Вирок № 51594903, 28.09.2015, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/1328/15-к

В И Р О К

іменем України

"28" вересня 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Бірси О.В.,

при секретарях Бородін А.А., Гаєвському О.С., Куса Л.І., Рудь Р.Г.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурорів Гальцова М.В., Йовенка С.П., Мовчанюка О.С.,

потерпілого ОСОБА_1,

захисників ОСОБА_2, ОСОБА_3,

обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100040016251 від 24 листопада 2014 року за обвинуваченням

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Душанбе, Республіки Таджикистан, громадянина України, українця, із середньою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше згідно ст. 89 КК України не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, та

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця с. Грузьке, Макарівського району, Київської області, громадянина України, українця, із середньою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, без визначеного місця проживання в м. Києві, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, -

в с т а н о в и в:

Судом визнано доведеним, що 23.11.2014 року, приблизно о 23 годині 00 хвилин, ОСОБА_4, перебуваючи разом із своїми знайомими, серед яких знаходились ОСОБА_5 та ОСОБА_6, поблизу магазину «Фора», розташованого по вул. Гашека в м. Києві, познайомився із ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8, з якими деякий час сумісно розпивали спиртні напої. Після сумісного розпивання спиртних напоїв останні розійшлися.

В подальшому 24.11.2014 року, приблизно о 01 годині 30 хвилин, ОСОБА_4 разом із ОСОБА_5, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на зупинці громадського транспорту «Інститут Хімії» по вул. Харківське шосе в м. Києві, помітивши ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8, стали спілкуватися з останніми. В процесі спілкування між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 виник конфлікт побутового характеру, який вони вирішили врегулювати самостійно та пройшли за зупинку громадського транспорту «Інститут Хімії» по вул. Харківське шосе в м. Києві. В подальшому до них підійшов ОСОБА_5. В процесі словесного конфлікту ОСОБА_4 наніс один удар кулаком в обличчя потерпілого ОСОБА_1, в цей час ОСОБА_5 штовхнув ОСОБА_1 на землю (асфальт), чим нанесли йому необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Продовжуючи свої злочинні наміри, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з метою незаконного збагачення, усвідомлюючи те, що їх дії носять відкритий характер, заволоділи майном ОСОБА_1, а саме: мобільним телефоном марки «Fly», вартістю 700 гривень, в якому знаходились сім-карта оператора Лайф, вартістю 10 гривень, грошей на рахунку не було, та сім-карта оператора Лайф, вартістю 10 гривень, грошей на рахунку не було; зарядним пристроєм, який матеріальної цінності не представляє, а всього на загальну суму 720 гривень.

Після чого ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з викраденим майном з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, чим завдали потерпілому ОСОБА_1 матеріальної шкоди на вказану суму.

Вказаних висновків суд дійшов провівши судовий розгляд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Так, будучи допитаним в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 пояснив, що дійсно 23.11.2014 року приблизно о 23 годині він зустрівся зі знайомими ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10, вони разом купили приблизно 3 літри вина, яке почали розпивати. Він особисто був в стані легкого алкогольного сп'яніння. Приблизно о 01 годині вони вп'ятьох направилися до магазину «Фора», який знаходиться по вул. Харківське шосе в м. Києві, де біля кіоску продовжили розпивати вино. Біля цього кіоску познайомилися з трьома хлопцями, з якими почали розмовляти, разом вживали вино, конфліктів у них не виникало. Один з хлопців, з якими знайомилися, попросив викликати таксі, що ОСОБА_6 і зробив, але хлопцям було дорого платити 50 гривень за таксі, після чого вони відмовилися від таксі та пішли пішки в бік «Інституту хімії», а він в цей час разом з ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10 залишилися біля кіоску, допивати вино. Через деякий час вони вп'ятьох направилися в магазин, який знаходиться неподалік по вул. Харківське шосе, однак той виявився закритим, однак знаходячись біля останнього, вони побачили трьох хлопців, з якими познайомилися раніше. Хлопці про щось голосно говорили, висловлювалися нецензурною лайкою. Вони знову підійшли до них, стали розмовляти з ними. Під час розмови конфліктів не виникало. В певний час він підійшов до ОСОБА_1, який висловлювався нецензурною лайкою, та почав з ним сваритися, між ними виник конфлікт, тож він запропонував йому піти розібратися за кіоск, на що потерпілий погодився та вони вдвох зайшли за кіоск, який знаходився на зупинці громадського транспорту. Знаходячись за кіоском, вони продовжили сваритися, до них підійшов ОСОБА_5 В результаті сварки він наніс ОСОБА_1 удар в область голови кулаком. ОСОБА_5 знаходився поруч. Після цього сказав, щоб ОСОБА_1 віддавав свій мобільний телефон, на що ОСОБА_1 дістав свій мобільний телефон та зарядний пристрій до телефону та передав йому, а він ОСОБА_5, який взяв дані речі та поклав їх собі у кишеню штанів. Того, чи наносив ОСОБА_5 удари потерпілому не пам'ятає. Після цього він сам розстібнув ремішок годинника на руці ОСОБА_1 та забрав годинник і комусь передав, однак кому саме, не пам'ятає. В цей час до них підійшов ОСОБА_6, що він робив раніше, не знає, і крикнув ОСОБА_1, щоб на протязі 15 секунд його тут не було. Після цього ОСОБА_1 побіг в бік Інституту хімії, що робили ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в цей час не знає. Надалі, він, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10 пішли в інший бік та через декілька хвилин до них під'їхали працівники міліції, які вилучили у ОСОБА_5 мобільний телефон та зарядний пристрій, у ОСОБА_6 - гаманець. Також помітив, що біля машини хтось кинув годинник, але хто саме, не бачив.

Тож, обвинувачений ОСОБА_4 свою вину визнав частково, в зв'язку з тим, що в у нього не було наміру на скоєння розбою, він не бажав настання тілесних ушкоджень у потерпілого, все відбувалося спонтанно без будь-якої змови. Крім того зауважив, що він не домовлявся з ОСОБА_5 на викрадення майна ОСОБА_1 Саме ж майно взагалі взяли, аби провчити потерпілого та мали намір віддати його потерпілому уже наступного дня через спільного знайомого ОСОБА_8

В свою чергу, будучи допитаним в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 надав суду аналогічні за змістом пояснення, що і обвинувачений ОСОБА_4, додатково зазначивши, що він особисто штовшнув ОСОБА_1 в область плеча з правої сторони так, як подумав, що той образив ОСОБА_4 В свою чергу, бачив, як ОСОБА_4наніс потерпілому один удар кулаком в область голови.З ОСОБА_4 на відкрите викрадення майна ОСОБА_1 не домовлявся. Саме ж майно взагалі взяли, аби провчи потерпілого та мали намір віддати його потерпілому уже наступного дня, у зв'язку з чим обвинувачений ОСОБА_5 свою вину визнав частково, оскільки в нього не було наміру на скоєння розбою, він не бажав настання тілесних ушкоджень у потерпілого, все відбувалося спонтанно без будь-якої змови.

Вказані показання обвинувачених щодо часу та місця, де відбували події суд визнає належними оскільки, вони прямо і непрямо підтверджують існування/відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність і недостовірність, можливість та неможливість використання інших доказів та допустимими, враховуючи, що останні отримані у порядку встановленому КПК України, щодо показань в частині перебігу подій, які мали місце, у тому числі наявності, або ж відсутності у них умислу на вчинення розбою, то суд вважає за необхідне надати їм оцінку після аналізу усіх доказів у провадженні в сукупності.

В свою чергу, будучи допитаним з дотриманням правил, передбачених частиною другою, третьою, п'ятою-чотирнадцятою статті 352 КПК України, у судовому засіданні та попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання потерпілий ОСОБА_1надав суду аналогічні за змістом показання, що і обвинуваченні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 При цьому зауваживши, що ніякого розбійного нападу відносно себе з боку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не сприймав. Так, хлопці підійшли до них, коли вони перебували на зупинці громадського транспорту «Інститут хімії» по вул. Х. Шосе в м. Києві стали розмовляти між собою хвилин 3-5. Атмосфера була дружня. Пізніше у них виник конфлікт на побутовому рівні, зокрема можливо і через їх алкогольне сп'яніння, тож він та ОСОБА_4, як чоловіки, пішли у двох за зупинку з'ясувати відносини між собою. ОСОБА_5 з ними не було, він підійшов пізніше. Під час вирішення конфліктної ситуації ОСОБА_4 наніс йому 1 удар рукою в обличчя, потім підійшов ОСОБА_5 та штовхнув в плече. В подальшому ОСОБА_4 забрав у нього певні речі, ОСОБА_5 нічого не брав. Будь-яких злагоджених дій, які б свідчили про попередню домовленість обвинувачених на вчинення нападу відносно себе не помітив, все відбувалося спонтанно.

Також потерпілий зазначив, що від заявленого позову відмовляється, у зв'язку із повним відшкодуванням шкоди. Обвинувачених просив суворо не карати так як в їхніх діях відсутні ознаки злочину за ст. 187 КК України, у зв'язку з чим просив їх вірно кваліфікувати суд, згідно норм КК України, однак не призначати останнім покарання у вигляді позбавлення волі та звільнити від відбування покарання згідно положень ст. 75 КК України. Додав, що покарання пов'язане з позбавленням волі не відповідатиме ступеню тяжкості вчинених щодо нього дій, оскільки ситуація була буденна, і саме працівники міліції ініціювали порушення кримінального провадження, що не відповідало його бажанням, але він погодився , будучи необізнаним про наслідки.

Вказані показання потерпілого суд визнає належними оскільки, вони прямо і непрямо підтверджують існування/відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність і недостовірність, можливість та неможливість використання інших доказів та допустимими, враховуючи, що останні отримані у порядку встановленому КПК України.

В свою чергу, будучи допитаним, у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України та попередженим про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідок ОСОБА_7надав суду показання аналогічні змісту показань обвинувачених та потерпілого в частині перебігу подій щодо його місця, часу та інших обставин. Зокрема пояснив, що 23.11.2014 року, приблизно о 19.00-20.00 год. він разом з товаришами ОСОБА_8, та ОСОБА_1 приїхали маршрутним автобусом з с. Любарці в м. Київ з продуктами харчування, які залишили у нього на квартирі та поїхали гуляти на Ленінградську площу до кафе «Стрєлка». Біля кафе випили надворі коньяку - 0,5 л. на трьох та пішли в кафе, де випили ще по 50 грам горілки кожний та почали танцювати. Приблизно о 02.00 год. вони пішли з кафе знайти якийсь нічний кіоск, щоб купити цигарок, після чого викликати таксі та доїхати додому. Потім втрьох пішли по вул. Харківське шосе в напрямку Дарницького району. Підійшли до магазину «Фора», що по бульвару Гашека, 18. В кіоску біля вказаного магазину ОСОБА_1 придбав пачку цигарок «Бонд». Там же біля кіоску стояла компанія хлопців, які запросили їх до себе та пригостили вином, а також попросили у них цигарок. ОСОБА_1 дав хлопцям цигарок, він випив вина, ОСОБА_1 та ОСОБА_8 вина не пили. Загалом вони стояли біля пів години з вказаними хлопцями спілувалися на різні теми у тому числі стосовно автомобілів. Згодом, він, ОСОБА_8 та ОСОБА_1 вирішили їхати додому і він викликав таксі до зупинки «Інститу хімії» з мобільного телефону ОСОБА_8, так як у нього телефону немає, після чого вони втрьох пішли пішки до Інституту хімії. На зупинці біля Інституту хімії стали чекати автомобіль таксі. В цей час з-поза зупинки вийшли кілька хлопців з тієї компанії, з якими вони розмовляли по бульвару Гашека, між ними зав'язалася розмова, в ході якої між потерпілим та ОСОБА_4 виник конфлікт, який вони вирішили залагодити між собою тет-а-тет та пішли за зупинку громадського транспорту, свідком їхньої розмови він не був, тож більше по суті обставин справи не зміг повідомити нічого. Крім того, наголосив на тому, що того дня усі вони були в стані сп'яніння, тож він особисто погано пам'ятає події що мали місце.

Будучидопитаним, у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України та попередженим про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідок ОСОБА_8надав суду показання аналогічні змісту показань потерпілого ОСОБА_1, зокрема зазначив, що він та ОСОБА_4 є знайомим з дитинства, є також знайомим потерпілого. Свідком розмови потерпілого та ОСОБА_4 за зупинкою громадського транспорту не був, того дня усі вони були в стані сп'яніння, тож він особисто погано пам'ятає події що мали місце, однак він особисто будь-яких злагоджених дій, які б свідчили про попередню домовленість обвинувачених на вчинення нападу відносно потерпілого не помітив, все відбувалося спонтанно.

При цьому, обставин регламентованих ст. 87, ч. 7 ст. 97 КПК України в ході судового розгляду встановлено не було та сторонами не доведено.

Даних передбачених ч. 2 ст. 96 КПК України відносно допитаних судом свідків для доведення недостовірності їх показань, як то показання, документи, які підтверджують їх репутацію, зокрема, щодо засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність останніх в ході судового розгляду встановлено не було.

Тож, суд вказані показання свідків визнає належними оскільки, вони прямо і непрямо підтверджують існування/відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність і недостовірність, можливість та неможливість використання інших доказів та допустимими, враховуючи, що останні отримані у порядку встановленому КПК України.

При цьому, суд звертає увагу на те, що потерпілий та свідки в своїх поясненнях не вказують на те, що обвинувачені «підійшли до ОСОБА_1, та, з метою попередження опору з боку потерпілого та усунення перешкод для заволодіння майном останнього, ОСОБА_4 наніс один удар кулаком в область обличчя потерпілого ОСОБА_1, в цей час ОСОБА_5 з метою подолання волі потерпілого ОСОБА_1 до опору штовхнув останнього на землю (асфальт) чим застосовували до ОСОБА_1 фізичне насильство, яке є небезпечним для здоров'я потерпілого», як про те вказано в обвинувальному акті від 10.09.2015 року, а, навпаки, зазначають, що останні підійшли до них, вони стали спілкуватися на різні теми, у тому числі щодо автомобілів, будь-яких дій з боку обвинувачених відносно потерпілого не було вчинено і лише в процесі розмови у ОСОБА_4 та потерпілого виник побутовий конфлікт, який вони вирішили залагодити в приватному спілкуванні.

В свою чергу, з досліджених судом, у порядку ст. 358 КПК України, у судовому засіданні, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об'єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо відомостей, судовим слідством було встановлено наступне.

З протоколів затримання від 24.11.2014 року здійснених слідчим СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_12 в присутності понятих та захисників слідує, що обвинувачені затримані 24.11.2014 року о 02 год. 40 хв. (а.п. 206-209, 210-213, том № І).

Дані протоколи складено у відповідності до положень КПК України та явних й істотних порушень вимог останніх чи Глави 4 КПК України в ході судового розгляду сторонами не доведено та судом не встановлено, у зв'язку з чим вони є належними доказами, адже прямо і непрямо підтверджують існування/відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність і недостовірність, можливість та неможливість використання інших доказів та допустимими, враховуючи, що отримані у порядку встановленому КПК України.

Тобто, ці докази, як належні та допустимі, підтверджують безпосередньо факт настання самої події та її орієнтовний час - 24.11.2014 року приблизно о 01 годині 30 хвилин, що і не оспорюється самими обвинуваченими, однак останні жодним чином не підтверджує того, що обвинувачені вчинили напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб.

З протоколу огляду місця події з долученою фототаблицею від 24.11.2014 року здійсненого слідчим СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_13 в присутності понятих, учасників: ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_14, в період часу з 03 год. 25 хв. по 03 год. 55 хв. слідує, що об'єктом огляду є пустир між вул. Пражська, 14 та вул. Лохвицька, 1 в м. Києві поряд з будівельним майданчиком, на місці огляду присутній автомобіль патрульної служби, у ОСОБА_6 виявлено шкіряний гаманець темного кольору в правій кишені червоної куртки, у ОСОБА_5 у лівій кишені чорної куртки виявлено зарядний пристрій чорного кольору та в лівій кишені джинсів мобільний телефон чорного кольору марки «Fly», на землі біля автомобіля виявлено годинник чорного кольору, також на місця огляду був ОСОБА_9. ОСОБА_4, ОСОБА_10, вказані речі були виявлені у присутності понятих та потерпілого ОСОБА_1, який підтвердив, що є власником даних речей (а.п. 186 том № І).

Тобто, зі змісту вказаного протоколу випливає, що усі речі, які були вилучені, без виключень, належали потерпілому, та останній був присутнім під час проведення даного огляду.

Тож, суд враховує, що, у даному випадку, показання обвинувачених надані у судовому засіданні в частині виявлення годинника на землі біля автомобіля кореспондуються з відомостями, що містяться у цьому проколі огляду та звертає увагу на те, що у ОСОБА_5 у лівій кишені чорної куртки виявлено зарядний пристрій чорного кольору та в лівій кишені джинсів мобільний телефон чорного кольору марки «Fly» і все, решту речей потерпілого виявлено в осіб, які взагалі не є обвинуваченими у цьому провадженні, тобто даний доказ сторони обвинувачення жодним чином не підтверджує того, що обвинувачені вчинили напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, та те, що вони заволоділи майном потерпілого, а саме гаманцем, вартістю 20 гривень; 1 доларом США, що по курсу НБУ станом на 24.11.2014 року становить 15 гривень 06 копійок; грошами в сумі 15 гривень; карткою банку «Ощадбанк» на ім'я ОСОБА_1, що матеріальної цінності не представляє; карткою банку «UniCredit Bank» на ім'я ОСОБА_1, що матеріальної цінності не представляє; електронним годинником «Саsіо», вартістю 150 гривень, оскільки у ОСОБА_5 виявлено лише зарядний пристрій та мобільний телефон, а у ОСОБА_4 взагалі нічого не виявлено.

При оцінці даного протоколу процесуальної дії, як документу, який є доказом у кримінальному провадженні, зокрема в частині дотримання положень § 1Глави 4, ст.ст. 104-106, 223, 237 КПК України, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК України, до документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати складені, в порядку передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії.

При цьому, враховуючи положення діючого Кримінального процесуального Кодексу України для такого, щоб процесуальний документ був належним та допустимим доказом він не тільки повинен містити дані та інформацією, які стосуються певного кримінального провадження, а в суворій відповідності відповідати ст. 104 цього Кодексу.

Так, згідно ст. 104 КПК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі. У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі. Протокол складається з: 1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце, час проведення та назву процесуальної дії; особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім'я, по батькові, посада); всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання); інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання; 2) описової частини, яка повинна містити відомості про: послідовність дій; отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи; 3) заключної частини, яка повинна містити відомості про: вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації; спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу; зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії. Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії.Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою. Якщо особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовилася підписати протокол, про це зазначається в протоколі. Такій особі надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності - понятих.

З даного протоколу слідує, що у супереч п. 2) ч. 3 ст. 104 КПК України він не містить відомостей про характеристику технічних засобів фіксації , які були залучені слідчим, а саме фотоапарату; відомості про учасників ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_14 викладені у супереч п. 1) ч. 3 ст. 104 КПК України не у вступній частині, а у описовій.

При цьому, суд звертає увагу сторони обвинувачення на те, що дана правова норма не містить будь-яких виключень при зазначені учасників процесуальної дії, незалежно від їх статусу, оскільки імперативно вказує на те, що саме у вступній частині протоколу вказуються відомості про всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання).

Більше того, відомості про окремих учасників даної процесуальної дії взагалі обмежуються встановленням їх осіб зі слів слідчим без перевірки документів останніх, що є однозначно не припустимим.

Також, з цього протоколу випливає, що він не відповідає ч. 5 ст. 104 КПК України, яка регламентує, що протокол підписується усіма учасниками, які брали участь у проведенні процесуальної дії, оскільки містить на аркуші провадження № 186 том № 1 підписали лише 7 осіб, а на зворотній стороні уже 8 учасників процесуальної дії.

Підписи решти учасників процесуальної дії, які були вказані слідчим на аркуші провадження № 246 том № 1 відсутні.

Дані про те, що такі особи (підписи яких відсутні) через фізичні вади або з інших причин не могли особисто підписати протокол, або відмовилися підписати протокол відсутні також.

В свою чергу, відомості про те, що потерпілий ОСОБА_1 приймав участь взагалі відсутні, хоча з описової частини випливає, що він усе ж таки був присутній та надавав показання, в яких вказував, які саме речі належать йому особисто, тобто протокол в цій частині не відповідає п. 1) ч. 3 ст. 104 КПК України, оскільки не містить даних про учасника ОСОБА_1, а ті, що наявні в описовій частині є не повними, адже мають містити прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання, а, у даному випадку, вказано тільки прізвища, імена, по батькові, без повної дати народження (день, місяць, рік), а лише з вказівкою про рік народження і взагалі не містять даних про місце народження; не відповідає ч. 5 ст. 104 КПК України, яка регламентує, що протокол підписується усіма учасниками, які брали участь у проведенні процесуальної дії, оскільки потерпілий був присутнім, однак його підпис відсутній в протоколі, а дані про те, що така особа через фізичні вади або з інших причин не могла особисто підписати протокол, або відмовилася від підписання протоколу відсутні також.

Серед іншого, згідно ст. 105 КПК України, особою, яка проводила процесуальну дію, до протоколу долучаються додатки. Додатками до протоколу можуть бути зокрема 4) фототаблиці, схеми, зліпки, носії комп'ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу. Додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків.

У даному випадку, до цього протокол було долучено ілюстративну таблицю, яка включає в себе 15 фотознімків, (а.п. 187-189 том № І), однак фотознімки, які містяться на аркушах провадження № 187-188 том № 1, а саме з 1 по 14, у супереч ч. 3 ст. 105 КПК України, не засвідчені підписами ні слідчого, ні прокурора, ні спеціаліста, ні інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків, хоча, апріорі, якщо вказані фото роздруковані на аркушах паперу формату А-4, то їх хтось все таки виготовляв.

Засвідченим підписом слідчого ОСОБА_12 є лише фотознімок № 15, який міститься на аркуші справи № 189 том № І.

Більше того даний додаток сформований згідно відомостей, які містяться на аркуші провадження № 187 том № І на основі фотознімків виготовлених за адресою Празька, 18 під час ОМП від 24.11.2014 року, однак даний ОМП провадився на пустирі між вул. Пражська, 14 та вул. Лохвицька, 1 в м. Києві поряд з будівельним майданчиком, тобто, не співпадають, ані назва вулиці, ані номер будинку (ОМП - Пражська, 14 / ілюстрована таблиця - Празька, 18).

Крім того, суд враховує той факт, що протоколу огляду місця події від 24.11.2014 року здійснений слідчим СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_13, однак з витягу з ЄРДР за 13.01.2015 року випливає, що слідчим у даному провадженні є лише слідчий ОСОБА_12 (а.п. 3 том № І).

