №0000012320/3 від 14.07.2010р.

З огляду на заявлені позивачем вимоги предметом оскарження є податкове повідомлення рішення №0000012320/3 від 14.07.2010р.

Однак, суд вважає, що з урахуванням визначеної Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»специфіки спірних правовідносин, при розвязанні спору належить перевірити на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України і первісне податкове повідомлення-рішення, позаяк саме цей правовий акт індивідуальної дії створив для позивача обовязок здійснити до бюджету додатковий платіж, і податкові повідомлення-рішення, що були складені в процедурі оскарження рішень контролюючих органів, позаяк ці податкові повідомлення рішення визначили строк виконання обовязку, а отже і первісне, і наступні податкові повідомлення-рішення вплинули на права та обовязки позивача у публічно-правових відносинах в сфері оподаткування.

Як зясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугував відображений в акті № 2134/2320/34136340 від 23.12.2009р. висновок Ізюмської ОДПІ про порушення ТОВ «АПК «Хлібопродукт»п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ», а саме: віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ по спеціальній декларації №2 (рослинництво) суми податку в розмірі 13.408,33грн., яка була сплачена при придбанні легкового автомобілю Шевроле Нива; про порушення ТОВ «АПК «Хлібопродукт»п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7, п.11.29 ст.11 Закону України «Про ПДВ», а саме: не підтвердження використання в сільськогосподарській діяльності запасних частин на сільськогосподарську техніку в сумі 32.337,00грн. Інші порушення, які викладені в акті №2134/2320/34136340 від 23.12.2009р., не вплинули на винесення спірних податкових повідомлень рішень, що підтверджується витребуваним судом і долученим до справи поепізодним розрахунком сум податків та штрафних санкцій. Перелічені епізоди викладених в акті перевірки № 2134/2320/34136340 від 23.12.2009р. порушень при реалізації владних управлінських функцій стосовно контролю за правильністю обрахування податків були кваліфіковані відповідачем, ДПІ як нецільове використання коштів зі спеціального рахунку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі таких висновків спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Оскільки спірні правовідносини склались з приводу владного припису відповідача щодо стягнення коштів, які за висновками акту № 2134/2320/34136340 від 23.12.2009р., були нецільовим чином використані ТОВ «АПК «Хлібопродукт»з спеціального рахунку, то при вирішенні справи належить керуватись нормами п.11.29 ст.11 Закону України «Про ПДВ».

Згідно з п.11.29 ст.11 Закону України «Про ПДВ»до 1 січня року, наступного за роком, в якому Верховна Рада України ратифікує протокол про приєднання України до Світової організації торгівлі, зупинити дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства (абз.1 п.11.29 ст.11). Для новостворених сільськогосподарських товаровиробників різних форм власності питома вага сільськогосподарської продукції в загальній сумі валового доходу підприємства в поточному році визначається за даними звітного періоду (абз.2 п.11.29 ст.11). Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку (абз.3 п.11.29 ст.11). Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України (абз.4 п.11.29 ст.11).

Аналізуючи приписи п.11.29 ст.11 Закону України "Про ПДВ", суд відзначає, що законодавець запровадив юридичну відповідальність саме за нецільове використання коштів, перерахованих на спеціальний рахунок, а не лише за сам факт неперерахування безвідносно до напрямку подальшого використання цих коштів.

З наведеного слідує, що запроваджена п.11.29 ст.11 Закону України міра юридичної відповідальності може бути застосована лише в разі одночасної наявності двох умов: 1) фактичного перерахування коштів, які за даними спеціальної декларації з ПДВ №2 (рослинництво) є позитивним значенням ПДВ на спеціальний рахунок; 2) використання наявних на спеціальному рахунку коштів на інші цілі, ніж придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Суд зауважує, що приписами п.11.29 ст.11 Закону України "Про ПДВ" Кабінет Міністрів України був уповноважений виключно на встановлення порядку акумуляції та використання коштів, перерахованих платниками ПДВ на спеціальні рахунки.

Разом з тим, п.5 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини (затверджений постановою КМУ від 26.02.1999р. №271; далі за текстом Порядок №271) передбачено, що кошти, перераховані сільськогосподарськими товаровиробниками на окремий рахунок, використовуються ними для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання кошти стягуються до державного бюджету в безспірному порядку (абз.1 п.5). Залишок коштів на окремому рахунку в кінці року вилученню до бюджету не підлягає і використовується сільськогосподарськими товаровиробниками на зазначені цілі в наступному році, а починаючи з 1 березня року, що настає за роком, в якому Верховна Рада України ратифікує протокол про приєднання України до Світової організації торгівлі, перераховується до державного бюджету (абз.2 п.5). Спрямуванню до державного бюджету підлягають також кошти, які у період до 1 березня року, що настає за роком, в якому Верховна Рада України ратифікує протокол про приєднання України до Світової організації торгівлі, не були перераховані на окремий рахунок (незалежно від причини) (абз.3 п.5).

Таким чином, при виданні постанови від 26.02.1999р. №271 КМУ вочевидь розширив визначений законом перелік підстав для реалізації запровадженої п.11.29 ст.11 Закону України «Про ПДВ»юридичної відповідальності.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд зауважує, що в ході проведення перевірки діяльності ТОВ «АПК «Хлібопродукт»відповідач не заперечував використання коштів спеціального рахунку на придбання саме запчастин для сільськогосподарської техніки, не ставив під сумнів реальності та відповідності закону господарських операцій з придбання сільськогосподарських запчастин, не спростовував належного оприбуткування придбаних запчастин за обліком та їх подальшої передачі працівникам позивача.

Судження ДПІ про відсутність актів встановлення запасних частин на сільськогосподарську техніку не може бути взято судом до уваги при вирішенні спору, позаяк обовязком складання таких актів позвач згідно з законом не обтяжений.

Залишку придбаних запчастин для сільськогосподарської техніки за обліком платника ПДВ відповідач, ДПІ в ході проведення перевірки не виявив, фактів подальшої реалізації ТОВ «АПК «Хлібопродукт»придбаних запчастин не встановив, таких фактів в акті № 2134/2320/34136340 від 23.12.2009р. не навів.

З приводу доводу відповідача про необхідність оприбуткування за бухгалтерським обліком використаних запасних частин до сільськогосподарської техніки суд зазначає, що відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій (затверджено наказом МФУ від 30.11.1999р. №291, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.12.1999р. за №893/4186) рахунки класу 2 призначені для узагальнення інформації про наявність і рух належних підприємству готової продукції, товарів, предметів праці, що призначені для обробки, переробки, використання у виробництві і для господарських потреб, а також засобів праці, які підприємство включає до складу малоцінних та швидкозношуваних предметів. На субрахунку 209 "Інші матеріали" обліковуються бланки суворого обліку (за вартістю придбання), відходи виробництва (обрубка, обрізка, стружка тощо), невиправний брак, матеріальні цінності, одержані від ліквідації основних засобів, які не можуть бути використані як матеріали, паливо або запасні частини на цьому підприємстві (металобрухт, утиль), зношені шини тощо.

Таким чином, рахунок 209 призначений для обліку активів, отриманих в процесі операції ліквідації основних фондів.

Оскільки актом перевірки № 2134/2320/34136340 від 23.12.2009р. не встановлено фактів ліквідації позивачем основних фондів і отримання внаслідок цього активів розумінні ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», то суд не знаходить правових підстав для того, щоби погодитись з висновком ДПІ про необхідність використання ТОВ «АПК «Хлібопродукт»рахунку №209.

Окрім того, аналізуючи положення п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п.11 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби (затверджено наказом ДПА України від 17.03.2001р. №110, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.03.2001р. за №268/5459; далі за текстом Інструкція), Порядку направлення органами податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій (затверджено наказом ДПА України від 21.06.2001р. №253, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.07.2001р. за №567/5758; далі за текстом - Порядок), суд доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби з приводу визначення податкових зобовязань та нарахування штрафів, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих актах.

Вимоги до належності акту перевірки як доказу вчинення платником податків правопорушення встановлені Порядком оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (зареєстровано наказом ДПА України від 10.08.2005р. №327, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/11205; далі за текстом Порядок №327).

Так, в силу п.1.7 Порядку №327 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.п.2.3.2 Порядку №327 за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:

- висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень;

- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів;

- у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті.

За відсутності законодавчо запровадженого обовязку сільськогосподарського товаровиробника оформлювати будь-якими актами дії своїх працівників про встановленню запасних частин на сільськогосподарську техніку, відсутності в акті перевірки № 2134/2320/34136340 від 23.12.2009р. фактів використання позивачем придбаних запчастин в інший спосіб ніж встановлення на сільськогосподарську техніку та помилковості судження ДПІ про необхідність відображати використані запчастини за рахунком №209, суд визнає помилковим висновок ДПІ щодо порушення ТОВ «АПК «Хлібопродукт»п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7, п.11.29 ст.11 Закону України "Про ПДВ" при придбанні запчастин на суму 32.337,00грн.

При цьому, суд бере до уваги, що згідно з витребуваними судом від позивача розрахунками питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів (послуг) до вартості всіх товарів названий показник складав 96-97 відсотків, що обєктивно доводить факт використання ТОВ «АПК «Хлібопродукт»придбаних запчастин саме в межах сільськогосподарської діяльності.

Також у висновках акту перевірки № 2134/2320/34136340 від 23.12.2009р. вказано, що всупереч п.п.7.4.2 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ТОВ «АПК «Хлібопродукт»завищено податковий кредит з ПОВ по спеціальній декларації № 2 (рослинництво) у серпні 2008 року на суму податку на додану вартість, сплаченого при придбанні легкового автомобіля Шевроле Нива згідно податкової накладної від 16.07.2008 №61411 на суму 13.408,0грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість доводу відповідача про порушення ТОВ «АПК «Хлібопродукт»п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ», суд враховує, що відповідно до цієї норми закону не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Разом з тим, п.п.5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який є спеціальним законом з питань справляння податку на прибуток, встановлено застереження, в силу якого не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Оскільки приписи наведених норм закону явно суперечливо врегульовують правовідносини щодо можливості включення сплаченого при придбанні легкового автомобілю ПДВ до складу податкового кредиту або віднесення такого ПДВ до валових витрат обігу і виробництва, суд доходить висновку стосовно необхідності поширення на спірні правовідносини приписів п.п.4.4.1 п.4.4. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно з якими у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Окрім того, системно аналізуючи норми Закону України «Про ПДВ», суд зауважує, що порушення платником ПДВ вимог п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 згаданого закону може бути виключно підставою для самостійного визначення контролюючим органом податкового зобовязання платника за правилами п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 закону України «Про ПДВ», але за жодних умов не може спричинити порушення п.11.29 ст.11 даного закону, позаяк не є нецільовим використанням коштів спеціального рахунку.

Додатково суд бере до уваги надані позивачем і не спростовані відповідачем фактичні дані, які показують на те, що придбаний ТОВ «АПК «Хлібопродукт»легковий автомобіль Нива Шевроле призначений для використання з метою організації процесу сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідачем, який в силу Закону України Про державну податкову службу в Україніта за ознаками ст..3 КАС України є субєктом владних повноважень, при розгляді і вирішенні судом справи в порядку ч.2 ст.71 КАС України не доведено правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, а тому суд доходить висновку, що ці податкові повідомлення - рішення порушують права і інтереси позивача, а тому підлягають скасуванню.

Частиною 1 ст.94 КАС України передбачено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Отже, понесені позивачем витрати у вигляді оплати судового збору, які згідно з ст.87 КАС України відносяться до судових витрат, підлягають стягненню на його користь в сумі 3,40грн.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ч.1 ст.158, ст.159, ч.ч.1, 2 ст.160, ст.161, ч.1 ст.162, ст.163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК Хлібопродукт" до Ізюмської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області про скасування рішень задовольнити.

Скасувати в повному обсязі податкові повідомлення - рішення Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області №0000012320/0 від 12.01.2010р., №0000012320/1 від 12.02.2010р., 0000012320/2 від 05.05.2010р., №0000012320/3 від 14.07.2010р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «АПК Хлібопродукт»(місцезнаходження Товариство з обмеженою відповідальністю «АПК Хлібопродукт» (місцезнаходження: 64331, Харківська область, Ізюмський район, с. Липчанівка, вул. Миру, 1, ідентифікаційний код 34136340) витрати по оплаті судового збору (державного мита) в сумі 3 (три) грн. 40коп.

Постанова набирає законної сили згідно з ст..254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст..186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 15.10.2010р.

Суддя Сліденко А.В.