Ухвала суду № 51658895, 23.09.2015, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Борзаниця С.В.

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

.

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 року справа №812/764/15

84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого Геращенко І.В., суддів Миронової Г.М., Чебанова О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 31 липня 2015 року по адміністративній справі № 812/764/15 за позовом ОСОБА_2 до Управління державної пенітенціарної служби України в Луганській області про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

ВСТАНОВИВ:

28 липня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління державної пенітенціарної служби України в Луганській області про стягнення заборгованості по заробітній платі. (а.с.3-8)

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 31 липня 2015 року позов залишено без руху, з посиланням на положення ч.1, ч.2 ст. 106, ч.4, ч.5 ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України. (а.с.1-2)

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції від 31 липня 2015 року. (а.с. 34-37)

Апелянт посилається на те, що при вирішенні питання про відкриття провадження у справі та прийнятті ухвали про залишення позову без руху, судом першої інстанції допущені значні порушення норм процесуального права, тобто зазначати про відсутність телефонного номеру та адреси електронної пошти, а також про причини з яких він, як позивач не вказав, такі відомості у позові адміністративне процесуальне законодавство не зобов'язує, а тому зобов'язуючи позивача вказати у позові відомості про відсутність номерів засобів зв'язку та адрес електронної пошти сторін, суд першої інстанції вийшов за межі Закону та самовільно створив штучні перешкоди для відкриття провадження у справі. Також, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції припустився помилки зазначаючи що позивач не звертався з вимогою проведення з ним належного розрахунку з виплати заборгованої заробітної плати до органу, у якому позивач проходив публічну службу, оскільки до позову ОСОБА_2 додана копія відповіді Державної пенітенціарної служби України від 27.04.2015 року про відмову у виплаті йому заборгованої заробітної плати. Чинне законодавство зобов'язує роботодавця здійснити остаточний розрахунок по заробітній платі при звільнені працівника і жодним чином не покладає на працівника обов'язку звертатись з вимогою сплатити йому зароблені, однак грошові кошти не виплачені. Оскільки при звільнені з посади ОСОБА_2, Управління ДПтС України в Луганській області не здійснило з ним остаточний розрахунок, у подальшому не виявило наміру здійснити такий розрахунок, і даний державний орган перебуває у відносинах імперативного підпорядкування з Державною пенітенціарною службою України, керується у своїй роботі наказами, актами та розпорядженнями, що видають її посадові особи, позивач звернувся саме до останньої з вимогою зобов'язати Управління ДПтС України в Луганській області виплатити нараховану заробітну плату. Крім того, висновок суду першої інстанції, щодо нездійснення позивачем розрахунку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за показниками, визначеними у ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не відповідає дійсності, оскільки у позовній заяві такий розрахунок наведено позивачем. Так само, суд першої інстанції безпідставно зобов'язує позивача обгартувати застосування норм КЗпП України, хоча правозастосовна діяльність належить до прерогативи суду і позивач не зобов'язаний визначити коло суспільних відносин, що складались між сторонами, а також вирішувати, які норми права слід застосовувати, у тому, чи іншому випадку.

Позивачем на адресу суду надіслана заява, в якій він просить апеляційну скаргу задовольнити, зазначені доводи підтримує в повному обсязі, розгляд справи здійснити за його відсутністю.

Представником відповідача на адресу суду надіслані письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, справу розглядати без його участі.

За приписами ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні.

За правилами ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, встановила наступне.

28 липня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління державної пенітенціарної служби України в Луганській області про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 31 липня 2015 року зазначений позов залишено без руху та надано строк для усунення недоліків з огляду на те, що в позовній заяві зовсім не зазначені номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти як позивача, так і відповідача або не зазначено про їх відсутність; не надано доказів зазначеного в позовній заяві звернення до органу, який звільнив позивача; позивачем не наведено та не зазначено розрахунок компенсації з відповідними показниками. Крім того, до позовної заяви позивачем додане клопотання про витребування доказів, в якому зазначено про відмову державних органів у наданні певних документів. Однак, згідно наданих відповідей вбачається, що державні органи не відмовляли безапеляційно у наданні інформації та документів, роз'яснювали встановлений порядок отримання запитуваної інформації. Внаслідок чого, позивачу необхідно зазначити чи звертався він повторно до органів з додержанням тих процедур, про які зазначено було у відповідях. У зв'язку з тим, що в клопотанні зазначено, що позивач вважає, що між сторонами наявний спір щодо дійсності перебування на службі в Перевальській виправній колонії, то позивачу необхідно уточнити позовні вимоги у зв'язку з цим та більш конкретно викласти обставини в підтвердження обставин наявності такого спору саме з відповідачем. ОСОБА_2 необхідно обгрунтувати застосування ним в якості нормативного обґрунтування саме норм КЗпП України, а не вказаного Положення як спеціального нормативного документу.

Відповідно до вимог п.2 та п.3 ч. 1 ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначаються: ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є: ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі.

Щодо доводу суду першої інстанції про порушення позивачем вимог ч.1 ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: не зазначення номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти як самого позивача, так і відповідача або повідомлення про їх відсутність, то колегія суддів вважає, що законодавець вказує на факультативність цих персональних даних і не називає їх обов'язковими для зазначення у позові, тому посилання суду першої інстанції на порушення позивачем зазначеної статті не є обґрунтованим.

Приписами ч.2 ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про порушення позивачем положень ч.2 ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки до позову додана копія відповіді Державної пенітенціарної служби України від 27.04.2015 року, з якої вбачається, що перед ОСОБА_2 існує заборгованість по заробітній платі. Чинне законодавство зобов'язує роботодавця здійснити остаточний розрахунок при звільнені працівника і жодним чином не покладає на останнього обов'язку звертатись з вимогою про її сплату. Як зазначено у позовній заяві, Управління ДПтС України в Луганській області перебуває у відносинах імперативного підпорядкування з Державною пенітенціарною службою України, керується у своїй роботі наказами, актами та розпорядженнями, що видають її посадові особи. В разі з'ясування що позов подано до неналежного відповідача, суд першої інстанції у порядку ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України мав змогу провести його заміну.

У адміністративному позові ОСОБА_2 наведений розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за показниками, визначеними у ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», що спростовує довід суду першої інстанції про його відсутність, а тому колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції в цій частині помилковим. (а.с.7)

Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на порушення вимог ч.2 ст.11, ст. 137 Кодексу адміністративного судочинства України пропонує позивачу уточнити позовні вимоги, не врахувавши, що уточнення позовних вимог - це право виключно позивача і воно не може бути обмежено будь - яким учасником адміністративного судочинства.

Приписами ст. ст. 107,108 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, і з цим погоджується суд апеляційної інстанції, суд не уповноважений оцінювати клопотання, які позивач додав до адміністративного позову, вирішувати питання щодо їх задоволення чи відмови у задоволенні.

Судом першої інстанції порушено ч.4 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд вживає передбачені заходи, необхідності для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, оскільки позивачем у позовній заяві повністю обґрунтовано, чому саме він вказує відповідачем Управління ДПтС України в Луганській області і чому саме вимоги про стягнення заборгованої заробітної плати він адресує державному органу, а саме: Управління - є утримувачем та розпорядником грошових коштів, спрямованих на виплату заробітної плати.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає помилковим посилання суду першої інстанції на зобов'язання позивача обґрунтувати застосування норм КЗпП України, хоча правозастосовна діяльність належить до прерогативи суду і позивач не зобов'язаний визначати коло суспільних відносин, що складались між сторонами, а також вирішувати, які норми права слід застосовувати в тому чи іншому випадку. Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що судом порушено принцип адміністративного судочинства - верховенства права, який закріплено у ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 3 якої передбачає, що гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Норми КЗпП України визначають статус службовців як учасників трудового процесу (умови праці, охорону, розгляд трудових суперечок). Закріплені у «Положенні про проходження служби особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України» приписи регулюють державно - службові відносини: умови находження на службі, порядок її проходження, правила користування службовими документами, повноваження посадових осіб по організації трудового процесу. Для правового кола відносин - стягнення нарахованої заробітної плати, з приводу чого позивач і звернувся до суду, мають застосовуватися положення саме КЗпП України, оскільки «Положення про проходження службовими особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України» не визначає обставини нарахування та виплати заробітної плати, тобто не регулює відносини виплати грошової винагороди за працю.

Таким чином, судом першої інстанції передчасно винесено ухвалу про залишення адміністративного позову без руху, оскільки вказані обставини можуть бути встановлені під час розгляду позову.

Колегія судів зазначає, що процесуальні норми, що передбачають залишення позову без руху, є виключними, імперативними і не дозволяють вільного трактування.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції ухвала прийнята з порушенням процесуального права.

Керуючись ст. ст. 108, 160, 165, 195, 197, 199, 204, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 31 липня 2015 року по адміністративній справі № 812/764/15 - задовольнити.

Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 31 липня 2015 року по справі № 812/764/15 за позовом ОСОБА_2 до Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області про стягнення заборгованості по заробітній платі - скасувати.

Направити справу 812/764/15 до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Геращенко

Судді Г.М. Міронова

О.О. Чебанов