Ухвала суду № 51775784, 13.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"13" серпня 2015 р. м. Київ К/800/14468/15

К/800/11995/15

Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

суддів: Олексієнка М.М. (доповідач), Швеця В.В., Штульман І.В.,

здійснивши в порядку письмового провадження касаційний розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Закарпатського обласного військового комісаріату (далі - ОВК), військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату (далі - військовий комісар) про поновлення на роботі (посаді) за касаційними скаргами сторін на судові рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року, Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року,

встановила:

У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом, відповідно до якого з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

скасувати наказ військового комісара від 10.02.2014 року №3 про звільнення її з посади начальника групи бухгалтерського обліку відділу фінансового забезпечення ОВК;

поновити на попередній посаді з виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу;

допустити рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку до негайного виконання;

стягнути нараховану, але не виплачену при звільненні суму заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 36262,80 грн., 4532,72 грн. невиплаченої вихідної допомоги, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, судові витрати та 10 000 грн. моральної шкоди;

зобов'язати військового комісара відшкодувати шкоду, пов'язану з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а ОВК нарахувати і виплатити компенсацію за невикористану відпустку за час вимушеного прогулу;

Посилалась на незаконність звільнення, оскільки фактично скорочення штату працівників у ОВК не відбулося.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_3 з посади начальника групи бухгалтерського обліку відділу фінансового забезпечення ОВК., у зв'язку з чим скасовано наказ військового комісара від 10 лютого 2014 року №3 про її звільнення. Поновлено позивачку з 11 лютого 2014 року на попередній посаді, стягнуто середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 11 лютого по 15 травня 2014 року в розмірі 12691,98 грн. та 1000 грн. моральної шкоди. Зобов'язано ОВК подати звіт про виконання судового рішення. У решті в задоволенні позову відмовлено.

Львівський апеляційний адміністративний суд рішенням від 11 лютого 2015 року постанову окружного суду скасував та ухвалив нову про часткове задоволення позову. Визнано протиправним наказ військового комісара від 10 лютого 2014 року №3 про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника групи бухгалтерського обліку фінансового забезпечення ОВК. Стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 лютого 2014 року по 30 липня 2014 року в розмірі 18684,60 грн. з урахуванням утримання податків, обов'язкових платежів та виплачених сум. Позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 36262,80 грн., вихідної допомоги в розмірі 4532,78 грн., зобов'язання нарахувати і виплатити компенсацію за невикористану відпустку в період вимушеного прогулу залишено без розгляду за пропуском строків звернення до суду.

У касаційних скаргах сторони, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просять, зокрема, представник відповідача попередні судові рішення змінити, відмовивши в задоволенні позову про визнання протиправним наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивачка - скасувати рішення про відмову в задоволенні позову і ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. При цьому, представник відповідача вказує на те, що ОСОБА_3 у визначені законом строки попереджалась про звільнення у зв'язку із скороченням штатів. Позивача зазначає, що судами безпідставно відмовлено в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, не прийняті до розгляду заяву про збільшення позовних вимог.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційних скарг частково з урахуванням наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, наказом військового комісара від 10.02.2014 року №3 ОСОБА_3 звільнено з посади начальника групи бухгалтерського обліку відділу фінансового забезпечення ОВК за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (скорочення штату).

Задовольняючи позовні вимоги в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем порушено порядок вивільнення позивачки, зокрема її несвоєчасно попереджено про наступне вивільнення, скорочення штату взагалі не мало місце, рішення профспілкового комітету, яким дано згоду на звільнення, теж прийнято в порушенні вимог чинного законодавства.

З таким висновком погодитися неможливо, оскільки він ґрунтується на неповно з'ясованих обставинах справи, що свідчить про порушення норм процесуального права і недотримання норм матеріального права.

За правилами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення численності або штату працівників.

При роз'ясненні зазначеної норми, Верховний Суд України у пункті 19 постанови Пленуму від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з подальшими змінами і доповненнями) вказав про необхідність з'ясування судами, чи дійсно у відповідача мали місце скорочення численності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулює вивільнення працівника.

Суд першої інстанції, в порушення вимог вище згаданої норми та пункту 1 частини першої статті 161 КАС України, належним чином не з'ясував чи мало місце скорочення численності або штату працівників ОВК, при цьому не враховував рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року, яке набрало законної сили, і яким встановлювалися обставини скорочення численності штату ОВК. Посилання судів лише на незмінність сумарної кількості працівників ОВК не може свідчить про відсутність скорочення численності або штату працівників у одному із відділів, адже власник чи уповноважений ним орган має право на свій розсуд вносити зміни в штатний розпис. Суд зобов'язаний лише перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників), а не його обґрунтованість.

Порушення строку попередження працівника про наступне вивільнення не дає підстав до поновлення працівника на посаді. З цього приводу Верховний Суд України у абзаці 6 пункту 19 вище згаданої постанови вказав, що при недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

Щодо рішення профспілкового комітету, то необхідно звернути увагу на наступне. Згідно положень статті 43 КЗпП України, роз'яснень, викладених у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з подальшими змінами і доповненнями), суд встановивши, що згода профспілкового органу на звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не має юридичної сили, зупиняє провадження у справі, запитує згоду профспілкового органу і після одержання згоди або відмови розглядає спір по суті.

Апеляційний суд не лише не виправив зазначені порушення, а й допустив інші.

Зокрема, висновок суду апеляційної інстанції про переважне право ОСОБА_3 на залишенні на роботі порівняно з іншими працівниками не відповідає вимогам статті 159 КАС України щодо обґрунтованості рішення. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підстав повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Той факт, що на час розгляду справи наказ, який оспорюється в судовому порядку, скасовано органом, що його видав, не свідчить про відсутність порушеного права та можливості його захисту. За правилами пункту 1 частини другої статті 162 КАС України при визнанні протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності, суд повинен скасувати зазначене рішення (дії чи бездіяльність) або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Тобто, скасування правового акту спрямоване на припинення настання юридичних і фактичних наслідків, які передбачалися, коли акт приймався і набував чинності.

Виходячи з положень частин першої та третьої статті 99 КАС України, строки звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод чи інтересів встановлюються цим Кодексом та іншими законами.

При тлумаченні вище згаданої норми, Верховний Суд України в своєму Рішенні від 16 травня 2011 року (справа №21-29-а11) зазначив, що під іншими законами розуміються закони, які встановлюють строки звернення до адміністративного суду з вимогою вирішити публічно - правовий спір.

Зважаючи на те, що позовна заява містить декілька вимог в адміністративній справі, в тому числі про стягнення боргу по заробітній платі, то апеляційний суд повинен був звернути увагу на положення статті 233 Кодексу законів України про працю (далі - КЗпП України), яка визначає строки звернення до суду за вирішенням трудового спору. Відповідно до частини другої цієї норми у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в Рішенні від 15.10.2013 року №8-рп/2013 дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У разі пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень, не пов'язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.

Зазначені обставини свідчать, що апеляційним судом безпідставно залишено позовну заяву в цій частині без розгляд за пропуском строків звернення до суду. В той же час суд першої інстанції належним чином не з'ясував вимоги і доводи позивачки в цій частині.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди суди не перевірили чи мали місце обставини, якими позивачка обґрунтовувала вимоги. Не дослідили і не надали оцінки доказами в цій частині, тому попередні судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених частиною другою статті 227 КАС України (порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи), з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 220 КАС України позбавлений права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

При новому розгляді з посиланням на докази встановити чи мало місце скорочення численності або штату працівників ОВК., що могло бути підставою до винесення наказу, який є предметом оскарження. При цьому слід врахувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 року, яке набрало законної сили, і яким встановлювалися обставини скорочення штату працівників ОВК. Перевірити доводи позивачки про необхідність стягнення з ОВК нарахованої за попереднім рішенням суду, але не виплаченої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційні скарги ОСОБА_3 та представника Закарпатського обласного військового комісаріату задовольнити частково.

Скасувати судові рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року, Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді: М.М. Олексієнко

В.В. Швець

І.В. Штульман