Ухвала суду № 51700271, 29.09.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1015/2015(м)

265/495/14-ц

Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Мельник І.Г.

Доповідач Ігнатоля Т.Г.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого - Ігнатоля Т.Г.,

суддів - Кочегарової Л.М., Зайцевої С.А.,

при секретарі - Герасимовій Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» ( далі ПАТ «КБ «Приват Банк») до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 серпня 2015 року,-

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 24 вересня 2006 року між Банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 2023 грн. зі сплатою відсотків у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості на строк до 24 вересня 2007 року.

В порушення вимог кредитного договору, відповідач свої зобов'язання по погашенню кредиту, відсотків за кредитним договором не виконав, внаслідок чого, станом на 23 січня 2014 року, виникла заборгованість в сумі 33172,34 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 серпня 2015 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «ПриватБанк» відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Зокрема, апелянт зазначає, що відповідно до п.5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлений сторонами тривалістю 5 років. Згідно ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Відповідач на протязі 2010-2011 років частково сплачував кредитну заборгованість, що є наслідком переривання строку позовної давності. Останній платіж проведено 03 лютого 2011 року. Таким чином, банк мав право звернутися до суду до 03 лютого 2016 року, але зробив це 31 січня 2014 року, тобто в межах строків позовної давності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача Малервейн М.С., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, заперечення відповідача ОСОБА_2, який просив скаргу відхилити, а рішення суду залишити без зміни, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК У країни апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає , що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 24.09.2006 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», укладено строковий кредит № DNH4ТР732 на суму 2023,00 грв. на придбання мобільного телефону строком на 12 місяців - по 24.09.2007 року, включно, з умовою сплати відсотків за його користування у розмірі 2,09% у місяць, на суму залишку заборгованості по кредиту в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплати процентів.

Станом на 23 січня 2014 року, за кредитним договором утворилася заборгованість в розмірі 33 172,34 грв., яка складається з заборгованості за кредитом - 1861,06 грн.; заборгованості за процентами за користування кредитом - 9927,58 грн.; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 19327,87 грн., а також штрафів, відповідно до пункту 5.3. Умов та правил надання банківских послуг, а саме, 500 грн.-фіксована частина та 1555,83 грн. - процентна складова.

Відмовляючи банку у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності до 5 років; не надано позивачем і належних та допустимих доказів про переривання позовної давності; позивач звернувся із позовом про стягнення заборгованості після спливу трирічного строку позовної давності, тому, враховуючи, що відповідачем зроблено заяву про застосування позовної давності до винесення судом рішення, суд застосував позовну давність.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 1054 цього Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно встановив фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному і безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; оцінив належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності і дійшов обґрунтованого висновку про відмову ПАТ «КБ «ПриватБанк» у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності .

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу або іншого обов'язку.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст.ст. 10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до підписаної відповідачем заяви позичальника від 24 вересня 2006 року, строк дії наданого строкового кредиту становить 12 місяців, тобто по 24 вересня 2007 року включно. Погашення заборгованості повинно здійснюватися у наступному порядку: щомісячними платежами з 21 по 28 число кожного місяця у сумі 192,70 грн., яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, комісії, а також інших витрат на спеціально відкритий у банку рахунок (а.с.7,135).

Таким чином, останнім днем погашення кредиту в повному об'ємі за даним договором є 28 вересня 2007 року.

Отже, сторони кредитного договору встановили строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі цього договору.

З матеріалів справи також вбачається, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), надані позивачем, як додаток до кредитного договору, сторонами не підписані (а.с. 8-15).

У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при укладенні сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту, як складова кредитного договору, які б передбачали збільшення строку позовної давності, на підставі ст.259 ЦК України, до п'яти років. Не надано таких доказів і апеляційному суду.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що застосуванню підлягає загальний трирічний строк позовної давності, передбачений законом.

Оскільки кінцевий строк погашення кредиту сплив 28 вересня 2007 року, строк позовної давності спливає 28 вересня 2010 року, а до суду із позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося лише 31 січня 2014 року (а.с.2), тобто із пропуском трирічного строку позовної давності; відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до винесення рішення (а.с. 125-129,115), відмова у задоволенні позову саме з цих підстав є обґрунтованою. Ніяких обставин та доказів на підтвердження поважності причин пропуску встановленого законом строку позовної давності позивачем не надано.

Вказаний висновок суду узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду України, висловленими у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-240цс14, від 10 червня 2015 року у справі 6-698цс15.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про переривання строку позовної давності у зв'язку зі списанням банком в рахунок погашення заборгованості з кредитної картки боржника 28 вересня 2010 року - 3,40 грв. та 3 лютого 2011 року -158,54 грв. були предметом розгляду судом першої інстанції під час розгляду справи ( а.с. 108-109).

З цими доводами суд першої інстанції не погодився і дав їм, на думку колегії суддів, належну оцінку, оскільки списання банком самостійно з картки відповідача суми - 3,40 грв. не свідчить про вчинення боржником особисто свідомих дій про визнання боргу в межах строку позовної давності, в сенсі положень ст.264 ЦК України, і не є тими підставами, з якими закон пов'язує переривання позовної давності.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту часткової сплати суми заборгованості, шляхом списання коштів з рахунку відповідача, банк надав роздруківку виписки по рахунку НОМЕР_1 за період з 24 вересня 2006 року по 13 травня 2014 року та роздруківку двох меморіальних ордерів за різними номерами про проведення оплати суми 3,40 грв. в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору. В одному з ордерів за №HSO2880GJ одержувачем коштів вказане ЗАО «Інгосстрах», при цьому підписи в ордері відсутні. В другому ордері за № AO928Y20JJ одержувачем коштів в сумі 3,40 грв. вказаний відповідач ОСОБА_2, а призначення платежу - списання коштів на рахунок кредиту (а.с. 108).

З пояснень відповідача ОСОБА_2, які не спростовані представником позивача, списання коштів 28 вересня 2010 року відбулося з іншого карткового рахунку боржника № НОМЕР_2, відкритого ним в цьому ж банку 23 березня 2010 року з отриманням пластикової картки. Між тим, умови кредитного договору не містять даних про дачу згоди боржником на списання коштів з цього рахунку на погашення заборгованості за кредитним договором від 24 вересня 2006 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що факт списання 3,40 грв. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 28 вересня 2010 року не є доказом переривання строку позовної давності.

Що стосується перерахування банком 3 лютого 2011 року в рахунок погашення заборгованості 158,54 грв., то ці дії вчинені поза межами строку позовної давності.

В апеляційній скарзі та в суді апеляційної інстанції позивач на наявність інших обставин чи нових доказів, які не були предметом розгляду в суді 1 інстанції та могли вплинути на рішення суду не посилався, доводи апеляції зводяться до переоцінки апеляційним судом наданих суду першої інстанції доказів.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи, рішення суду постановлено у відповідності з нормами матеріального права, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є безумовною підставою для скасування рішення, у справі не встановлено. тому, рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга - відхиленню.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313- 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 серпня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Т.Г.Ігнатоля

Судді: Л.М.Кочегарова

С.А.Зайцева