Рішення № 51837608, 23.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2015

Справа №910/20280/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатех»

до Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної

адміністрації залізничного транспорту України»

про стягнення 3 837 044,55 грн.

Суддя Андреїшина І.О.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатех» до Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» про стягнення 3 837 044,55 грн. (з яких: 3 139 000,00 грн. основного боргу, 535 074,00 грн. інфляційної складової боргу, 1 020,44 грн. відсотків річних та 161 950,00 грн. штрафу), у зв'язку з порушенням відповідачем зобов’язань за договором поставки № 291 К від 07.08.2014 р.

Ухвалою суду від 07.08.2015 р. порушено провадження у справі № 910/20280/15 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 02.09.2015 р., зобов’язано сторін надати певні документи.

Представник відповідача у дане судове засідання 02.09.2015 р. не з’явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином.

Через відділ діловодства суду 02.09.2015 р. від відповідача надійшли відзив на позовну заяву та клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку із його зайнятістю в іншому судовому процесі у Вищому адміністративному суді України.

Представник позивача у судовому засіданні 02.09.2015 р. поставив вирішення даного клопотання на розсуд суду, подав на виконання вимог ухвали суду оригінали документів, для огляду у судовому засіданні, власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав, а також немає рішення цих органів з такого спору.

Розглянувши клопотання представника відповідача, суд його відхилив з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника. Крім того, відповідачем не обґрунтовано надання переваги одному судовому засіданню над іншим.

Представник позивача в судовому засіданні 02.09.2015 р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, надав пояснення по суті спору.

Враховуючи наведене, Господарський суд м. Києва з метою з’ясування всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору в даній справі, керуючись ст. 77 ГПК України, ухвалою від 02.09.2015 . відклав розгляд справи на 23.09.2015 р. для дослідження доказів та надання їм оцінки.

23.09.2015 р. через відділ діловодства господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з його занятістю в іншому судовому процесі в Окружному адміністративному суді м. Києва.

Розглянувши клопотання представника відповідача, суд його відхилив з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника. Крім того, відповідачем не обґрунтовано надання переваги одному судовому засіданню над іншим.

Представники сторін у судове засідання 23.09.2015 р. не з’явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення сторін про час і місце судового засідання та про наслідки ненадання ними витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представників учасників судового процесу.

У судовому засіданні 23.09.2015 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши подані матеріали справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» (надалі за текстом – покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфатех» (надалі за текстом – постачальник) на умовах Протоколу оцінки пропозицій конкурсних торгів № 46 від 26.11.2014 р. уклали 08.12.2014 р. договір поставки № 291К (надалі за текстом - договір), за умовами якого постачальник зобов’язався на протязі 2014 – І кварталу 2015 року поставити покупцю товар, зазначений в специфікації № 1 (додаток № 1) до договору, а покупець – прийняти і оплатити такий товар.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

У відповідності до частин 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 1.2. договору, найменування (номенклатура, асортимент) товару: екскаватор гідравлічний гусеничний Hyundai R360-LC-7A обладнаний скельним ковшем – 3 од. Аналогічний товар визначено і в специфікації № 1 до договору (копія додана до матеріалів справи).

05.02.2015 р. між сторонами була підписана додаткова угода № 1 до договору, за умовами якої у зв’язку зі зменшенням фінансування видатків покупця сторони дійшли згоди зменшити суму договору поставки № 291К від 08.12.2014 р. та визначити найменування (номенклатура, асортимент) товару: екскаватор гідравлічний гусеничний Hyundai R360-LC-7A обладнаний скельним ковшем – 1 од., а ціна договору – 3 239 000, 00 грн.

Якість товару сторони обумовили розділом ІІ договору.

У відповідності до п. 4.1. договору, розрахунки проводяться шляхом: остаточний фінансовий розрахунок покупець здійснює на підставі пред’явленого постачальником рахунку після підписання загального акту звірки, який складається і підписується сторонами після поставки товару в асортименті, кількості та за цінами відповідно до специфікації № 1 (додаток № 1). Перебіг строку плати поставленого товару починається після плину 30 банківських днів з моменту, вказаного у попередньому речення. Покупець залишає за собою право здійснювати часткову оплату поставленого товару до настання такого моменту.

Згідно з п. 4.2. договору, до рахунку додаються: податкова накладна, видаткова накладна, акт прийому-передачі, паспорт (або інший технічний документ, який засвідчує технічні характеристики товару), завірену копію сертифікату відповідності якщо предмет закупівлі не підлягає сертифікації на території України, то продавець повинен надати відповідну довідку з органу сертифікації), керівництво з експлуатації на українській мові, або російській мові, сервісну книжку, гарантійний поліс, завірену копію вантажно-митної декларації, довідку-рахунок.

Датою оплати вважається дата зарахування банком коштів на рахунок постачальника (п. 4.4. договору).

За умовами п. 5.1. договору, строк (терміни) поставки товару: протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання постачальником письмових рознарядок, які є підтвердженням готовності покупця до прийому відповідних одиниць товару.

Місце поставки товару: постачання проводиться на умовах DDP, згідно з рознарядкою ДП «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» (п. 5.2. договору).

Відповідно до п. 6.1.2. договору, покупець зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за поставлений товар.

Згідно з п. 7.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов’язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.

Пунктом 7.3.2. договору встановлено, що за порушення строків оплати за поставлений товар покупець виплачує постачальнику штраф у розмірі однієї облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен банківський день прострочення, але не більше 5 % вартості неоплаченого товару, з якого допущено прострочення.

Пунктом 7.3.3. договору визначено, що за порушення строків оплати за поставлений товар покупець на вимогу постачальника сплачує 0,1 % річних від простроченої суми.

Сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від взятих на себе зобов’язань (п. 7.4. договору).

Даний договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.03.2015 р. в частині поставок товару, а в частині оплати – до повного виконання (п. 10.1. договору).

Позивач пояснив суду, що ним належним чином виконані зобов’язання за договором щодо поставки товару, що підтверджується видатковою накладною № 46153 від 17.02.2015 р., довіреністю № 8 від 10.02.2015 р., товарно-транспортною накладною № 17022015-1 від 17.02.2015 р., актом приймання-передачі від 20.02.2015 р. Претензій з боку відповідача щодо якості, комплектності,строків поставки не надходило.

Для оплати поставки зазначеного товару відповідачу було виставлено рахунок на оплату № 45568 від 17.02.2015 р. на суму 3 239 000,00 грн.

17.02.2015 р. між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого сторони підтвердили факт здійснення поставки за договором та наявність заборгованості у відповідача за поставлений товар у розмірі 3239 000,00 грн.

За таких обставин, з урахуванням умов п. 4.1. договору, останнім днем сплати за отриманий товар є 01.04.2015 р. Тобто, прострочення оплати почалося з 02.04.2015 р.

23.04.2015 р. відповідач здійснив часткову оплату за отриманий товар у розмірі 100 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 52 від 23.04.2015 р. (копія в матеріалах справи).

Крім того, 15.05.2015 р. відповідач підтвердив наявність в нього заборгованості перед позивачем у сумі 3 139 000,00 грн., підписавши акт звірки взаєморозрахунків від 15.05.2015 р.

Враховуючи наведене, станом на 28.07.2015 р. заборгованість відповідача перед позивачем становить 3 139 000,00 грн.

За таких обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфатех» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» про стягнення 3 837 044,55 грн. (з яких: 3 139 000,00 грн. основного боргу, 535 074,00 грн. інфляційної складової боргу, 1 020,44 грн. відсотків річних та 161 950,00 грн. штрафу), у зв'язку з порушенням відповідачем зобов’язань за договором поставки № 291 К від 07.08.2014 р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач виконав належним чином свої зобов’язання за договором поставки № 291 К від 07.08.2014 р., тоді як відповідач свої зобов’язання щодо оплати отриманого товару за даним договором не виконав неналежним чином.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не дотримано умов договору, зокрема, п. 9.1. щодо вирішення розбіжностей та спорів шляхом взаємних консультацій та переговорів, тобто – не дотримано умов досудового врегулювання спору.

Крім того, відповідач посилається на те, що здійснення витрат підприємством тимчасово неможливе, оскільки на даний час Міністерство інфраструктури України не затвердило фінансовий план ДП «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України», яке в свою чергу, за розпорядженням КМУ від 21.03.2011 р. № 265-р «Питання управління Міністерством інфраструктури об’єктами державної власності» належить до сфери управління даного міністерства та його фінансовий план затверджується міністерством.

Стосовно недотримання умов досудового врегулювання спору, на який посилається відповідач, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу (надалі –ГПК України) України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р. під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку про наявність у позивача прав та підстав для звернення до суду з позовом.

Стосовно посилань відповідача на неможливість здійснення оплати заборгованості у зв’язку з не затвердженням фінансового плану на 2015 р. Міністерством інфраструктури України, господарський суд зазначає наступне.

У відповідності до п. п. 1, 2 статті 1 Закону України «Про здійснення державних закупівель», цей закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, за умови, що вартість предмета закупівлі (без урахування податку на додану вартість), товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт - 1 мільйон гривень.

Вартість предмета закупівлі товарів, робіт і послуг, встановлена в абзаці першому цієї частини, переглядається кожні 24 місяці з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції. За результатами перегляду Кабінет Міністрів України вносить до Верховної Ради України проект закону про внесення змін до цього закону.

Умови, порядок та процедури закупівель товарів, робіт і послуг можуть установлюватися або змінюватися виключно цим законом, крім випадків, передбачених цим законом. Зміна положень цього закону може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього закону.

За приписами п. п. 1, 2 статті 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель», закупівля здійснюється відповідно до річного плану, складеного за формою, затвердженою уповноваженим органом. Річний план складається з основного плану, що містить перелік закупівель, за якими будуть проводитися процедури закупівлі, та з додатка, в якому зазначаються закупівлі, що здійснюватимуться без проведення процедур закупівлі відповідно до закону. Річний план, зміни до нього надсилаються до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, або обслуговуючого банку за місцем обслуговування замовника протягом п'яти робочих днів з дня їх затвердження.

Річний план, зміни до нього обов'язково безоплатно оприлюднюються на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель (далі - веб-портал Уповноваженого органу) протягом п'яти робочих днів з дня затвердження річного плану або змін до нього. Річний план та зміни до нього також оприлюднюються замовником на власному веб-сайті або за його відсутності на веб-сайті головного розпорядника бюджетних коштів.

Враховуючи наведене, відповідач у підтвердження зазначеної ним обставини щодо не затвердження фінансового плану не надав господарському суду жодного належного доказу. Таким чином, господарський суд не приймає доводи відповідача до уваги.

Крім того, відповідач жодних обґрунтованих заперечень, належних доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві суду не надав, розмір позовних вимог не оспорив.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3 139 000,00 грн. основного боргу, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов’язань, то позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатех» щодо стягнення з Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» основного боргу в розмірі 3 139 000,00 грн. за договором поставки № 291К від 08.12.2014 р., визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфатех» просило суд стягнути з відповідача 1 020,55 грн. річних відсотків за період з 02.04.2015 р. до 28.07.2015 р. та 535 074,00 грн. інфляційних нарахувань за період з квітня 2015 р. до червня 2015 р., у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки № 291К від 08.12.2014 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.3.3. договору визначено, що за порушення строків оплати за поставлений товар покупець на вимогу постачальника сплачує 0,1 % річних від простроченої суми.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р “Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця – червня.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Таким чином за розрахунком позивача, перевіреним судом, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 1 020,55 грн. річних відсотків за період з 02.04.2015 р. до 28.07.2015 р. та 535 074,00 грн. інфляційних нарахувань за період з квітня 2015 р. до червня 2015 р., у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки № 291К від 08.12.2014 р.

Позивач просить стягнути з відповідача 161 950,00 грн. штрафу за період з 02.04.2015 р. до 28.07.2015 р. за неналежне виконання грошового зобов’язання щодо оплати товару за договором поставки № 291К від 08.12.2014 р.

Пунктом 7.3.2. договору встановлено, що за порушення строків оплати за поставлений товар покупець виплачує постачальнику штраф у розмірі однієї облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен банківський день прострочення, але не більше 5 % вартості неоплаченого товару, з якого допущено прострочення.

Проаналізувавши зміст п. 7.3.2. договору, Господарський суд м. Києва встановив, що відповідальність, зазначена у цьому пункті, за своєю правовою природою є пенею.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

З клопотанням про зменшення розміру пені відповідач до Господарського суду не звертався.

Таким чином за розрахунком позивача, перевіреним судом, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 161 950,00 грн. штрафу за період з 02.04.2015 р. до 28.07.2015 р. за неналежне виконання грошового зобов’язання щодо оплати товару за договором поставки № 291К від 08.12.2014 р.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатех» до Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» (03038, м. Київ, вулиця Федорова, 32, код ЄДРПОУ 24249750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатех» (49083, м. Дніпропетровськ, вулиця Собінова, 1, код ЄДРПОУ 35203852) 3 139 000 (три мільйони сто тридцять дев’ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 161 950 (сто шістдесят одна тисяча дев’ятсот п’ятдесят) грн. 00 коп. штрафу, 1 020 (одна тисяча двадцять) грн. 55 коп. річних відсотків, 535 074 (п’ятсот тридцять п’ять тисяч сімдесят чотири) грн. 00 коп. інфляційних втрат та 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 28.09.2015 р.

Суддя І.О. Андреїшина