Рішення № 51826535, 08.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2015Справа №910/29818/14-г

За позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "ВУСО"

до Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк"

про визнання договору поруки недійсним

Головуючий суддя: Домнічева І.О.

судді: Стасюк С.В.

Бондарчук В.В.

Представники сторін:

від позивача: Винокуров О.В. - за довіреністю;

від відповідача: Косєй Т.М. - за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство Страхова компанія "ВУСО" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" про визнання договору поруки недійсним.

Ухвалою від 06.01.2015 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 10.02.2015 р.

Ухвалою від 10.02.2015 р. розгляд справи було відкладено на 24.02.2015 р.

23.02.15р. через відділ діловодства суду відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

09.02.15р. через відділ діловодства суду відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 10.02.15р. розгляд справи відкладено на 24.02.15р.

24.02.15р. через відділ діловодства суду позивачем подано додаткові матеріали по справі.

Ухвалою від 24.02.15р. розгляд справи відкладено на 03.03.15р.

03.03.15р. через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про витребування доказів.

Ухвалою від 03.03.2015 р. розгляд справи було відкладено на 17.03.2015 р.

16.03.15р. через відділ діловодства суду відповідачем подано додаткові матеріали по справі.

17.03.15р. через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалами від 17.03.2015р. судом було зупинено провадження по справі та призначено почеркознавчу експертизу по справі.

06.04.15р. матеріали справи повернулися до господарського суду міста Києва, з клопотанням експерта про надання додаткових матеріалів.

Ухвалою від 06.04.2015 р. розгляд справи було призначено на 21.04.2015 р.

Судове засідання 21.04.2015 р. не відбулося.

Ухвалою від 23.04.2015 р. розгляд справи призначено на 23.04.2015 р.

Ухвалою від 23.04.2015 р. призначено колегіальний склад суду для розгляду справи.

У результаті проведеного повторного автоматичного розподілу справ між суддями, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Домнічева І.О., суддя Спичак О.М. та суддя Полякова К.В.

Ухвалою від 28.04.2015 р. зазначена колегія суддів прийняла справу до свого провадження, розгляд справи було призначено на 26.05.2015 р.

Судове засідання 26.05.2015 р. не відбулося.

Ухвалою від 04.06.2015 р. розгляд справи було призначено на 16.06.2015 р.

Ухвалою від 16.06.2015 р. провадження у справі зупинено та призначено по справі експертизу.

22.06.2015 р. справу було скеровано до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Міністерству внутрішніх справ для проведення судової експертизи.

10.08.2015 р. матеріали справи з висновком експерта повернулись до суду.

Розпорядженням Керівника апарату суду від 13.08.2015 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи.

У результаті проведеного повторного автоматичного розподілу справи між суддями, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Домнічева І.О., суддя Бондарчук В.В. та суддя Стасюк С.В.

Ухвалою від 18.08.15р. колегія суддів прийняла справу до свого провадження та призначила до розгляду на 01.09.15р.

01.09.15р. через відділ діловодства суду позивачем подано письмовий відзив на заперечення по справі, письмові пояснення з приводу висновку судового експерта.

01.09.15р. через відділ діловодства суду відповідачем подано пояснення щодо висновку експерта, заперечення на позовну заяву та клопотання щодо призначення повторної почеркознавчої експертизи, яке судом не задовольняється, оскільки в матеріалах справи вже наявний висновок судових експертів.

В судовому засіданні 01.09.15р. оголошена перерва до 08.09.15р.

07.09.15р. через відділ діловодства суду позивачем подано додаткові пояснення по справі.

В судовому засіданні 08.09.15 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14 грудня 2007 року між ВАТ «ПУМБ» (після зміни найменування - ПАТ «ПУМБ») та фізичною особою ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 5847760, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти в сумі 960000, 00 (дев'ятсот шістдесят тисяч) доларів США, а позичальник зобов'язався повернути їх в строк до 14 грудня 2020 року.

В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором між ЗАТ «ПУМБ» та Закритим льіонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО», в особі Голови Правління ОСОБА_7, було укладено договір поруки № 5848954 від 14.12.2007 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що, про укладення вказаних договорів ПрАТ «СК «ВУСО» не було відомо до жовтня 2014 року, коли ПАТ «ПУМБ» направив на адресу ПрАТ «СК «ВУСО» письмову вимогу № 61-05-912 від 16.10.2014 р. про погашення заборгованості - позивальника за кредитом, а згодом звернувся до суду із зазначеним вище позовом. Позивач стверджує, що Договір поруки №5848954 від 14.12.07р. підписаний не головою правління, а іншою не встановленою особою з перевищенням наданих повноважень. Крім того, укладений договір поруки з порушенням правил щодо спеціальної правросуб'єктності страховика.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно положень ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до вимог ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його суттєвих умов.

Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами) (ст.207 ч.2 ЦК України в редакції, діючій на момент укладення договору).

Оскільки позивач стверджував, що підпис на договорі поруки № 5848954 від 14.12.07р. виконаний не ОСОБА_7, а іншою особою з наслідувуванням якомусь справжньому підпису (підписам) ОСОБА_7, то судом призначено судову почеркознавчу експертизу по справі.

За результатами проведення судової експертизи у справі № 910/29818/14, судом одержано Висновок експерта почеркознавчої експертизи № 63 від 05.08.2015 р., яким встановлено, що підписи від імені ОСОБА_7 в договорі поруки № 5848954 від 14.12.2007 р., укладеному між ЗАТ «ПУМБ» та ЗАТ «СК «ВУСО», виконані не ОСОБА_7, а іншою особою з наслідуванням якомусь справжньому підпису (підписам) ОСОБА_7

Згідно висновку судового експерта, виявлені розбіжні ознаки стійкі, виходять за межі варіаційності підписаного почерку ОСОБА_7, не можуть бути пояснені виконанням цих підписів під дією будь яких збиваючих факторів, навмисним викривленням підписаного почерку ОСОБА_7 та великим розривом у часі між виконанням досліджуваного підпису та зразків, і достатні для категоричного негативного висновку.

За змістом ст.42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі і копія його надсилається сторонам.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У п.18 Постанови №4 від 23.03.2012р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» викладено правову позицію про те, що у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.

Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок судової експертизи, складений експертом Шпакович Н.Г., суд знаходить його таким, що не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості.

Суд звертає увагу, що висновок №14257 від 06.07.2015р., складений за наслідками проведення судової експертизи не суперечить іншим матеріалам справи і не викликає у суду сумнівів щодо його правильності.

Крім того, у преамбулі оспорюваного договору поруки № 5848954 від 14.12.2007 року передбачено, що від імені ЗАТ «СК «ВУСО» договір поруки укладений Головою правління ОСОБА_7, який діяв на підставі Статуту та рішення Спостережної ради поручителя (протокол № 15 від 06.11.2007 року).

Згідно зазначеного рішення Спостережної Ради ЗАТ «СК «ВУСО» було прийнято рішення виступити поручителем по виконанню кредитних зобов'язань суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 за кредитом перед ЗАТ Перший український міжнародний банк», строк кредиту - не більше 10 років.

В свою чергу, зі змісту оспорюваного договору поруки вбачається, що ним забезпечене зобов'язання ОСОБА_5 не як суб'єкта підприємницької діяльності, а як фізичної особи, а строк забезпеченого кредитного зобов'язання - до 14 грудня 2020 року, тобто 13 (тринадцять) років.

За таких обставин оспорюваний договір поруки укладений невстановленою особою з перевищенням повноважень, визначених у рішенні Спостережної ради Поручителя протокол № 15 від 06.11.2007 року), про що ЗАТ «ПУМБ» (правонаступник - ПАТ ПУМБ») було достеменно відомо, оскільки в договорі поруки мається посилання на зазначене рішення Спостережної Ради ЗАТ «СК «ВУСО».

Як вже було зазначено вище, відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

При цьому, вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, ж спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 5 ст. 46 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції за момент укладення оспорюваного Договору поруки), питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства.

Так, з пункту 7.4.2. Статуту ЗАТ «СК «ВУСО» в редакції від 12.09.2006 року (діюче на момент укладення спірного правочину), до компетенції спостережної ради відноситься затвердження максимального розміру сум по різних видах операцій, на які Правління можуть бути укладеній договори (угоди) без узгодження зі Спостережною Радою, а також надання письмової згоди на підписання договорів, що укладаються на суму, яка перевищу встановлений максимальний розмір.

Граничний розмір господарського правочину (іншого аніж договір страхування відповідно до рішення Спостережної Ради ЗАТ «СК «ВУСО» від 29.12.2006 р. (протокол № 16), який Голова Правління ЗАТ «СК «ВУСО» у 2007 році був управнений укладати б попередньої згоди Спостережної Ради Товариства становить 100 000 (сто тисяч) гривень 00 коп.

Оспорюваним договором поруки забезпечене зобов'язання за кредитом на суму 960 000, 00 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 14.12.2007 року курс долара 5,05 грн. за долар) становило 4 848 000 грн. 00 коп., що перевищує максимальний розмір ціни правочину, який може буде укладено Правлінням без рішення спостережної ради, а тому вимагає надання письмової згоди спостережної Ради на укладення такого правочину.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

У своїх письмових запереченнях на позовну заяву № 61-05-709/2 від 22.05.2015 р., від 31.08.2015 р. (БН) відповідач посилається на схвалення позивачем спірного договору поруки.

На думку відповідача, спірний договір поруки «схвалений» відповідачем листом ПрАТ «СК «ВУСО» № 4992 від 30.10.2014 р. на вимогу Банку № 61-05-912 про сплату простроченої заборгованості за Кредитним договором, а тому не може бути визнаний недійсним з підстав, викладених у позовній заяві.

Водночас, відповідач ПАТ «ПУМБ» у своїх запереченнях не враховував положень пункту 3.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», згідно якого наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Правовий аналіз положень статті 241 Цивільного кодексу України, а також вищевказаного пункту 3.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11 свідчить про те, що дії особи можуть визнані схваленням правочину лише за умови, що вони виражались у формі відповідного письмового звернення такої юридичної особи до другої сторони правочину (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо), яке свідчить про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Тобто, не будь який письмовий лист юридичної особи до другої сторони правочину може свідчити про схвалення правочину, а лише такий, що свідчить прийняття його до виконання, здійснення платежу, підписання товаророзпорядчий документів і т.ін.

За правовою природою договору поруки, яка у справі що розглядається має грошовий зміст, доказами її схвалення можуть бути: виконання договору шляхом здійснення платежу, лист про визнання поруки, лист про розстрочення (відстрочення) виконання зобов'язань по поруці тощо.

Водночас, в листі ПрАТ «СК «ВУСО» № 4992 від 30.10.2014 р. на вимогу Банку № 61-05-912 про сплату простроченої заборгованості за Кредитним договором позивачем не вказано жодних фактів, які можуть свідчити про схвалення договору поруки.

Натомість, з листа вбачається, що позивачем запитані додаткові відомості та документи, а саме: первинні документи, довідки про стан заборгованості чи інші документи, що підтверджують наявність простроченої заборгованості позичальника ОСОБА_5, та встановити її розмір; розрахунок заборгованості за кредитом, за процентами по кредиту, в т.ч. розрахунок заборгованості по процентам за простроченою заборгованістю; належним чином посвідчені копії договорів про внесення змін до договору кредиту № 5847760 від 14.12.2007 р. належним чином посвідчену копію довіреності представника на підписання вимог до боржників.

Вказаний лист було відправлено відповідачу ПАТ «ПУМБ» на виконання Наказу Голови Правління ПрАТ «СК «ВУСО» від 20.10.2014 р. № 20/2014 «Про проведення внутрішнього службового розслідування», згідно якого зобов'язано юридичну службу підприємства надати формальну відповідь на вимогу Банку, і він, в силу свого змісту та в силу правової природи договору поруки, не може свідчити про схвалення поруки.

Більш того, норма статті 241 Цивільного кодексу України, на яку посилається відповідач як на свій «ключовий аргумент», може бути застосована лише у випадку, якщо підставою для недійсності правочину є з перевищенням повноважень.

Водночас, норма ст. 241 ЦК України не підлягає застосуванню, якщо підставою для недійсності правочину є також та обставина, що підпис на оскаржуваному договорі поруки виконаний не Головою Правління ПрАТ «СК «ВУСО» ОСОБА_7, а іншою особою, що підтверджується висновком експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру (ДНДЕКЦ) МВС України від 05.08.2015р. № 63, і свідчить про відсутність волевиявлення ПрАТ «СК «ВУСО», як суб'єкта права, на укладення договору поруки.

Відсутність волі ЗАТ «СК «ВУСО» (правонаступник - ПрАТ «СК «ВУСО») на укладення договору поруки є підставою для визнання договору поруки недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. З ст. 203 ЦК України, до якої норма ст. 241 ЦК України, на яку посилається Банк, правового відношення не має.

Оскільки Договір поруки №5848954 від 14.12.2007 р. підписаний невстановленою особою з перевищенням наданих повноважень, визначених у протоколі № 15 від 06.11.2007 року (а саме забезпечене кредитне зобов'язання фізичної особи, не суб'єкта підприємницької діяльності, на строк більше 10 років), про що ЗАТ «ПУМБ» достеменно знав, тому, на підставі вищевикладених норм діючого законодавства та Статуту, він підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Договір поруки № 5848954 від 14.12.2007 р., крім того, укладений з порушенням правил щодо спеціальної правосуб'єктності страховика, визначеної у статті 2 Закону України «Про страхування» та Статуті ЗАТ «СК «ВУСО» в редакції від 26.09.2006 р., із змінами від 19.03.2007 р. (діючої на момент укладення оспорюваного правочину).

ЗАТ «СК «ВУСО» в силу свого правового статусу є страховиком, що підтверджується свідоцтвом фінансової установи та Статутом товариства.

Згідно ч. 1 статі 2 Закону України «Про страхування» (в редакції на момент кладення оспорюваного договору), страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства", а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009р., судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до пункту 3.8. Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», цивільна правоздатність юридичної особи, за загальним правилом, є універсальною, тобто відповідна особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 ЦК України), а відтак вправі вчиняти будь-які не заборонені законом правочини. Тому сама пише відсутність у статутних документах чи в положеннях, якими регулюється діяльність, зокрема, суб'єктів господарювання, записів щодо можливості здійснення ними певної дільності та, відповідно, вчинення тих чи інших правочинів не тягне за собою визнаній таких правочинів за їх участю недійсними. Винятки із зазначеного правила встановлюються законом.

Такі винятки для страховиків встановлені положеннями ч.ч. 7,8 ст. 2 Закону України «Про страхування» (в редакції на момент укладення оспорюваного договору), предметом посередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Згідно з п. 2.11 Р. 2 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності , стверджених розпорядженням Держфінпослуг від 28.08.2003 р № 40 предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх правлінням.

Вищевказані положення законодавства щодо спеціальної правосуб'єктності страховика відображені у пунктів п. 2.3. Статуту ЗАТ «СК «ВУСО» в редакції, затвердженій Загальними Зборами акціонерів ЗАТ «СК «ВУСО» від 12.09.2006 року, яка була дійсна на момент укладення оспорюваного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське збов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських і відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В силу свої спеціальної, виключної правосуб'єктності, ЗАТ «СК «ВУСО» не мало права укладати оспорюваний договір поруки, оскільки це є грубим порушенням правил спеціальної правосуб'єктності страховика, визначеної Законом, та окремою правовою підставою для визнання такого договору поруки недійсним.

