Ухвала суду № 51773751, 17.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2015 року м. Київ К/9991/38169/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 січня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2012 року

у справі № 2а-12852/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкор Персонал Україна»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2012 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкор Персонал Україна» (далі - ТОВ «Анкор Персонал Україна»; позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000502360 від 23 березня 2011 року та податкове повідомлення-рішення № 0000512360 від 23 березня 2011 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 125 776,14 грн. за основним платежем та 31 444,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 січня 2012 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Анкор Персонал Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 11 листопада 2008 року по 30 вересня 2010 року, валютного та іншого законодавства з період з 11 листопада 2008 року по 30 вересня 2010 року, за результатами якої складено акт № 132/1-23-60/36218922 від 04 березня 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з невключенням до складу валового доходу зарахованих грошових коштів від боржників у загальному розмірі 240 028,21 грн. на підставі договорів уступки права вимоги (цесії), укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю «Анкор Україна», відповідно до яких цедент (ТОВ «Анкор Україна») передає цесіонарію (ТОВ «Анкор Персонал Україна») право вимагати від боржників сплати боргу.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, відповідач наголошував на тому, що оплата на підставі вказаних договорів позивачем не здійснювалась, тобто витрати на придбання права вимоги виконання зобов'язань третьої особи (боржника) не понесено.

Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про порушення ТОВ «Анкор Персонал Україна» підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) з огляду на неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Анкор Україна» в січні 2009 року та березні 2009 року, з підстав невідповідності сум нарахованого податкового кредиту сумам податкових зобов'язань контрагента. При цьому ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС зазначила про анулювання 30 квітня 2010 року реєстрації контрагента ТОВ «Анкор Персонал Україна» як платника податку на додану вартість.

На підставі зазначеного акту перевірки та з огляду на виявлені порушення, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000502360 від 23 березня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 75 009,00 грн. (60 007,00 грн. - основний платіж, 15 002,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000512360 від 23 березня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 157 220,14 грн. (125 776,14 грн. - основний платіж, 31 444,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Згідно із статтею 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За правилами частини 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, операція з відступлення права вимоги має ознаки операції з борговими вимогами та зобов'язаннями.

Згідно з підпунктом 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход включає доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.

Разом з тим, підпунктом 7.6.4 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР передбачено, що під терміном «доходи» слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, яка погашається у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що наявність доходу вимагає встановлення факту збільшення вартості активів чи зменшення зобов'язань, що в цілому призводить до збільшення капіталу такого платника податку.

Втім, як з'ясовано судами, за розглядуваними договорами цедент (ТОВ «Анкор Україна») передав цесіонарію (ТОВ «Анкор Персонал Україна») право вимагати від боржників сплати боргу в сумі, яка дорівнює ціні переданих прав вимоги, тобто за вказаними договорами відступлення права вимоги позивач як набувач права вимоги не отримав доходу від набуття права вимоги до боржників, зокрема, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди тощо, що, з урахуванням правил статті 11 Закону № 334/94-ВР, обумовлює безпідставність збільшення контролюючим органом йому суми грошового зобов'язання за вказаним епізодом.

Надаючи оцінку законності формування товариством податкового кредиту за здійсненими з ТОВ «Анкор Україна» господарськими операціями, судові інстанції цілком об'єктивно виходили з того, що згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, фактичне здійснення господарських операцій з придбання позивачем невиробничих засобів у ТОВ «Анкор Україна» підтверджується належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, що, зокрема, податковим органом не заперечується, як і не заперечується, що понесені ТОВ «Анкор Персонал Україна» витрати безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю, а розглядувані операції здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

В свою чергу, слід враховувати, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від іншої особи, зокрема, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а відтак, якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності факту реального вчинення господарських операцій та у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічно і подальша втрата (після здійснення господарських операцій) постачальником статусу платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення виданих ним податкових накладних.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 січня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 січня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.