Ухвала суду № 51707169, 24.09.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/4275/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Віятик Н.В.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

24 вересня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Марцісь Ю.А.,

представника позивача Мудрого О.Г.

представника третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімцентр" на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімцентр" до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування наказів,

В С Т А Н О В И В :

В травні 2014 року позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Агрохімцентр" звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування наказів №ВН/05222282000:03:000/00001943 від 31.12.2013 "Про надання земельної ділянки в оренду", №ВН/05222282000:03:000/00001941 від 31.12.2013 "Про надання земельної ділянки в оренду" та №ВН/05222282000:03:000/00001942 від 31.12.2013 "Про надання земельної ділянки в оренду".

Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 08.07.2015 року закрив провадження по зазначеній справі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, в свою чергу представник третьої особи заперечив проти апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, думку сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 25.06.2007 між Липовецькою районною державною адміністрацією та ТОВ "Агрохімцентр" було укладено договір оренди землі загальною площею 174,6 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Іваньківської сільської ради Лийовецького району Вінницької області.

Державна реєстрація даного договору здійснена 16.11.2007 Вінницькою регіональною філією ДП "Центр ДЗК", про що у державному реєстрі вчинено запис за № 040710100475.

Відповідно до умов договору оренди землі строк оренди термін оренди складає до 31.12.2012; після закінчення строку договору орендар має переважне право на його поновлення.

У відповідності до п. 2 розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 29.12.2012 № 531 "Про поновлення договорів оренди землі сільськогосподарського призначення на території Липовецького району" договір оренди землі поновлено строком на 5 років.

Відтак, між Липовецькою районною державною адміністрацією Вінницької області та ТОВ "Агрохімцентр" було укладено додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. Даною угодою поновлено дію договору оренди землі на 5 (п'ять) років, визначено розмір та порядок сплати орендної плати, внесено зміни до п. 40 та залишено без змін інші умови договору.

Представником позивача зазначено, що 03.07.2014 при розгляді Липовецьким районним судом Вінницької області цивільної справи № 139/1198/14-ц ТОВ "Агрохімцентр" було з'ясовано, що земельні ділянки, які є об'єктом оренди згідно Договору оренди землі, передані Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області в оренду гр. ОСОБА_4 для подальшого створення та ведення фермерського господарства.

Судом також встановлено, що Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області було прийнято накази №ВН/05222282000:03:000/00001943 від 31.12.2013 "Про надання земельної ділянки в оренду", №ВН/05222282000:03:000/00001941 від 31.12.2013 "Про надання земельної ділянки в оренду" та №ВН/05222282000:03:000/00001942 від 31.12.2013 "Про надання земельної ділянки в оренду".

ТОВ "Агрохімцентр" вважаючи зазначені накази протиправними звернуувся до суду з адміністративним позовом про їх скасування.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Земельного кодексу України та КАС України прийшов до висновку, провадження по даній справі потрібно закрити оскільки вона не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно - правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно - правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України ( далі - ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Статтею 5 ЗК України передбачено, що земельне законодавство базується, в тому числі, на принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Статтею 80 ЗК України установлено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності та держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Виходячи з положень ст.ст. 13, 14 Конституції України, ст.ст. 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень ст.ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, ст.ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Отже, реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Тобто, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними особами, фізичними особами та з суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.

Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

За змістом ст.ст. 13, 14 Конституції України, ст. 11 ЦК України, ст.ст. 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер.

Згідно змісту позову, позивач просить позивач просить, скасувати накази Головного управління Держземагенства у Вінницькій області №ВН/05222282000:03:000/00001943 від 31.12.2013 "Про надання земельної ділянки в оренду", №ВН/05222282000:03:000/00001941 від 31.12.2013 "Про надання земельної ділянки в оренду" та №ВН/05222282000:03:000/00001942 від 31.12.2013 "Про надання земельної ділянки в оренду" на підставі яких ОСОБА_4 надано в оренду земельні ділянки земель запасу для ведення сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Іваньківської сільської ради Липовецького району Вінницької області загальною площею 140,66 га, з терміном оренди 25 років.

В даному випадку Головне управління Держземагенства у Вінницькій області реалізує свої повноваження власника землі, і виступає рівноправним суб'єктом земельних відносин. У відносинах з приводу яких виник спір, відповідач не здійснював владні управлінські функції. Тобто, спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із земельних відносин, має не публічний, а приватно - правовий характер.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція з цього приводу викладена в постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21-551а14, від 24 лютого 2015 року у справі № 21-34а15, від 01 жовтня 2013 року у справі №21-228а13, від 11 листопада 2014 року у справі № 21-493а14, від 09 грудня 2014 р. у справі №21-308а14 та від 16 грудня 2014 р. у справі №21-544а14, висновки яких є обов'язковими для врахування судами у відповідності до положень ст.244 КАС України.

Частиною 2 ст. 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про необхідність закриття провадження по даній справі з метою уникнення порушення вимоги КАС України щодо визначення підсудності позову.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, судом першої інтсанції вірно зазначено, що вказану справу потрібно розглядати в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімцентр" залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 30 вересня 2015 року.

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Залімський І. Г.

Сушко О.О.