Рішення № 51759693, 23.09.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження №22-ц/790/50/15 Головуючий 1 інст. - Григор'єв Б.П. Справа №2020/3380/12 Доповідач - Кружиліна О.А. Категорія: право власності

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Кружиліної О.А.,

суддів колегії - Кіся П.В., Макарова Г.О.

при секретарі - Сементовській О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

на рішення Комінтернівського районного суду Харківської області від 15 січня 2014 року

по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа - Комінтернівський районний відділ у м.Харкові ГУ ДМС України в Харківській області про поновлення реєстрації встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності, -

в с т а н о в и л а:

04 квітня 2012 року ОСОБА_5 звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6 в якому, після неодноразового уточнення, просив поновити реєстрацію ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1, встановити факт проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_3 однією сім'єю без шлюбу з 2003 року по жовтень 2011 року, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 04 березня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та застосувати наслідки недійсності правочину; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 24 жовтня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у наступній частині - 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, та застосувати наслідки недійсності правочину, і витребувати 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1, на користь позивача; визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1, стягнути з відповідачів судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що перебував у цивільному шлюбі з ОСОБА_3 у період з 2002 року до листопада 2011 року та проживав за адресою: АДРЕСА_1, вказану квартиру придбав у 2002 році за власні кошти.

У 2004 році відповідач ОСОБА_3 умовила його переоформити зазначену квартиру як спільну сумісну власність, але оформлений між ними договір купівлі-продажу спірної квартири зазначеної мети не мав. Сторонами не складалось, не підписувалось акту прийому-передачі майна, позивачем не писалась та не підписувалась розписка про отримання грошей, гроші за цим договором позивачу не передавались.

Після підписання зазначеного договору сторони продовжували проживати разом, були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет, вели спільне господарство до 2011 року.

25.10.2011 року повернувшись із відрядження додому, а саме до АДРЕСА_1, позивач виявив, що замки його квартири не відчиняються, оскільки були змінені. В телефонній розмові з дружиною (ОСОБА_3.) він дізнався, що нею самостійно прийнято рішення щодо продажу зазначеної квартири.

Окрім того, на даний час спірна квартира продана ОСОБА_6, яка не є добросовісним набувачем, оскільки вона знала чи могла знати про наявність перешкод до вчинення правочину.

Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 березня 2011 року ОСОБА_5 було знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1.

12 січня 2012 року за заявою ОСОБА_5 було скасовано заочне рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 22 березня 2011 року, справу призначено до розгляду та 01.03.2012 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_5 залишено без розгляду.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 січня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім'єю без шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в період з 2003 року по жовтень 2011 року.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 березня 2004 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Костенко С.А. 04 березня 2004 року за реєстраційним № 2193.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 24 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Полехіною А.М. 24 жовтня 2011 року за реєстраційним № 1454.

Витребувано квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_6 та передано її ОСОБА_5

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 понесені ним судові витрати у сумі 6 387,22 гривень.

Не погодившись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилалась на неповне з'ясування судом обставин справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Після відкриття апеляційного провадження до суду надійшла заява ОСОБА_10 про смерть її батька ОСОБА_5, який помер 01 жовтня 2014 року, що вбачається з доданої копії свідоцтва про смерть ( т. 1 а.с. 206-207).

З відповіді завідувача Восьмої Харківської державної нотаріальної контори вбачається, що після смерті ОСОБА_5 була заведена спадкова справа № 152/2015 з тих підстав, що 21 лютого 2015 року до контори надійшла заява від ОСОБА_10, дочки спадкодавця, яка на день подачі заяви мешкала за адресою: АДРЕСА_8, про прийняття спадщини (т. 2 а.с. 18).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03 липня 2015 року ОСОБА_10 залучено до участі у справі правонаступником позивача.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, відповідно до статті 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи доводи сторін, суд першої інстанції забезпечив сторонам рівні можливості щодо надання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості, сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи і вирішив справу на засадах змагальності.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні дані та відповідні їм правовідносини, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з положень статей 60, 61, 65, 70 СК України, статті 22 КпШС України, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та тих обставин, що позивачем була надано суду достатньо доказів на підтвердження факту проживання ОСОБА_5 з 2003 року і по жовтень 2011 року однією сім'єю з ОСОБА_11, яка у 2004 році ввела його в оману при укладанні договору купівлі-продажу спірної квартири, оскільки він не мав наміру продавати свою квартиру і при цьому не було згоди його колишньої дружини, з якою він перебував у шлюбі на час придбання цієї квартири.

