Постанова № 51655937, 28.09.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2015 р. Справа № 918/824/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Огороднік К.М.

суддів Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання Величко К.Я.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача-2 - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" на рішення господарського суду Рівненської області від 11.08.15 р.

у справі № 918/824/15 (суддя Марач В.В. )

позивач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Будтех - Пром"

відповідач ОСОБА_2 підприємство - фірма "АЛРІ"

відповідач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія"

про стягнення в сумі 129 151,18 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_3 (довіреність б/н від 04.12.2012р.);

відповідача-1 - не з'явився;

відповідача-2 - ОСОБА_4 (довіреність б/н від 02.04.2015р.).

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Заяв про відвід суддів не надходило.

Технічна фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою програмно-апаратного комплексу "Діловодство спеціалізованого суду".

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 11.08.2015 року у справі №918/824/15 позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Будтех - Пром" до Приватного підприємства - фірма "АЛРІ", ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" про стягнення в сумі 129 151,18 грн. задоволено частково.

Присуджено до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Будтех-Пром" 76 532 грн. 71 коп. пені, 52 477 грн. 67 коп. інфляційних втрат, 2 580 грн. 18 коп. витрат по сплаті судового збору, 4 379 грн. 98 коп. витрат на оплату послуг адвоката. В задоволенні позову до приватного підприємства - фірма "АЛРІ" відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач-2 звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання представник відповідача-1 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребуваного ухвалою апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача-1, оскільки останній був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Крім того, відповідно до п.5 ухвали апеляційного суду від 03.09.2015 року передбачено, що неявка представників сторін в судове засідання в разі повідомлення їх належним чином не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.

Безпосередньо в судовому засіданні представники відповідача-2 та позивача повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням господарського суду Рівненської області від 16.04.2015 року у справі №918/149/15 позов ТОВ "Будтех-Пром" до ППФ "АЛРІ", ТОВ "Станіславська торгова компанія" про стягнення 1 164 473,08 грн. задоволено частково. Присуджено до стягнення з ППФ "АЛРІ" - 1000 грн. боргу за договором поруки, 20,00 грн. витрат по сплаті судового збору та 10,96 грн. витрат на оплату послуг адвоката. Присуджено до стягнення з ТОВ "Станіславська торгова компанія" 989 144,37 грн. заборгованості, 58 106,63 грн. пені, 90 977,67 грн. інфляційних втрат, 12 596,51 грн. 3% річних, 23 016,50 грн. витрат по сплаті судового збору та 12 169,04 грн. витрат на оплату послуг адвоката (а.с.11-16).

Вказаним рішенням, зокрема, встановлено, що 28.08.2014 року між ТОВ "Станіславська торгова компанія" (підрядник/відповідач-2) та ТОВ "Будтех-Пром" (субпідрядник/позивач) був укладений договір субпідряду №63-0814 (далі - договір субпідряду, а.с.33-39), згідно п.2.1. якого, у порядку та на умовах, визначених цим договором, субпідрядник зобовязувався на свій ризик виконати та здати підряднику в строк, визначений в графіку виконання робіт роботи з благоустрою території на обєкті будівництва: "Збільшення потужності заводу по виробництву гібридного насіння кукурудзи та інших зернових культур ПрАТ "Райз-Максимко" в с. Зоря, Рівненського району Рівненської області.

Роботи включають наступне:

- влаштування доріг, проїздів, площадок;

- влаштування підпірних стінок;

- влаштування каменів бортових;

- влаштування мокрих колодців.

Детальний перелік робіт, визначені в Проектному рішенні.

Підрядник зобовязувався надати субпідряднику будівельний майданчик (місце виконання, фронт робіт), передати проектні рішення погодженні замовником на виконання робіт, прийняти від субпідрядника закінчені роботи, що відповідають встановленим вимогам щодо якості та оплатити їх, згідно з умовами даного договору.

Крім того, 01.09.2014 року між ТОВ "Будтех - Пром" (кредитор/позивач) та ППФ "АЛРІ" (поручитель/відповідач-1) був укладений договір поруки №01/09/14 (далі - договір поруки, а.с.17), відповідно п.1 якого, поручитель поручався перед кредитором грошовою сумою в розмірі 1 000 грн. 00 коп. за виконання ТОВ "Станіславська торгова компанія" своїх зобовязань по договору субпідряду №63-0814 від 28.08.2014р.

Відповідно до умов договору, позивач виконав комплекс робіт на загальну суму 2 085 976,38 грн., що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт за вересень і листопад 2014 року. Натомість, відповідач-2 в порушення умов договору та взятих на себе зобовязань, виконані роботи оплатив частково на загальну суму 1 095 832,01 грн., внаслідок чого останнім створена заборгованість перед позивачем в розмірі 990 144,37 грн.

Тобто, вищевказаним рішенням суду встановлено факт неналежного виконання ТОВ "Станіславська торгова компанія" зобов'язання щодо проведення розрахунків за виконані роботи згідно договору субпідряду №63-0814 від 28.08.2014 року.

Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки відповідачі несвоєчасно виконали зобов'язання щодо оплати виконаних робіт згідно договору субпідряду №63-0814 від 28.08.2014 року та рішення господарського суду Рівненської області від 16.04.2015 року у справі №918/149/15 (відповідач-2 сплатив заборгованість в повному обсязі лише 27.06.2015 року) позивач звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до останніх про стягнення з ППФ "АЛРІ" заборгованості в розмірі 140,82 грн., з яких 140,00 грн. інфляційні втрати за квітень 2015 року, 0,82 грн. трьох відсотків річних, нарахованих за період з 21.04.2015 року по 30.04.2015 року; та стягнення з ТОВ "Станіславська торгова компанія" заборгованості в розмірі 129 151,18 грн., з яких 76 532,71 грн. пені, 52 477,65 грн. інфляційних втрат за лютий 2015 року.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог до відповідача-2 - ТОВ "Станіславська торгова компанія" та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог до відповідача-1 ППФ "АЛРІ".

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, що кореспондується зі статтею 193 ГК України - зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому, статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачає, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 230 Господарського кодексу України, встановлює, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання. Субєктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", яка кореспондується зі статтею 343 ГК України, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як встановлено судами обох інстанцій, рішенням господарського суду Рівненської області від 16.04.2015 року у справі №918/149/15 стягнуто з відповідача-2 пеню в розмірі 58 106,63 грн. за період з 15.12.2014р. по 19.02.2015р.

Відповідно до п. 15.4 договору субпідряду, у випадку безпідставної затримки платежів за виконані роботи з боку підрядника більше ніж на 60 календарних днів, починаючи з 61 дня підрядник за вимогою субпідрядника сплачує останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення платежу від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожний день прострочення виконання зобовязання. Крім того, у відповідності до п.2.3.1 додаткової угоди №2 до договору субпідряду №63-0814 від 28.08.2014р. остаточний платіж в розмірі решти 50% від суми, вказаної в п. 2.1. даної угоди, а саме - 27 625 грн. 62 коп. в тому числі ПДВ 20% - 4 604 грн. 27 коп., замовник сплачує протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання сторонами остаточного акту приймання-передачі виконаних робіт (за формою КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) з дотриманням сторонами умов договору щодо приймання-передачі виконаних робіт (зокрема, але не виключно, розділ 13 договору "Приймання - передача закінченого будівництвом об'єкта (закінчених робіт).

Судами обох інстацій встановлено, що акт приймання виконаних будівельних робіт №046-2014 БТП та довідку про вартість виконаних будівельних робіт за листопад 2014 року підписано 28.11.2014р., таким чином, право нарахування пені на суму 76 532,71 грн., вартості виконаних будівельних робіт згідно акту приймання виконаних будівельних робіт №046-2014 БТП за листопад 2014 року виникло у позивача з 04.02.2015р. (28.11.2014р.+ 5 банківських днів з моменту підписання сторонами остаточного акту приймання-передачі виконаних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт+60 календарних днів затримки платежів за виконані роботи з боку підрядника).

Оскільки рішенням господарського суду Рівненської області від 16.04.2015 року у справі №918/149/15 встановлено неналежне виконання відповідачем-2 умов договору субпідряду та зважаючи, що п.15.4 договору передбачена майнова відповідальність, суд першої інстанції перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем та визнавши його вірним правомірно задоволив пеню в розмірі 76 532,71 грн. (за період з 20.02.2015 року по 15.04.2015 року).

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак, при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, заборгованість відповідача-2 перед позивачем згідно рішення господарського суду Рівненської області від 16.04.2015 року у справі №918/149/15 була сплачена в повному обсязі лише 27.06.2015 року, тобто прострочення виконання зобов'язання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-2 інфляційних втрат в розмірі 52 477,65 грн. обгрунтовані, законні та, відповідно, правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 509, 525, 526, 625 ЦК України.

При цьому, посилання апелянта на те, що сума заборгованості не відповідає фактичному стану розрахунків, оскільки судом першої інстанції не враховано проплат здійснених відповідачем-2 в березні 2015 року, а саме: 13.03.2015 року на суму 80 000, 00 грн., 24.03.2015 року - 50 000, 00 грн. (а.с.79-80), колегією суддів до уваги не беруться, оскільки позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат на суму боргу 860 144,37 грн., а не на 990 144, 37 грн. (сума боргу зазначена в рішенні у справі № 918/149/15), тобто із урахуванням проплат відповідача-2 здійснених в березні 2015 року.

Крім того, позивачем заявлена позовна вимога до відповідача-1 - ППФ "Алрі", який виступає поручителем за виконання відповідачем-2 своїх зобовязань за договором судпідряду, а саме, позивач просить стягнути з відповідача-1 - 140,00 грн. інфляційних втрат за квітень 2015 року та 0,82 грн. відсотків річних, нарахованих за період з 21.04.2015 року по 30.04.2015 року.

Відповідно до ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З умов договору поруки вбачається, що поручитель поручився перед кредитором грошовою сумою в розмірі 1 000, 00 грн. саме за виконання зобов'язання по договору субпідряду №63-0814 від 28.08.2014 року. Зазначена сума стягнута з відповідача-1 рішенням господарського суду Рівненської області від 16.04.2015 року у справі №918/149/15.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для нарахування відповідачу-1 (поручителю) інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Крім того, слід зазначити, що нарахування відсотків річних та інфляційних втрат, які підлягають до стягнення з відповідача-2 здійснено на суму 860 144,37 грн. (990 144, 37 - 80 000,00 - 50 000,00), яка включає в себе грошову суму в розмірі 1 000, 00 грн., за яку поручився згідно договору поруки відповідач-1. Тобто, позивачем було подвійно нараховано та пред'явлено до стягнення відсотки річних та інфляційні втрати на грошову суму в розмірі 1000,00 грн.

За результатами розгляду справи суд вирішує також питання про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, як складової судових витрат, керуючись нормами ст.ст. 44, 49 ГПК України та враховуючи конкретні обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на оплату послуг адвоката до справи долучено договір про надання правової допомоги від 03.07.2015р., укладений із адвокатом ОСОБА_5, рахунок №2 від 28.07.2015 р., з якого вбачається, що вартість наданих послуг становить 4 384 грн. 80 коп., квитанцію до прибуткового касового ордеру №2 від 28.07.2015 р. на суму 4 384 грн. 80 коп. (а.с. 88-91, 94).

Відповідно до ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст.49 ГПК України).

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" (ч.3 ст.48 ГПК України).

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України" роз'яснено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №6-рп/2013 у справі №1-4/2013.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 26.10.2011 р. видано свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю №847 (а.с.89).

З протоколів судових засідань, ухвал, рішення суду вбачається, що правова допомога фактично надана адвокатом ОСОБА_5 , який відповідно до договору від 03.07.2015 р. діяв як адвокат і отримав кошти за надані послуги в сумі 4 384,80 грн. від позивача - ТОВ "Будтех-Пром" (а.с. 91).

Враховуючи викладене та з урахуванням особливостей щодо співрозмірності заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу з фактичним обсягом наданих послуг, складністю справи та предметом спору, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо правомірності вимоги позивача про стягнення витрат за послуги адвоката в розмірі 4 384,80 грн.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,106 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 11.08.2015 року - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.