Рішення № 51711555, 29.09.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 360/948/13-ц Головуючий у І інстанції Додатко В.Д.Провадження № 22-ц/780/5367/15 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.Категорія 26 29.09.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

29 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Сушко Л.П., Фінагєєва В.О.,

при секретарі : Нагорній Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 28 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа - Реєстраційна служба Бородянського районного управління юстиції Київської області про визнання дій протиправними, скасування державної реєстрації, визнання недійсним договору іпотеки, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати дії ОСОБА_2 щодо реєстрації права власності на будинок незаконними та такими, що порушують умови договору купівлі-продажу будинку, скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок за ОСОБА_2, визнати недійсним договір іпотеки від 30 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 і АКІБ «УкрСиббанк», предметом якого є житловий будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_1, скасувати в Державному реєстрі іпотек запис про іпотеку зазначеного будинку та земельної ділянки, а також скасувати запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про обтяження заборону на вказану спірну земельну ділянку.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що між ним та ОСОБА_2 30 вересня 2008 року були укладені договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1. Вказаними договорами було погоджено, що право власності на майно перейде до покупця лише за умови повного розрахунку за договорами, підтвердженням чого буде заява сторін про проведення повного розрахунку завірена нотаріально, яка є невід'ємною частиною договору. Однак не розрахувавшись за договорами, не маючи нотаріально завіреної заяви про повний розрахунок, ОСОБА_2 протиправно та незаконно зареєструвала право власності на будинок за собою та передала спірний будинок і земельну ділянку в іпотеку банку.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 28 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 7 травня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Скасовано рішення від 8 листопада 2008 року про державну реєстрацію права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, номер запису: НОМЕР_2 в книзі: 16-12, реєстраційний номер майна НОМЕР_1 за ОСОБА_2

Визнано недійсним договір іпотеки від 30 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 і АКІБ «УкрСиббанк», предметом якого є житловий будинок і земельна ділянка площею 0,1276 га по АДРЕСА_1.

Скасовано запис у Державному реєстрі іпотек щодо обтяження іпотекою нерухомого майна: будинку і земельної ділянки по АДРЕСА_1, реєстраційний номер обтяження НОМЕР_3, який зареєстровано 24 листопада 2012 року 10:13:12 реєстратором Київським міським приватним нотаріусом Кондратюк В.С.

Скасовано запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо заборони на нерухоме майно: земельну ділянку площею 0,1276 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, по АДРЕСА_1, реєстраційний номер обтяження НОМЕР_4, який зареєстровано 30 вересня 2008 року 12:46:16 реєстратором Бородянським районним приватним нотаріусом Гринюк П.Д. на підставі договору іпотеки від 30 вересня 2008 року.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року вказані судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 28 квітня 2015 року позов задоволено.

В рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості в розмірі 1 218 423,91 грн. за договором про надання споживчого кредиту № 11399507002 від 30 вересня 2008 року укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме земельну ділянку площею 0,1276 га та домоволодіння загальною площею 125,1 кв.м., житловою площею 70,7 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_1, згідно договору іпотеки від 30 вересня 2008 року шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ «Дельта Банк» права власності на вказане майно.

Визнано за ПАТ «Дельта Банк» право власності на предмет іпотеки згідно договору іпотеки від 30 вересня 2008 року, а саме на земельну ділянку площею 0,1276 га та домоволодіння загальною площею 125,1 кв.м., житловою площею 70,7 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_1.

Припинено право власності іпотекодавця ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1276 га та домоволодіння загальною площею 125,1 кв.м., житловою площею 70,7 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_1, в тому числі право володіння, користування та розпорядженням вказаним майном.

Виселено з житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та інших мешканців, які проживають і зареєстровані за вказаною адресою.

Витребувано від ОСОБА_2 та передати ПАТ «Дельта Банк» технічний паспорт та правовстановлюючі документ (або їх дублікати) на житловий будинок по АДРЕСА_1.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач ОСОБА_2, через свого представника за довіреністю ОСОБА_6, подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 вересня 2008 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було укладено договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1.

30 вересня 2008 року ОСОБА_2, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, укладеним між нею та АКІБ «УкрСиббанк», передала останньому в іпотеку спірний житловий будинок та земельну ділянку.

На підставі договору купівлі-продажу від 8 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» передали ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за зобов'язаннями, які виникли на підставі кредитного договору від 30 вересня 2008 року.

У подальшому, 24 листопада 2012 року в Державному реєстрі іпотек зареєстровано запис щодо обтяження іпотекою спірного будинку та земельної ділянки, при цьому іпотекодержателем було зазначено ПАТ «Дельта Банк».

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 порушила умови взятого на себе зобов'язання щодо своєчасного погашення суми кредиту та відсотків за його користування в порядку і на умовах зазначених в кредитному договорі, у зв'язку з чим відповідно до Закону України «Про іпотеку» ПАТ «Дельта Банк» вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів вважає такі висновками суду помилковими, оскільки вони не ґрунтується на матеріалах справи і зроблені в результаті неправильного застосування судом норм матеріального права та грубого порушення процесуального права.

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Встановлено, що ОСОБА_3 у своїй позовній заяві порушив питання про визнання дій ОСОБА_2 протиправними, скасування державної реєстрації її права власності та визнання недійсним договору іпотеки у зв'язку з тим, що остання не розрахувавшись за договорами, не маючи нотаріально завіреної заяви про повний розрахунок, протиправно та незаконно зареєструвала право власності на будинок та передала спірний будинок і земельну ділянку в іпотеку банку.

Суд першої інстанції, звернувши стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на будинок та земельну ділянку за ПАТ «Дельта Банк», який належить ОСОБА_2, з одночасним застосуванням наслідків такого звернення стягнення, в порушення вимог ст. 11 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог та незважаючи на положення ст. 159, 212 ЦПК України, яке зобов'язує до безпосередньої та належної оцінки доказів, поданих сторонами, безпідставно задовольнив вимоги одного відповідача до іншого відповідача, які навіть не заявлялися в рамках даного спору.

Разом з тим, суд залишив поза увагою та не розглянув заявлені вимоги ОСОБА_3, чим не виконав основні засади цивільного судочинства щодо з'ясування фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, і встановлення правової норми, що підлягає застосуванню для правовідносин, що виникли між сторонами.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд також не перевірив чи вручено судові повістки тим учасникам процесу, хто не з'явився, не з'ясував причини їх неявки, а тому вирішивши питання щодо прав та обов'язків відповідача ОСОБА_2 без її належного повідомлення позивачів про дату та час судового засідання, порушив принцип змагальності сторін щодо рівності права подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Розглядаючи спір, судова колегія повно і всебічно дослідивши і оцінивши обставини по справі в межах заявлених вимог, надані сторонами докази, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, вважає, що позов не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав; нерухоме майно земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Згідно з ст. 19 цього Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 3 договору купівлі-продажу житлового будинку, продаж житлового будинку вчиняється між сторонами за 575 тис. грн. Покупець зобов'язується провести розрахунок за придбаний житловий будинок з продавцем до 18:00 годин 30 вересня 2008 року, що має бути підтверджене заявою сторін про проведений повний розрахунок, підпис котрих повинен бути засвідчений нотаріально та бути невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 11 вказаного договору передбачено, що даний договір та право власності покупця на зазначений житловий будинок підлягають державній реєстрації. Право власності на житловий будинок, що є предметом цього договору, виникає у покупця з моменту державної реєстрації цього договору. Одночасно абзацом другим цього пункту сторони домовились, що право власності на житловий будинок переходить до покупця лише за умови повного розрахунку за цим договором.

Аналогічно сторони договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 вересня 2008 року у п. 2.1 цього договору передбачили, що покупець зобов'язується провести розрахунок за придбану земельну ділянку з продавцем до 30 грудня 2008 року, що має бути підтверджено заявою сторін про проведений повний розрахунок, підпис котрих повинен бути засвідчений нотаріально та бути невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 5.2 договору цей договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення. Покупець набуває у повному обсязі права власності на земельну ділянку після державної реєстрації договору та одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку. Цей договір є підставою для видачі покупцеві державного акта на право власності на земельну ділянку.