Апеляційний суд з висновком суду першої інстанції про відмову ОСОБА_5 у задоволені позовних вимог щодо поновлення його реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 та задоволення позову в частині встановлення факту його проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю з 2003 року по жовтень 2011 рік, погоджується, вважає його правильним, обґрунтованим, та таким, що ґрунтується на достатньо повно встановлених обставинах справи, доказах, які містяться в матеріалах справи та відповідає вимогам статті 213 ЦПК України.

Отже, з огляду на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги в частині скасування рішення суду щодо встановлення факту проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_3 однією сім'єю суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Разом з цим, апеляційний суд не погоджується з висновком суду про задоволення позову ОСОБА_5 в частині визнання договорів купівлі- продажу недійсними та витребування спірної квартири, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд прийшов до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону в зазначеній частині, не відповідає, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Шосткинського міського суду Сумської області від 19 травня 2003 року шлюб, зареєстрований 20.07.1985 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_12 розірвано( т. 1 а.с. 9).

У мотивувальній частині зазначеного рішення зазначено, що шлюбні відносини між сторонами були припинені у січні 2000 року.

15 серпня 2002 року на підставі посвідченого нотаріусом договору купівлі-продажу, ОСОБА_13 продав, а ОСОБА_5 купив квартиру АДРЕСА_1( т. 1 а.с. 8).

04 березня 2004 року на підставі посвідченого нотаріусом договору купівлі-продажу, ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_1. Договір підписано продавцем та покупцем( т. 1 а. с. 41).

Згідно пункту 4 зазначеного договору продаж квартири здійснено за 10 530 гривень, які Продавець одержав від Покупця повністю ще до підписання цього договору.

Того ж дня до нотаріуса, яка посвідчувала спірний договір, надійшла заява від ОСОБА_3, в якій вона зазначила, що купляючи квартиру АДРЕСА_1, не перебуває у шлюбі (гроші не набуті під час спільного проживання, а є її особистою власністю) (т. 1 а.с. 39).

24 жовтня 2011 року, на підставі посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Полехіною А.М. договору купівлі-продажу ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_8, яка діяла в інтересах ОСОБА_14 купила спірну квартиру. (т. 1 а.с. 94).

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 04 березня 2004 року, який він уклав з ОСОБА_3, посилається на ті обставини, що спірну квартиру він купив самостійно у 2002 році і його цивільна дружина( ОСОБА_3.), у 2004 році увійшла до нього в довіру, ввела його в оману та умовила його переоформити квартиру як спільну сумісну власність, тоді як договір не містить цієї істотної умови.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦПК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першої - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно з частиною 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Невідповідність між дійсним бажанням (волею) та його зовнішнім проявом (волевиявленням) є підставою для визнання судом такого правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

З роз'яснень, які містяться у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Отже, правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману

щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Ознакою обману, є умисел: особа знає про наявність чи

відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона

володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини,

невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує

наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або

якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до частини 3 статті 10 та статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених, статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд вважає, що матеріали справи не містять відповідних доказів навмисного введення однією із сторін правочину другої сторони в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

Враховуючи зазначені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, апеляційний суд, відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 307 ЦПК України скасовує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 щодо визнання правочинів недійсними і ухвалює у цій частині нове рішення по суті позовних вимог, яким відмовляє ОСОБА_5 у задоволені позовних вимог у повному обсязі з підстав, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 309 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 229, 230 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 10, 60 ЦПК України, судова колегія судової палати, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду Харківської області від 15 січня 2014 року змінити, скасувавши його в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 березня 2004 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Костенко С.А. 04 березня 2004 року за реєстраційним № 2193; визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 24 жовтня 2011 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Полехіною А.М. 24 жовтня 2011 року за реєстраційним № 1454; витребування квартири АДРЕСА_1 від ОСОБА_6 і передачі її ОСОБА_5 та стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судових витрат у сумі 6 387,22 грн. і ухвалити в цій частині нове рішення по суті позовних вимог.

Відмовити ОСОБА_5 у задоволенні зазначених вимог.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на рішення апеляційного суду може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий-суддя-

Судді колегії-