Ухвала суду № 51706121, 23.09.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 р.м.ОдесаСправа № 487/9598/14-а

Категорія: 14Головуючий в 1 інстанції: Агєєва Л.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Мадюді В.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, представників третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконавчого комітету Миколаївської міської ради на постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 2 червня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (треті особи Житлово-комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Бриз», Квартирно-експлуатаційний відділ Миколаївського гарнізону, Міністерство оборони України) про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі ВК Миколаївської МР). З урахуванням уточнень позовних вимог в судовому засіданні суду першої інстанції позивач просила зобов'язати відповідача розглянути на засіданні та прийняти рішення про зняття статусу службового житла з квартири АДРЕСА_1 та видати ордер на вказану квартиру на їм'я ОСОБА_4.

В обґрунтування позову зазначалось, що у липні 1990 року позивач отримала службову квартиру № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_2. Під час оформлення документів для приватизації ОСОБА_4 звернулась до ВК Миколаївської МР з клопотанням про знаття з квартири статусу «службова», проте відповідачем відмовлено у задоволенні названого клопотання з посиланням на те, що необхідно отримати згоду Квартирно-експлуатаційного відділу Миколаївського гарнізону. Разом з цим, КЕВ Миколаївського гарнізону відмовило позивачу у наданні вказаної згоди. На думку позивача, необхідно зобов'язати відповідача прийняти назване рішення.

Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 2 червня 2015 року зобов'язано ВК Миколаївської МР розглянути на засіданні та прийняти рішення про зняття статусу службового житла з квартири АДРЕСА_1 і видати позивачу ордер на вказану квартиру.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ВК Миколаївської МР в апеляційній скарзі зазначає, що при вирішенні справи судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, і, крім того, порушено норми матеріального та процесуального права, а саме п. 1 ч. 2 ст. 17, п. 1 ч. 1 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, на думку апелянта, спір про захист права конкретної фізичної особи про зміну статусу житлового приміщення та одержання постійного ордеру на житло не є публічно-правовим, а розгляд такого спору повинен проводитись за правилами цивільного судочинства. Крім того, згідно постанови Ради Міністрів Української РСР «Про службові жилі приміщення» від 4 лютого 1988 року № 37, виключення житлового приміщення з числа службових проводиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації, проте вказаного клопотання до ВК Миколаївської МР не надходило. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представників третіх осіб (КЕВ Миколаївського гарнізону та Міністерства оборони України) в підтримку апеляційної скарги, а також представника позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.

Розглядаючи та вирішуючи справу по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.

Так, відповідно до частин 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ч. 2 ст. 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Приписи пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України прямо встановлюють правило про захист прав, зокрема, що виникають із житлових відносин, у порядку цивільного судочинства. Поняття «житлові відносини» в контексті змісту наведеної норми включає і право особи на одержання житла, а також відносини щодо зняття з квартири статусу «службового житла», оскільки норма не містить винятку зі встановленого нею загального правила.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Водночас, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а тому, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2014 року у справі № 21-530а14. Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України такий висновок Верховного Суду України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

На підставі ч. 1 ст. 203 КАС України постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Із врахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі, оскільки заявлені по справі вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Миколаївської міської ради задовольнити частково.

Постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 2 червня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Роз'яснити позивачу право на звернення з позовом в порядку цивільного судочинства.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали складено 25 вересня 2015 року.

Головуючий:

Судді: