Ухвала суду № 51721990, 21.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" вересня 2015 р. м. Київ К/9991/62690/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Козачок»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.02.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012

у справі № 2а-402/12/1070

за позовом Дочірнього підприємства «Козачок»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Подано позов про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі м.Києва від 01.12.2011 № 0003062302.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28.02.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

ДП «Козачок» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

ДПА в Київській області проведено фактичну перевірку ДП «Козачок», за результатами якої складено акт від 28.11.2011 № 0290/101323/32549622. Актом перевірки зафіксовано порушення вимог п. 12 ст. 3, ст. 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР. Перевіркою встановлено факт наявності в реалізації не облікованого в установленому порядку товару за місцем реалізації та зберігання в сумі 13166,00 грн. Контролюючий орган вказав, що позивач не надав до перевірки накладних, товарно-транспортних накладних.

За оспорювним податковим повідомленням-рішенням відповідача від 01.12.2011 № 0003062302 до позивача на підставі ст. 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 26332 грн. за порушення вимог п. 12 ст. 3, ст. 6 цього Закону.

При перевірці правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин при вирішенні справи, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Згідно з преамбулою Закону № 265/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) цей Закон визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Пункт 12 частини першої статті 3 Закону № 265/95-ВР зобов'язує суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

Таким чином, дія Закону № 265/95-ВР поширюється на суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі, і не поширюється на суб'єктів господарювання, які таких операцій не здійснюють.

Відповідно до статті 2 Закону № 265/95-ВР розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Таким чином, розрахункова операція у розумінні Закону № 265/95-ВР характеризується здійсненням розрахунків за товар в місці отримання такого товару.

Як вбачається з акту перевірки, зафіксоване в акті порушення позивачем вимог п. 12 п. 1 ст. 3 ст. 3, ст. 6 Закону №265/95-ВР полягало у тому, що позивач не вів обліку товарних запасів за місцем реалізації та зберігання.

При цьому штрафні (фінансові) санкції за порушення п. 12 п. 1 ст. 3 ст. 3 Закону №265/95-ВР щодо неведення обліку товарних запасів за місцем реалізації та зберігання за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням застосовані до позивача на підставі ст. 20 Закону №265/95 ВР.

Відповідно до ст. 20 Закону № 265/95-ВР до суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Системний аналіз положень пункту 12 частини 1 статті 3, статті 6, статті 20 Закону № 265/95-ВР дає підстави для висновку, що цим законом передбачено обов'язок юридичних осіб, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, вести облік товарних запасів за місцем їх реалізації. За реалізацію товарів, які не обліковані за місцем реалізації, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, за цінами реалізації.

Разом з тим чинним на час виникнення спірних відносин законодавством не конкретизовано порядку обліку товарних запасів саме за місцем їх реалізації.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанцій дійшов висновку, що до документів, що є підставою для оприбуткування (обліку) товару за місцем їх реалізації, належать первинні документи щодо походження (руху) товару, наприклад: накладні на внутрішнє переміщення товару, податкові та видаткові накладні.

Порушенням порядку ведення бухгалтерського обліку товару за місцем їх реалізації є, зокрема, відсутність у суб'єкта підприємницької діяльності первинних документів, які підтверджують рух таких товарів.

Таким чином, при вирішенні справи суди повинні були дослідити обставини щодо наявності/відсутності у позивача первинних документів на товар, а також, у разі встановлення обставини щодо відсутності первинних документів, факт реалізації позивачем не облікованих товарів, проте таких обставин суди належним чином не дослідили.

Суди вказали, що факт реалізації не облікованих товарів підтверджується актом перевірки, поясненнями касира ОСОБА_2 від 28.11.2011, відомостями про результати перевірки повноти оприбуткування, реалізації та фактичних залишків запасів товарів. Однак в акті перевірки та у відомостях факту реалізації товарів не зафіксовано. Зазначені пояснення також не містять інформації про факт реалізації конкретних необлікованих товарів.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону № 996-XIV питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Частина 5 статті 8 Закону №996-XIV визначає, що підприємство, зокрема, самостійно визначає облікову політику підприємства; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

Позивач в судах попередніх інстанцій наголошував на тому, що товари, залишки яких виявлені за місцем їх зберігання, обліковані ним у встановленому законом порядку, документи на внутрішнє переміщення товару не були надані касиром до перевірки, оскільки знаходились в бухгалтерії підприємства, що знаходиться в м.Києві. Однак суди попередніх інстанцій ці обставини не дослідили, зокрема не з'ясували питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві.

До матеріалів справи позивачем надані копії накладних на внутрішнє переміщення товару, видаткових накладних, карток рахунку 281, що підтверджують облік зазначених в них товарів. Суди оцінили такі документи як такі, що не є первинними документами, що підтверджують рух товарів, виходячи з того, що в документах не зазначено посади та прізвища особи, що їх підписала. Позивач в апеляційній скарзі посилався на те, що первинні документи відповідають дійсності, зокрема податкові накладні зареєстровані в єдиному державному реєстрі податкових накладних постачальниками товарів.

Однак суди таких обставин належним чином не дослідили. Суд касаційної інстанції зазначає, що деякі дефекти в оформленні документів, що не позбавляють можливості ідентифікувати покупця та постачальника товарів, самих товарів, їх кількості, ціни не можуть розглядатися як підстави для позбавлення таких документів сили первинних документів бухгалтерського обліку.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, суд касаційної інстанції вважає за правильне скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Козачок» задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун