Ухвала суду № 51655828, 24.09.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2015 рокусправа № 804/19863/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року у справі № 804/19863/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Луганьспецмаш» до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганьспецмаш» (далі - ТОВ «Луганьспецмаш») 02 грудня 2014 звернулось до суду з позовом до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно з яким просить визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0002402203 від 11 листопада 2014 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №1596/22-03/32202055 від 03 листопада 2014 року (далі - акт перевірки) на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі зазначає, що позивачем ні до перевірки, ні під час перевірки, ні до винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, ні до суду першої інстанції не було надано документів, які підтверджують використання нібито отриманих послуг у власній господарській діяльності. Не було надано документів з замовником ПАТ «Дніпроенерго»

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ «Луганьспецмаш» щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Буделітгруп» за період з 01 липня 2014 року по 31 липня 2014 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №1596/22-03/3220205 від 03 листопада 2014 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем п.44.1 ст.44, ст..185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, ст.1, п.2 ст.3, ст..4, п.6 ст.8, п.1 та п.2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п.2.1, 2.2, 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованого в міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року №168/704 та відповідно ст.55-1 Господарського кодексу України - документально не підтверджено реальність здійснення господарських взаємовідносин між ТОВ «Луганьспецмаш» та ТОВ «Буделітгруп» за липень 2014 року, в результаті чого ТОВ «Луганьспецмаш» занижено податок на додану вартість в сумі 220910,00 грн., в тому числі за липень 2014 року - 220910,00 грн. (а.с.9-31).

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем у зв'язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту за липень 2014 року податку на додану вартість за податковими накладними виданими ТОВ «Буделітгруп».

Згідно з актом перевірки відповідач вважає, що вказані податкові накладні виписані за господарською операцією, яка здійснена позивачем на підставі нереальних господарських операцій з ТОВ «Буделітгруп», без мети реального настання правових наслідків.

Позиція податкового органу про нереальність господарських операцій позивача ґрунтується на висновках:

- акта ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Буделітгруп» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період діяльності червень, липень 2014 року», яким було встановлено, що фактично роботи ТОВ «Буделітгруп» не виконувались, тому діяльність товариства не є господарською діяльністю;

- листа Криворізької південної ОДПІ ГУ Міндоходів, в якому зазначено, що за результатами відпрацювання не встановлено ознак «фіктивності» ТОВ «Луганьспецмаш», але вбачаються ознаки нереальності господарських операцій з ТОВ «Буделітгруп».

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0002402203 від 11 листопада 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 220910,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 110455,00 грн. (а.с. 7).

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач у межах своєї господарської діяльності у письмовій формі уклав з ТОВ «Буделітгрупп» договори субпідряду:

- від 04 липня 2014 року №04/07-14, предметом якого є установка насосів змивної та зрошувальної води (а.с.32-33);

- від 07 липня 2014 року №07/07-14, предметом якого є капітальний ремонт крана-перенавантажувача (а.с.44-45).

При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» реальність вчинення зазначених господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини виконаних робіт, а саме: технічними завданнями (а.с.34,46), довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (а.с.36,48), актами приймання виконаних робіт (а.с.37-38,49-52), відомостями ресурсів (а.с.39-41,53-54), розрахунками (а.с.42-43,55-56), платіжним дорученням (а.с.61).

ТОВ «Буделітгрупп» виписано податкові накладні за липень 2014 року (а.с.35,47).

Враховуючи вказані обставини, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Буделітгрупп».

Доводи відповідача, які зроблені на підставі висновків акта від 01 вересня 2014 року №2646/26-5-22-13/39098677 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будєлітгрупп», про відсутність у ТОВ «Буделітгрупп», виробничого обладнання, складських приміщень, працівників для здійснення господарської діяльності не спростовують обставин постачання позивачу товарно-матеріальних цінностей, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів). Також, слід зазначити, що неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Буделітгрупп» не є обставиною, що свідчить про нереальність господарської операції.

Взагалі в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов'язується податковим органом з обставинами діяльності контрагентів, що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань… Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Отже, виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що посилання відповідача в акті перевірки на дефектність первинних документів є необґрунтованим з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до ч. 2 ст. 9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

Надані позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій, первинні документи відображають зміст та обсяг укладених договорів та обов'язкові посвідчення, що вказує на безпідставність висновків податкового органу. По наданих первинних документах можливо встановити, осіб які брали участь у здійснені господарських операцій.

Щодо доводів відповідача про ненадання до перевірки первинних документів, а саме: проектно-кошторисної документації суд апеляційної інстанції зазначає.

Відповідно до розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПС України від 22.12.2010 року №984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

Однак з акта перевірки не вбачається того, що посадові особи відповідача, під час проведення перевірки, вимагали від позивача надати письмові пояснення щодо встановлених порушень (ненадання до перевірки документів), не вбачається того, що позивач відмовився надавати документи, які зазначені в акті перевірки як відсутні, відсутні докази відмови посадових осіб платника надати витребувані документи. Оскільки, відповідачем не надано доказів дотримання вимог зазначено Порядку, в цій частині, то доводи представника відповідача щодо ненадання позивачем до перевірки зазначених вище документів, є безпідставними. Та з цих підстав, колегія суддів вважає обґрунтованим дослідження судом першої інстанції усіх наданих позивачем документів в підтвердження правомірності своїх позовних вимог.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року у справі №804/19863/14 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 25 вересня 2015 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко