Рішення № 51805390, 16.09.2015, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/423/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2015 року м. Рівне

Рівненський міський суд

в особі :судді Діонісьєвій Н.М.

при секретарі Пальчевській О.Б.

з участю представника позивача-відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2

представника відповідача-позивача ПАТ «Укрсиббанк» - Сеньчука О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівному цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним, укладеного під приводом обману та за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів нарахованих за користування кредитом та пені,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «УкрСиббанк», про захист порушеного права споживача фінансових послуг,визнання кредитного договору № 11319206000 від 21 березня 2008 року недійсним, укладеного під приводом обману.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що «21» березня 2007 року, між нею та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «УкрСиббанк»), було укладено Договір про надання споживчого Кредиту №11319206000.

Відповідно до п.1.1. - п.1.3.1 кредитного Договору, Відповідач в порядку та на умовах визначених цим Договором, взяв на себе зобов'язання надати Позичальнику грошові кошти в сумі 160 000,00 (сто шістдесят тисяч доларів США 00 цнт.), що дорівнює еквіваленту 808 000,00 (вісімсот вісім тисяч грн. 00 коп.) за курсом НБУ на день укладання Договору з оплатою за процентною ставкою 12,40 (дванадцять цілих сорок сотих) процентів річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до «19» березня 2038 року, на умовах визначених цим Договором.

Кредит надається Позичальнику на купівлю нерухомості, а саме: для купівлі домоволодіння, що розташоване на земельній ділянці площею 0,0727 га, загальною площею 251,9, житлова площа 80,4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п.1.4).

Відповідно до умови п. 2.1. кредитного договору, забезпеченням виконання зобов'язань Позичальника за цим Договором є: застава нерухомості, а саме: домоволодіння, що розташоване на земельній ділянці площею 0,0727 га, загальною площею 251,9, житлова площа 80,4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та порука ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Відповідно до п.3.4.1. повернення кредитних коштів здійснюється шляхом сплати Позичальником коштів на відкритий йому позичковий рахунок № НОМЕР_2 в АКІБ «УкрСиббанк», код Банку (МФО) 351005.

Відповідно до застереження п.1.3.4., проценти за користування кредитними коштами Позичальник сплачує з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за яким було нараховано Банком такі проценти.

26 березня 2009 року було укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору № 11319206000, п.1.1 якої встановлено новий строк сплати процентів - з 01 по 25 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані Банком такі проценти.

Відповідачем викладено графік погашення заборгованості, в Додатку №1 до вказаного Договору про надання споживчого кредиту.

Позивач зазначає, що Банк не дотримав та грубо порушив встановлені коментованими Законами імперативні вимоги діючого Законодавства України та приписи Національного Банку України, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів, а саме: не виконав вимоги Закону про дотримання істотних умов договору, щодо надання Позичальнику об'єктивної, повної та достовірної інформації, про умови кредиту під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, які є істотними для такого виду договорів а також на те, що Банк в умовах кредитного договору, приховав фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом та, того розміру подорожчання кредиту, які були обумовлені та узгодженого між сторонами кредитного правочину в його умовах. За таких обставин, просить суд визнати кредитний договір недійсним.

В письмових запереченнях проти позовуОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним, укладеного під приводом обману представник відповідача позов не визнав та вказав, що безпідставним є посилання представника Позивача ОСОБА_2 на директиви Європейського Парламенту та Ради 2005/29/ЄС від 11.05.2005р. та 2008/48/ЄС від 23042008р. оскільки дані директиви не є актами національного законодавства України.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до роз'яснень, даних у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Факт підписання кредитного договору та отримання кредитних коштів позивач не оспорює.

Згідно п. 7.13 Кредитного договору сторони домовилися вважати, що, уклавши цей договір, Позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами цього договору, підтверджує свої права та обов'язки за цим договором погоджується з ними, підтверджуєсвою здатність виконувати умови цього договору, та що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і Позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також що перед укладанням цього Договору отримав від Банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того Позичальник підписав та отримав Додаток №2 до Договору про надання споживчого кредиту №11319206000 «Графік платежів визначення сукупної вартості кредиту».

Ні під час підписання договору, ні під час його виконання Позичальник не завертався до Банку щодо внесення змін до нього чи викладення окремих пунктів в іншій редакції.

Отже, із врахуванням викладеного Позивачем не доведено наявність умислу в діях представників банку при укладенні кредитного договору.

Порядок надання інформації щодо сукупної вартості кредиту визначається Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. N 168.

Згідно п. 1.2. ці Правила регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту.

Вказані Правила не зобов'язують банківські установи надавати Позичальнику графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту при застосуванні офіційного курсу НБУ відносно валюти договору, у разі якщо кредитні кошти видані в іноземній валюті.

При цьому, при наданні відповіді на поставлені експерту питання, експерт ОСОБА_6 зазначає, що при виконанні розрахунку в національній валюті, відповідно до умов постанови правління НБУ №168 від 10.05.2007р., з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США, за період з 21.03.2008р. по 28.11.2014р., реальна процентна ставка перевищує ту, яка вказана в Додатку №2 до кредитного договору «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту».

Отже, оскільки Правила не встановлюють визначення графіку платежів та сукупної вартості кредиту при застосуванні офіційного курсу НБУ відносно валюти договору, у разі якщо кредитні кошти видані в іноземній валюті то і проведення експертизи за таким підходом є неправомірним.

За таких обставин, просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним кредитного договору.

Крім того, Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів нарахованих за користування кредитом та пені.

Позов обґрунтовують тим, що 21 березня 2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «УкрСиббанк»), було укладено Договір про надання споживчого Кредиту №11319206000.

Відповідно до п.1.1. - п.1.3.1 кредитного Договору, Позичальнику надавались грошові кошти в сумі 160 000,00 (сто шістдесят тисяч доларів США 00 цнт.), що дорівнює еквіваленту 808 000,00 (вісімсот вісім тисяч грн. 00 коп.) за курсом НБУ на день укладання Договору з оплатою за процентною ставкою 12,40 (дванадцять цілих сорок сотих) процентів річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до «19» березня 2038 року, на умовах визначених цим Договором.

Для забезпечення виконання зобов?язань ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту №11319206000 від 21 березня 2008 року бкло укладено : Договір поруки між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 за № 190001 від 21 березня 2008 року та Договір поруки між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 за № 190006 від 21 березня 2008 року.

Позичальник ОСОБА_1 належним чином свої зобов?язання перед Банком не виконала, внаслідок чого станом на 15.05.2015 року утворилась заборгованість в розмірі 143 312,34 (сто сорок трри тисячі триста дванадцять доларів США 34 цнт.) та пеня в розмірі 67 398,91 (шістдесят сім тисяч триста дев?яносто вісім гривень 91 коп.).

Просять стягнути дану заборгованість на користь ПАТ «УкрСиббанк» солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_7

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 первісні позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Пояснив, що зміст та умови Договору про надання споживчого Кредиту № 11319206000 від 21.03.2008 року були розроблені безпосередньо відповідальними працівниками банку. А тому, позичальник був позбавлений фактичної можливості вносити зміни до змісту кредитного договору, і при його укладенні мав можливість погодитись лише на ті умови, які були запропоновані йому банком щодо істотних умов договору та відсоткової ставки. Відповідачем навмисно недотримано та грубо порушено встановлені вимоги діючого законодавства України та приписи Національного Банку України для укладення оспорюваного виду кредитного договору, які визначені законом як істотні та є необхідні, зокрема: банк належно не виконав вимоги Закону про дотримання істотних умов договору, а сааме: не надав позичальнику повної, обєктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою; навмисно приховав та невірно відобразив фактичні дані і відомості, відносно значення реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом, що обумовлена між сторонами кредитного договору та того розміру абсолютного подорожчання кредиту, які узгоджені між сторонами кредитного правочину в його умовах; у змісті оспорюваного кредитного договору, не встановив та невизначив для позичальника умови договору, щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки.

У ході судового розгляду справи представник позивача ОСОБА_2 повністю підтвердив обставини, на які посилається у позовній заяві та просив позов задоволити у повному обсязі.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів нарахованих за користування кредитом та пені просить відмовити.

Представник відповідача Сеньчук О.В., первісні позовні вимоги не визнав. Пояснив, що сторони, керуючись своїм власним волевиявленням, уклали правочин на визначених ними умовах, досягли всіх істотних умов договору та приступили до його виконання. До Договору про надання споживчого Кредиту № 11319206000 від 21.03.2008 року, було складено Додаток №1, в якому викладено «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» (надалі - Графік). Тому вважати, що до позивача не була доведена певна інформація немає підстав з огляду на підписання договору та графіку його сторонами з визначеними умовами, які відповідають вимогам закону та наслідки їх укладення вже настали. Крім того, позивач не наводить жодних обставин, які свідчили б про те, що він не уклав би даний договір володіючи іншою інформацією.

Представник відповідача у судовому засіданні наголосив на тому, що при укладенні кредитного договору банк надав позичальнику всю належну інформацію, про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, з якою позичальник був ознайомлений. А тому посилання позивача ґрунтується на припущеннях та не вказує на жодну фактичну обставину, яка б могла свідчити, про вину та умисел відповідача при укладенні правочину.

Позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів нарахованих за користування кредитом та пені просить задовольнити та солідарно стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» з ОСОБА_1 та ОСОБА_4; з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 суму боргу за користування кредитом в розмірі 143 312,34 (сто сорок три тисячі триста дванадцять доларів США 34 цнт.), а також стягнути солідарно на користьПублічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» з ОСОБА_1 та ОСОБА_4; з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 суму боргу по сплаті пені в розмірі 67 398,91 (шістдесят сім тисяч триста дев?яносто вісім гривень 91 коп.).

Вислухавши сторони, дослідивши представлені у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним, укладеного під приводом обману підлягає до задоволення а в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів нарахованих за користування кредитом та пені слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що «21» березня 2007 року, між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «УкрСиббанк»), було укладено Договір про надання споживчого Кредиту №11319206000.

Відповідно до п.1.1. - п.1.3.1 кредитного Договору, Відповідач в порядку та на умовах визначених цим Договором, взяв на себе зобов'язання надати Позичальнику грошові кошти в сумі 160 000,00 (сто шістдесят тисяч доларів США 00 цнт.), що дорівнює еквіваленту 808 000,00 (вісімсот вісім тисяч грн. 00 коп.) за курсом НБУ на день укладання Договору з оплатою за процентною ставкою 12,40 (дванадцять цілих сорок сотих) процентів річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до «19» березня 2038 року, на умовах визначених цим Договором.

Кредит надається Позичальнику на купівлю нерухомості, а саме: для купівлі домоволодіння, що розташоване на земельній ділянці площею 0,0727 га, загальною площею 251,9, житлова площа 80,4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п.1.4).

Відповідно до умови п. 2.1. кредитного договору, забезпеченням виконання зобов'язань Позичальника за цим Договором є: застава нерухомості, а саме: домоволодіння, що розташоване на земельній ділянці площею 0,0727 га, загальною площею 251,9, житлова площа 80,4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та порука ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

В умовах укладеного Договору про надання споживчого кредиту, його Сторонами було визначено порядок надання і погашення кредиту а також порядок внесення змін до його змісту.

Надання кредиту (грошових коштів) здійснюється «21» березня 2008 року. Кредит нараховується шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок Позичальника № НОМЕР_3 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням (п.п. 1.2.1., 1.5.).

Позичальник повертає суму кредиту, сплачує проценти, штрафи та інші платежі згідно умов Договору.

Відповідачем викладено графік погашення заборгованості, в додатку №1 до вказаного Договору про надання споживчого кредиту.

В пункті 7.13 кредитного договору зазначено: позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами цього Договору, підтверджує свої права та обов?язки за цим Договором і погоджується з ними, підтверджує свою здатність виконувати умови цього Договору, та що всі умови даного Договору, йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також що перед укладанням цього договору отримав від Банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів».

У відповідності до положень ст.ст. 1054,1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч.2 ст.627 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. З ст.1054 цивільного закону).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ,ч. 8 ст. 18, ч. З ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв»язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.П Закону України «Про захист прав споживачів», та ч.і ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що «Фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має у письмовій формі повідомити споживачеві перед укладенням договору споживчого кредитування».

У частині 4 пункту 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено: «У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

До інших умов, визначених актами цивільного законодавства, у даному конкретному випадку з урахуванням специфіки кредитного договору та виду забезпеченості (яким, згідно припису п.2.1. кредитного договору є іпотека), слід віднести обов'язкові умови які урегульовують дані правовідносини зокрема, Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами» № 979-ІV (надалі - Закон №979-ІV).

Статею 1 вказаного Закону № 979-ІV визначено, що іпотечний борг - це основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою.

За правилом ст.2 Закону № 979-ІV, Договір про іпотечний борг виникає з цивільно -правових відносин між сторонами договору за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Умови договору про іпотечний борг та зміст самого іпотечного договору розробляє кредитодавець.

Основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті Кредитодавцем іще до укладення договору про іпотечний борг. Ця інформації має бути оприлюднена ним у письмовій формі і містити: опис усіх грошових зборів і витрат, пов'язаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; порядок дострокового виконання основного зобов'язання у разі неплато-спроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; положення про інфляційне застереження.

Встановлена Законодавцем в коментованій нормі Закону передумова обов'язкової необхідності для Банку здійснювати встановлення положення про інфляційне застереження, (яке Законодавцем визначено, як спосіб встановлення та узгодження з Іпотекодавцем домовленості про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості),є такою, що перш за все направлена, на необхідність дотримання рівноправ'я сторін (учасників договору), дотримання справедливого балансу договірних правовідносин та на збереження реальної вартості предмету іпотеки.

В супротивному випадку, відсутність в умовах спірного правочину вище зазначених застережень та домовленостей між сторонами кредитного договору, суттєво порушує баланс договірних правовідносин Позичальника, істотно знецінює вартість предмету іпотеки та значно погіршує становище Іпотекодавця йому на шкоду, що є недопустимим.

Отже, вище наведена правова конструкція норм Законів, надає суду підстави для висновку, що: на дані правовідносини, окрім вимоги ст. 1054 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», також поширюється дія норм ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами», і при укладенні такого виду кредитного договору, Кредитодавець має керуватись правилами та дотримуватись імперативних норм і вимог, встановлених цими Законами; приписи ст.2 Закону № 979-ІУ, «щодо необхідності та обов'язку визначення кредитодавцем саме в кредитному договорі основних економічних та правових вимог виникнення іпотечного боргу, на які міститься посилання в ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (із числа інших обов'язкових умов, що випливають із суті та умов договору), мають бути визначені та розкриті Банком саме в змісті кредитного договору іще до укладення іпотечного договору, шляхом оприлюднення таких відомостей у письмовій формі».

Вище зазначені вимоги, є визначеними законом істотними умовами кредитного договору, укладеного між позичальником і банком, а їх зміст та умови є такими, що можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту та являються необхідними і обов'язковими для такого виду договорів.

В п.14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" вказано, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до ч.5 ст.П, ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

З аналізу матеріалів Договору про надання споживчого Кредиту № 11319206000 від 21.03.2008 року та Додатокової угоди №1 до нього, судом встановлено, що в їх змісті є відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для їх укладення, а саме:

-Не встановлено умов надання кредиту, зокрема про можливі настання валютних ризиків для Позичальника;

-Не встановлено, не розкрито та є відсутніми обов'язкові умови, щодо основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу, шляхом оприлюднення їх у письмовій формі, іще до укладення такого договору.

-Не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості, відносно досягнутої домовленості, про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості.

У відповідності до ст.638 ЦК, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір є неукладеним (не відбувся), коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б однієї його істотної умови, передбаченої законодавцем.

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», підставою недійсності правочину, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК, є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеним правочин (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Отже, оскільки вище вказані обов'язкові відомості не були встановлені та не розкриті відповідачем в кредитному договорі, і докази про це, не були надані суду та є відсутніми, за таких умов, суд прийшов до обгрунтованого та підставного висновку, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а його сторонами, в належній формі не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, передбачених законодавцем .

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до п. 1.1.-1.3.1. кредитного Договору, Відповідач в порядку та на умовах визначених цим Договором, взяв на себе зобов'язання надати Позичальнику грошові кошти в сумі 160 000,00 (сто шістдесят тисяч доларів США 00 цнт.), що дорівнює еквіваленту 808 000,00 (вісімсот вісім тисяч грн. 00 коп.) за курсом НБУ на день укладання цього Договору, з оплатою за процентною ставкою 12,40 {дванадцять цілих сорок сотих) процентів річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до «19» березня 2038 року, на умовах визначених цим Договором.

Згідно з п.1.3.3 договору, нарахування процентів за цим Договором здійснюється щомісяця в останній робочій день поточного місяця за методом « факт 360» відповідно до вимог чинного законодавства України.

Умовами п.3.4.4. кредитного договору,також було зобов'язано позичальника застрахувати за свій власний рахунок предмет застави на користь банку в рекомендованій банком страховій компанії, на строк не менше одного календарного року від настання страхових, на випадок пошкодження, втрати або знищення майна.

В умовах п.7.1. Сторони домовились про договірне списання Банком з усіх рахунків Позичальника в національній та іноземній валюті, відкритих в АКІБ «Укрсиббанк», в разі недостатності коштів позичальника на його поточному рахунку.

Згідно з п.п. 7.1.1. - 7.1.2. договірне списання коштів здійснюється в сумі валюти фактичної заборгованості позичальника за договором та в іншій валюті, еквівалентній сумі коштів у валюті фактичної заборгованості позичальника за договором і витрат банку (збору на обов'язкове державне пенсійне страхування тощо), які пов'язані з купівлею/продажем/ обміном (конвертацією) валюти на Міжбанківському валютному ринку України та/або її обміном на Міжнародному валютному ринку, за поточним курсом, що склався на МВРУ та/ або МВР на дату здійснення банком її купівлі/продажу/обміну, у випадку, якщо коштів на рахунках позичальника у валюті фактичної заборгованості недостатньо для погашення такої заборгованості, або вони є відсутні.

Отже, виходячи з аналізу наведених умов кредитного договору зокрема, про умови, в частині про договірне списання обслуговування та погашення (повернення) позичальником кредитної заборгованості, які допускають здійснення такого повернення позичальником в іншій валюті, яка не співпадає з валютою фактичної заборгованості позичальника за договором, суд прийшов до висновку та встановив, що погашення такої заборгованості перед банком, позичальник здійснює виходячи зі своїх доходів, які він отримує в національній валюті України - гривні.

Відповідно до правила ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно правила ч.1 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» , які розроблені у відповідності до ст..11 Закону України «Про захист прав споживачів», затверджено форму детального розпису сукупної вартості кредиту та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (надалі - Правила).

У даних Правилах вказані обов'язкові умови із числа інших обов'язкових умов договору, на які міститься посилання в ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", необхідність яких випливає із суті та умов договору, які є істотними та які можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту.

Витрати, що складають сукупну вартість кредиту, законодавцем визначено у частині д). п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої сукупна вартість кредиту включає перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо.

Частиною 2 п. 16. постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено що суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

На підставі відповідного клопотання представника Позивача, 18 березня 2015 року, судом було призначено проведення судово - економічної експертизи експертом «Київської незалежної судово - експертної установи».

Клопотанням судового експерта «Київської незалежної судово - експертної установи» ОСОБА_6, від 07.04.2015 року, вих. №1394, було затребувано від позивача та відповідача додаткові документи по Договору про надання споживчого Кредиту № 11319206000 від 21.03.2008 року, які необхідні для проведення експертизи. Копію даного клопотання було направлено судом його сторонам.

Отже враховуючи, що проведення судово - економічної експертизи має суттєве значення по справі, для встановлення викладених позивачем в позовній заяві обставин, щодо факту введення банком позичальника в оману, при укладенні оспорюваного Договору про надання споживчого Кредиту , суд прийшов до висновку та вважає можливим, визнати встановлені експертним дослідженням факти, для з'ясування яких, було призначено судом проведення судово - економічної експертизи.

З дослідженого судом висновку судового експерта від «01» липня 2015 року, №1262 здобутого як доказ, за клопотанням сторони Позивача, судовим експертом встановлено, що при виконанні розрахунку в національній валюті, з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США, за період з 21.03.2008р. по 27.02.2015р. та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 27.02.2015р., реальна процентна ставка за договором про надання споживчого кредиту №11319206000 від 21.03.2008р. становить - 33,17%, що на 18,91% (33,17%-14,26%) перевищує реальну процентну ставку за користування кредитом, передбачену Сторонами на момент укладення договору розмірі 14,26% (докладно див. Додаток 1 експертизи).

При виконанні розрахунку в національній валюті, з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США, за період з 21.03.2008р. по 27.02.2015р. та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 27.02.2015р., абсолютне значення подорожчання кредиту (тобто, фактична сума переплати за кредитом) за договором про надання споживчого кредиту №11319206000 від 21.03.2008р., становить 6081461,21 грн., що на 4457071,09 грн. (6081461,21-1624390,12) перевищує величину суми абсолютного значення подорожчання кредиту, передбачену Сторонами договору на момент його укладення в розмірі 1624390,12 грн. (321661,41*5,05), (докладно див. Додаток 1 експертизи).

Щомісячні платежі, що передбачені умовами договору про надання споживчого кредиту №11319206000 від 21.03.2008р. на момент його укладення, становили: від 1256,85 грн. (248,88 дол.США) до 17826,12 грн. (3529,92 дол.США) (див. колонку 2,3 Додатку 2 експертизи).

При здійсненні Позичальником платежів за фактичним курсом НБУ гривні по відношенню до долара США, в період з 21.03.2008р. по 27.02.2015р. та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 27.02.2015р., щомісячні платежі по договору про надання споживчого кредиту №11319206000 від 21.03.2008р. складають від 5308,67 грн. до 48705,09 грн. (див. колонку 2 Додатку 1 експертизи).

Також експертом було встановлено, що внаслідок документального недотримання форми кредитного договору №11319206000 від 21.03.2008р. (вимоги за Постановою НБУ №168 від 10.05.2007р.), додаток №2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» містить неузгоджені та суперечливі дані щодо погашення кредиту, а саме: найменування колонки 2 «Сума платежу за розрахунковий період» за своїм змістом не відповідає цифровим показникам, зазначеним у колонці.

В судовому засіданні встановлено і учасниками процесу не заперечується, що висновок експерта надійшов на адресу суду в прошитому і пронумерованому вигляді на 14- ти аркушах, при цьому до експертизи додано два додатки - додаток № 1 та додаток № 2. Додаток № 1 містить дослідження реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання за договором про надання споживчого кредиту № 11319206000 від 21.03.2008 р., враховуючи офіційний курс гривні до долара США, за період з 21.03.2008 року по 27.02.2015 року при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу НБУ гривні до долара США станом на 27.02.2015 року, а Додаток № 2 містить дослідження щомісячних платежів в перерахунку доларів США у гривні, на момент укладення договору про надання споживчого кредиту № 11319206000 від 21.03.2008 року.

Викладені судовим експертом відповіді на поставлені судом питання, надані ним в категоричній формі. Відповідач не надав суду жодних письмових доказів, які б ставили під сумнів або спростовували зазначений висновок судового експерта. А відтак, в суда немає підстав для сумніву в обєктивності, всебічності та обгрунтованості виконаної ним експертизи, яку приймає як доказ, наведених позивачем обставин.

Отже, суд вважає, що даним експертним висновком підтверджується, що відповідач скористався тим, що позивачу об'єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог ЗУ "Про захист прав споживачів" не надав позивачу відомості , які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті.

Разом з тим, на підставі встановлених судовим експертом обставин, суд прийшов до висновку, що документальне оформлення ПАТ «Укрсиббанк» кредиту за Договором про надання споживчого кредиту №11319206000 від 21.03.2008р., не відповідає всім вимогам Закону та нормативно - правовим актам України, які регулюють питання кредитних правовідносин.

На думку суду, встановлені судовим експертом розбіжності, являються такими, що поліпшують умови банку, який розробляв спірний кредитний договір та додаток №1 до нього. А отже, з дослідженого судом висновку експертизи, суд приходить до висновку, що під час укладання договору, банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Отже, виходячи з положень ст.ст. 203,215,230,548 ЦК України, суд приходить до висновку про те, що в момент підписання кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки.

А тому, волевиявлення позивача на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили її волевиявленню на його укладання саме на таких умовах.

У відповідності до ст. 638 ЦК, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В п.14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року, «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано: «При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено: Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п.20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Висновок судово-економічної експертизи підтверджує, що під час укладення кредитного договору Банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав у угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Вищенаведене приховування важливої, об?єктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку, суд вважає таким, що свідчить про наявність умислу в діях відповідача.

Отже, виходячи з вище наведеної обставини та у зіставленні до вимоги ст. 19 Закону

України «Про захист прав споживачів», суд дійшов правомірного висновку, що спірний

кредитний договір було укладено Банком, з використанням нечесної підприємницької практики, яка є забороненою коментованою нормою Закону.

Відповідно до положень ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції, принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію, та ціну продукції визначено неналежним чином. В зв'язку із цим, суд вважає, що підлягає до задоволення позовна вимога про визнання порушеним права позивача як споживача фінансових послуг.

Окрім того, в судовому засіданні представником відповідача було заявлено клопотання, про застосування судом строків позовної давності.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам наголошено, що перебіг позовної давності, щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зазначене свідчить, що змістом цієї норми, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому, момент обізнаності позичальника, про порушення його прав або можливість такої обізнаності, слід розглядати через призму його фактичної обізнаності оскільки, норма ч.1 ст.261 ЦК містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав. Саме такий правовий висновок висловив Верховний Суд України, в Постанові від 29 жовтня 2014 року, при перегляді цивільної справи № 6-152цс14, з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, яка згідно з ч.1 ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою до застосування судами України.

В судовому засіданні судом встановлено, що позичальник -ОСОБА_1, укладаючи кредитний договір, піддалася завірянням працівників банку, щодо цілковитій та фактичній відповідності викладених банком в змісті кредитного договору даних, відомостей і цифрових показників.

І тільки, після фактичного ознайомлення зі змістом складеного її довіреною особою ОСОБА_2, розрахунку економічного дослідження, ОСОБА_1 , фактично дізналася про введення її в оману банком, при укладенні нею Договору про надання споживчого Кредиту № 11319206000 від 21.03.2008 року.

З огляду на це, суд відхиляє дане клопотання відповідача, про застосування строків позовної давності.

Окрім того, в судовому засіданні представником відповідача було заявлено інше клопотання, про накладення судом арешту на заставне майно,згідно ч.2 ст. 1057-1 ЦК України, в разі визнання судом кредитного договору недійсним.

Частиною 2 ст. 1057-1 ЦК України зазначено, що суд, визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, за заявою кредитодавця накладає арешт на таке майно.

Судом встановлено, що коментовану норму ЦК, було доповнено законом України №5405-УІ від 02.10.2012 року, який набув чинності 04.11.2012 року, тобто після укладення Договору про надання споживчого Кредиту № 11263431000 від 05.12.2007 року.

Відповідно до ст.5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

У відповідності до норми ст.58 Конституції України, цей закон від 2012 року, не має зворотної дії в часі як такий, що погіршує становище особи позичальника .

В такому разі, суд, приходить до висновку, що дія норми ст. 1057-1 ЦК України, поширюється виключно на кредитні договори та договори застави, які укладені після набрання ним чинності тобто, після 04.11.2012 року. Отже, передбачений ст. 1057-1 ЦК України арешт, не може бути застосований.

Суд, прийшов до висновку, про відмову в задоволенні заявленого представником відповідача клопотання, про накладення арешту на таке майно.

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності.

Таким чином, зважаючи на вище викладене та враховуючи висновок експерта, суд вважає доведеним, що при укладенні кредитного договору позивача було введене в оману щодо фактичних істотних умов кредитного договору (зокрема, щодо його ціни та загальної вартості), а тому позовна вимога про визнання його недійсним підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір.

Оскільки судом визнано порушеним право ОСОБА_1, як споживача фінансових послуг банку, а також визнано недійсними Кредитний договір № 11319206000 та Додаток № 1 до даного договору від 21 березня 2008 року, укладені між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (АКІБ «УкрСиббанк»), код ЄДРПОУ 0980775, правонаступником якого є - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», код ЄДРПОУ 09807750 та громадянкою України - ОСОБА_1, Ідентифікаційний номер за ДРФО НОМЕР_1, позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів нарахованих за користування кредитом та пені до задоволення не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись , ст.ст. 10, 60, 88, 212, 214-215, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору № 11319206000 та Додатку № 1 до нього, укладені 21 березня 2008 року недійсним, укладеного під приводом обману -задоволити повністю.

Визнати порушеним право ОСОБА_1, як споживача фінансових послуг банку.

Визнати недійсними Кредитний договір № 11319206000 та Додаток № 1 до даного договору від 21 березня 2008 року, укладені між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (АКІБ «УкрСиббанк»), код ЄДРПОУ 0980775, правонаступником якого є - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», код ЄДРПОУ 09807750 та громадянкою України - ОСОБА_1, Ідентифікаційний номер за ДРФО НОМЕР_1.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», код ЄДРПОУ 09807750 в прибуток держави 243,60 грн.( двісті сорок три грн. 60 коп) судового збору.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів нарахованих за користування кредитом та пені - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Рівненської області через суд першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні- у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Рівненського міського суду Н.М.Діонісьєва