Заперечення ПАТ «ПУМБ» про пропуск позивачем строку позовної давності по вимогам про визнання недійсним договору поруки № 5848954 від 14,12.2007 р.. є необгрунтованими та безпідставними, оскільки як зазначав позивач у своїй позовній заяві, про наявність оспорюваного договору поруки ПрАТ «СК «ВУСО» довідалось лише у жовтні 2014 коли ПАТ «ПУМБ» направив на адресу ПрАТ «СК «ВУСО» письмову вимогу про погашення заборгованості позивальника за кредитом, а згодом Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, а тому позовну заяву пред'явлено ПрАТ «СК «ВУСО» в межах законодавчо встановленого строку позовної давності.

Необізнаність позивача із оспорюваним договором поруки та відсутність об'єктивної можливості для його оскарження в суді до жовтня 2014 р. підтверджується висновком експерта Державного науково-дослідного експертно- криміналістичного центру (ДНДЕКЦ) МВС України від 05.08.2015 р. № 63.

Тобто, позов про визнання договору поруки недійсним не заявлений раніше з тих підстав, що позивачу, який як суб'єкт права спірну поруку ніколи не надавав, про існування договору поруки до жовтня 2014 року взагалі не було відомо, що практично унеможливлювало його оскарження в суді.

Посилання відповідача у своїх запереченнях на відповідь позивача на вимогу Банку від 16.10.2014 р. № 61-05-912 про погашення поручителем заборгованості боржника за ном. 4992 від 30.10.2014 р. лише підтверджує ту обставину, що про існування спірного договору позивач дізнався саме у жовтні 2014 р., після отримання даної письмової вимоги Банку.

Після отримання вимоги Банку про погашення заборгованості за договором поруки, 24.10.2014 р. Головою Правління ПрАТ «СК «ВУСО» було видано наказ № 20/2 «Про проведення внутрішнього службового розслідування», яким зобов'язано юридичну службу Компанії надати формальну відповідь на лист Банку про надання підтверджуючих документів та проведення внутрішнього службового розслідування.

Крім того, посилання відповідача як на докази обізнаності позивача із договором поруки на листи від 06.12.2007 р. № 2270, від 01.04.2009 р. № ООМ- 21/664 не може свідчити про обізнаність позивача зі спірним договором поруки, оскільки:

- в листі позивача від 06.12.2007 р. № 2270 на адресу ЗАТ «ПУМБ» будь яка інформація про договір поруки відсутня, а вказано лише, що із Головою Правління ЗАТ «СК «ВУСО» контракт не укладався;

- із листа відповідача ЗАТ «ПУМБ» від 01.04.2009 р. № Г)ОЫ-21 /664 не вбачається, що на адресу позивача була направлена копія оспорюваного договору поруки;

- лист відповідача ЗАТ «ПУМБ» від 01.04.2009 р. № ООН-21/664 адресований по адресу - м. Донецьк, вул. Університетська, 78, а вручений за зовсім іншою адресою - м. Донецьк, вул. Університетська, 20, а тому даного листа позивач ніколи не отримував.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст, 267 ЦК України),

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги про визнання договору поруки недійсним № 5848954 від 14.12.07р., обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.32, ч.1. ст..33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним з дати укладення договір поруки № 5848954 від 14.12.07р. укладений між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та Закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Вусо».

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4, код ЄДРПОУ 14282829) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» (03680, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд.31, код ЄДРПОУ 31650052) судовий збір в розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 09.09.15 р.

Головуючий суддя Домнічева І.О.

Суддя Стасюк С.В.

Суддя Бондарчук В.В.