Таким чином, обома договорами передбачено, що право власності у покупця на придбані об'єкти виникає на підставі договору після проведення реєстрації правочинів та реєстрації права власності на об'єкти.

Звертаючись до суду, ОСОБА_3 зазначив, що між ним та ОСОБА_2 не було здійснено розрахунків за договорами, проте доказів, які б підтверджували дані обставин суду не надав, зокрема чи наявна у нотаріальному наряді нотаріальна заява про здійснення взаєморозрахунків між покупцем і продавцем за договорами купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, чи звертався він із вимогою про стягнення заборгованості та чи вимагав розірвання договору у зв'язку з його невиконанням покупцем та повернення переданого за договором.

Вважаючи, що ОСОБА_2 не набула право власності на придбані нею об'єкти нерухомості, позивач залишив поза увагою умови обох договорів, якими передбачено, що право власності у покупця на придбані об'єкти виникає після проведення реєстрації правочинів та реєстрації права власності на об'єкти. При цьому в договорах відсутні застереження щодо неможливості здійснення державної реєстрації права на об'єкти, які є предметами цих договорів до здійснення повних розрахунків.

Так, порядок вирішення спорів щодо особливостей оплати товару з розстроченням платежу врегулювано положеннями ст.ст. 692, 695 ЦК України.

Обґрунтовуючи свій позов передбаченими ст. 697 ЦК України умовами збереження права власності за продавцем на переданий покупцеві товар до його повної оплати, позивач самі угоди про відчуження належного йому майна не оспорює та виконання зобов'язань зі сплати за товар не вимагає, про що звертає увагу у письмових поясненнях щодо відсутності підстав для застосування позовної давності та у доводах попередньої апеляційної скарги, а відтак позивач не оспорює саме право ОСОБА_2 на продані ним об'єкти.

Крім того, загальною нормою (ч. 5 ст. 656 ЦК України) передбачено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватись законом.

Зокрема, відповідно до ст. 657 ЦК України у редакції чинній на момент укладення вказаних договорів, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 334 цього Кодексу право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Враховуючи наведене посилання ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_2 не набула права власності на придбані нею будинок та земельну ділянку на підставі зареєстрованих та нотаріально-посвідчених правочинів, є безпідставним.

Зважаючи на рекомендації, викладені у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, статті 3, 4, ЦПК України).

Ураховуючи вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Наполягаючи на своїх вимог, з тих причин, що покупець не провів в установлений договором строк розрахунок за придбане майно, позивач вимог про повернення проданого майна не ставив, таким чином не оспорював право власності ОСОБА_2 на це майно, а просив визнати протиправними дії по набуттю нею цього права та визнати недійсним договір іпотеки, стороною якого він не є, не спростовуючи належними та допустимими доказами те, що саме ОСОБА_2 є власником переданого в іпотеку майна.

Оскільки договори, які є підставою для реєстрації за ОСОБА_2 права власності, є чинними (не визнані недійсними, не розірвані), ОСОБА_3 належним чином не мотивував підстави визнання незаконності державної реєстрації від 8 листопада 2008 року права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, номер запису: НОМЕР_2 в книзі: 16-12, реєстраційний номер майна НОМЕР_1, за ОСОБА_2 Зокрема, ОСОБА_3 не зазначив, яке рішення про державну реєстрацію прав було скасовано, на підставі чого відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» необхідно внести запис до державного реєстру прав про скасування реєстрації прав.

Більше того, в порушення приписів ст.ст. 3 ЦПК України та ст. 15, 16 ЦК України, в яких закріплено про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, в ході розгляду справи суду не наведено чи дійсно порушує право позивача, який не оспорює та не спростовує право власності ОСОБА_2 на житловий будинок і земельну ділянку, передача цього майна в іпотеку, а також у чому саме полягає порушення законних прав позивача.

За таких обставин рішення суду першої інстанції не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 28 квітня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: