Ухвала суду № 51641000, 09.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2015 року м. Київ К/9991/76172/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Степашка О.І., Цвіркуна Ю.І.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012

у справі № 2-а-7376/12/2070 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Комплекс+»

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (МДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова від 02.03.2012 № 0001062330, № 000102330

У касаційній скарзі МДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку ТОВ «Комплекс+» грошового зобов'язання із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 15.02.2012 № 189/23-304/31633456.

Згідно з цими висновками товариство порушило норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), пунктів 138.1, 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пунктів 198.3, 198.6 ст. 198, пункту 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК): завищено валові витрати на загальну суму 491918,00 грн. у податковому обліку за 1-й, 2-й та 3-й квартали 2011 року та податковий кредит на загальну суму 98383,00 грн. у податковому обліку за лютий, березень, червень, вересень 2011 року за наслідками правочинів з поставки від ТОВ «Промбуд-Монтажінвест» підрядних послуг, які не мали реального характеру, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 117931,00 грн. у податковому обліку за 1-й, 2-й та 3-й квартали 2011 року, податок на додану вартість на загальну суму 98383,00 грн. у податковому обліку за лютий, березень, червень, вересень 2011 року. Висновок про відсутність реального характеру поставок між позивачем та вищевказаними постачальниками обґрунтовано посиланням на результати перевірок цього постачальника, в межах яких зроблено висновок про неможливість реального здійснення фінансового-господарських операцій та ведення господарської діяльності ним з огляду на відсутність у нього основних засобів, інших матеріальних ресурсів, трудових ресурсів, необхідних для здійснення операцій з поставки.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.03.2012: № 0001062330 - про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 98383,00 грн. за основним платежем та на 6535,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 000102330 - про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 117931,00 грн. за основним платежем та на 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками господарських операцій з поставки послуг з виконання ремонтно-будівельних, будівельно-монтажних робіт на будівельних об'єктах ПАТ «Харківська ТЕЦ-5», розташованих на вул. Котлова, 29 в м. Харкові та в селі Подворки Харківської області, за договорами підряду № 102/11 від 01.02.2011, № 1-03/11 від 01.03.2011, № 3-03/11 від 03.03.2011, № 1105/11 від 11.05.2011, № 2908/11 та № 3108/11 від 31.08.2011 ТОВ «Промбуд-Монтажінвест» (підрядник) виписав позивачу податкові накладні; сторони вказаного договору підписали акти приймання виконаних ремонтно-будівельних робіт, на підставі яких позивач сформував валові витрати та податковий кредит у податкових деклараціях з податку на прибуток та з податку на додану вартість за зазначені вище податкові звітні періоди та сплатив вартість отриманих послуг.

Згідно з пунктом 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року (за винятком деяких статей) у зв'язку з набранням чинності ПК) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат згідно з підпунктом 5.2.1 вказаної статті включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 ст. 198 ПК).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 ст. 201 ПК) сум витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум валових витрат і податкового кредиту, задекларованих за податковими накладними, виписаними ТОВ «Промбуд-Монтажінвест», МДПІ посилається на відсутність реального характеру поставки. Як на підставу такого висновку МДПІ вказує на встановленні при перевірці цього постачальника обставини щодо недекларування цим товариством основних засобів, трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення операцій з поставки; відсутність його за місцезнаходженням (договір оренди з ВАТ «Харківська друкарня № 2» розірваний 31.07.2011); відсутність відповідей на запити щодо проведення зустрічних звірок контрагентів цього товариства, які вказані ним у додатках до податкової звітності, за операціями з якими задекларований податковий кредит).

Разом з тим, суди попередніх інстанцій на підставі приєднаних до справи доказів, а саме: копій договорів підряду, податкових накладних, актів приймання виконаних будівельних робіт (типова форма КБ-2в), довідок про вартість виконаних будівельних робіт (та витрат) (типова форм КБ-3), платіжних доручень, - оцінка яких відповідає вимогам норм ст. 86 КАС України, встановили факт поставки позивачу від ТОВ «Промбуд-Монтажінвест» підрядних послуг і відповідно до встановлених обставин зробили юридично правильний висновок про правомірне декларування позивачем за наслідками господарських операцій з цим суб'єктом підприємницької діяльності сум валових витрат і податкового кредиту.

Вищенаведені норми Закону № 334/94-ВР та ПК не ставлять у залежність право платника податку на валові витрати, податковий кредит від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі не спростована. Суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про індивідуальний характер відповідальності платника податку. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми валових витрат та/або суми податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені. Будь-яких доводів з приводу того, що позивач був обізнаний зі станом виконання податкових зобов'язань постачальником послуг МДПІ не наводить. Разом з тим, відповідно до норми частини другої ст. 71 КАС України на МДПІ як на суб'єкта владних повноважень покладено процесуальний обов'язок довести правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо юридичної оцінки податкових повідомлень-рішень, які є предметом спору, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.І. Степашко підписЮ.І. Цвіркун