Ухвала суду № 51775870, 27.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2015 року м. Київ К/800/8033/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Пасічник С.С., Стародуба О.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області (далі - ГУ ДМС України у Львівській області) про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання неправомірними дій та рішень і зобов'язання повторно розглянути заяву про надання статусі біженця. В обґрунтування вимог зазначала, що у грудні 2013 року звернулася до ГУ ДМС України у Львівській області із заявою про надання їй статусу біженця, відповідно до Закону України від 08 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI) та отримала довідку про звернення за захистом в Україні №0000986. Згідно з повідомленням від 25 грудня 2013 року №15 їй було відмовлено в оформленні документів про вирішення питання щодо надання такого статусу, яке позивач оскаржила до Державної міграційної служби України. У лютому 2014 року ОСОБА_4 повторно звернулася до відповідача із заявою про продовження терміну дії довідки, однак їй було відмовлено у продовженні такого строку, надано письмове повідомлення від 21 лютого 2014 року №16 про відхилення її скарги та вилучено довідку №0000986. Вважаючи дії відповідача неправомірними та уточнивши позовні вимоги, просила суд: визнати протиправним дії ГУ ДМС України у Львівській області щодо відмови в ознайомленні з матеріалами особової справи позивача; недопущення представника ОСОБА_4 до участі у наданні їй правової допомоги під час її звернення до відповідача; визнати незаконним та скасувати повідомлення від 25 грудня 2014 року №15 та від 21 лютого 2014 року №16; визнати незаконними дії по вилученню довідки №0000986 та зобов'язати повернути її; скасувати рішення від 25 грудня 2013 року №159 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця; визнати цілком обґрунтованими побоювання позивача за своє життя, безпеку та свободу за ознакою віросповідання; визнати протиправними дії відповідача при розгляді звернення позивача про надання їй статусу біженця та зобов'язати повторно розглянути це питання.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року залишено без розгляду позовні вимоги в частині: зобов'язання ГУ ДМС України у Львівській області повернути довідку №0000986; скасування рішення ГУ ДМС України у Львівській області від 25 грудня 2013 року № 159 про відмову ОСОБА_4 в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця та визнання цілком обґрунтованими побоювання позивача за своє життя, безпеку та свободу за ознакою віросповідання.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ДМС України у Львівській області по вилученню 26 грудня 2013 року у ОСОБА_4 довідки № 0000986 про звернення за захистом в Україні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач порушує питання про скасування судових рішень в частині відмови у задоволені позову та ухвалення нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, неправильно застосовано Закон № 3671-VI. Вказує, що суди не дали належної правової оцінки обставинам справи та наданим доказам.

Відповідно до статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є громадянкою Узбекистану та до приїзду в Україну проживала в с. Гайбу Ургенчського району Хорезмської області (Узбекистан).

З травня 2005 року позивач разом із чоловіком та дітьми проживає на території України в м. Старий Самбір Львівської області і з 2006 року здійснює підприємницьку діяльність, як фізична особа-підприємець.

У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернулася ГУ ДМС України у Львівській області із заявою про надання їй в Україні статусу біженця, в якій зазначила про свою належність до християнської конфесії Свідків Єгови, яка є забороненою в Узбекистані, є тяжким злочином віровідступництва, за яке передбачено покарання аж до смертної кари, через що вона боїться повертатися до країни свого походження.

За результатами проведеної 16 грудня 2013 року співбесіди, 25 грудня 2013 року складено висновок, згідно з яким ОСОБА_4 доцільно відмовити в оформленні документів про вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні через відсутність умов, встановлених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI, про що прийнято наказ від 25 грудня 2013 року № 159, а позивачу направлено повідомлення №15.

Це рішення ОСОБА_4 оскаржила до ДМС України та регіональному представнику Управління Верховного комісара ООН у справах біженців в Білорусії, Молдові та Україні. Однак, рішенням ДМС України від 12 лютого 2014 року №7-14 її скаргу відхилено, про що позивача сповіщено повідомленням від 21 лютого 2014 року №16 та вилучено довідку про звернення за захистом в Україні №0000986.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом № 3671-VI, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 якого, біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

За визначенням, наведеним в пункті 13 частини 1 статті 1 цього Закону, особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначені статтею 6 Закону № 3671-VI, зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конфесійними ознаками.

Як встановлено судами, ОСОБА_4 має національний паспорт і своє право на отримання статусу біженця в Україні обґрунтовує зміною релігії, однак документів, які свідчать про наявність дискримінації стосовно неї на батьківщині за ознакою віросповідання, позивач не надала і в матеріалах справи вони відсутні. Водночас, у липні 2013 року ОСОБА_4 виїжджала до Узбекистану з метою заміни паспорту, у зв'язку із закінченням терміну його дії і жодних побоювань щодо свого життя у неї не було.

Крім того, за згодою ОСОБА_4 співбесіда з нею проводилася українською мовою за відсутності перекладача, що свідчить про її розуміння цієї мови. При цьому, суди перевірили доводи позивача щодо неможливості ознайомитись з матеріалами її особової справи і недопущення її представників та, оцінюючи докази у їх сукупності, дійшли обґрунтованого висновку, що повноваження представників ОСОБА_4 не відповідали приписам частин 2, 3 статті 8 Закону № 3671-VI, а тому відповідач діяв у законний спосіб та в межах наданих йому повноважень.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутня інформація щодо фактів недозволеного поводження та переслідування позивача у разі повернення на батьківщину, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність рішення суб'єкта владних повноважень щодо відмови позивачу в оформленні документів про вирішення питання щодо надання йому статусу біженця в Україні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук С.С. Пасічник О.П. Стародуб