Більше того, з п.п. 3 п. ІІ-І Розділу ІІ - прийняті в ході досудового розслідування процесуальні рішення реєстру матеріалів досудового розслідування у даному кримінальному провадженні випливає, що згідно доручення начальника СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_15 від 24.11.2014 року про проведення досудового слідства у провадженні доручено слідчим ОСОБА_12 та ОСОБА_19 (ст.ст. 39, 214 КПК України (а.п. 20 том № І).

Тобто, слідчий Сегень А.Р., виходячи з даних, що містяться у витязі з ЄРДР та Розділу ІІ - прийняті в ході досудового розслідування процесуальні рішення реєстру матеріалів досудового розслідування у даному кримінальному провадженні станом на 24.11.2014 року не був включений до складу СОГ, у зв'язку з чим не мав права на проведення слідчих дій у цьому провадженні взагалі.

Таким чином, вказаний документ - протокол огляду місця події з фототаблицею від 24.11.2014 року, як доказ, що був наданий стороною обвинувачення, суд, з вищезазначених підстав, визнає не допустимим доказам, оскільки останній однозначно не відповідає вищевказаним вимогам Кримінального процесуального Кодексу України, адже у Рішенні Конституційного Суду № 12-рп/2011 від 20.10.2011 вказано, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства; перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією

забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

З протоколу огляду речей від 24.11.2014 року здійсненого слідчим СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_12 в період часу з 12 год. 00 хв. по 12 год. 30 хв. у присутності потерпілого слідує, що потерпілому ОСОБА_1 було запропоновано впізнати речі, які належать йому серед речей, які були вилучені 24.11.2014 року та які знаходяться в кабінеті СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві по вул. Червоноткацька, 2, оглянувши представлені речі потерпілий ОСОБА_1, заявив, що серед вказаних речей є речі, які належать йому, а саме: гаманець чорного кольору, в якому знаходиться наступне: карта банку «Ощадбанк» на ім'я ОСОБА_1, картка банку «UniCredit Bank» на ім'я ОСОБА_1; електронний годинник чорного кольору «Саsіо»; мобільний телефон Fly чорного кольору, в якому знаходиться сім-карта оператору Лайф № НОМЕР_2, сім-карта оператору Лайф НОМЕР_1; зарядний пристрій до мобільного телефону (а.п. 190 том № І).

Даний протокол складено у відповідності до положень КПК України, зокрема ст.ст. 104-106, 223, 237 цього Кодексу, та явних й істотних порушень вимог останніх чи Глави 4 КПК України в ході судового розгляду сторонами не доведено та судом не встановлено, у зв'язку з чим він є належним доказом, адже прямо і непрямо підтверджує існування/відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність і недостовірність, можливість та неможливість використання інших доказів та допустимим, враховуючи, що отриманий у порядку встановленому КПК України.

Тобто, цей доказ, як належний та допустимий, підтверджує безпосередньо факт настання самої події, що і не оспорюється самими обвинуваченими, однак останній жодним чином не підтверджує того, що обвиунвачені вчинили напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб.

Більше того, суд враховує, що безпосередньо в обвинуваченого ОСОБА_5 серед речей, які були вилучені 24.11.2014 року було вилучено лише мобільний телефон Fly чорного кольору, в якому знаходиться сім-карта оператору Лайф № НОМЕР_2, сім-карта оператору Лайф НОМЕР_1 та зарядний пристрій, а гаманець чорного кольору, в якому знаходилост наступне: карта банку «Ощадбанк» на ім'я ОСОБА_1, картка банку «UniCredit Bank» на ім'я ОСОБА_1 вилучено взагалі у ОСОБА_6, однак останньому обвинувачення в цьому провадженні не висувалося, тож залишається не встановленим, яким чином цей доказ підтверджує те, що гаманець викрали обвинувачені за попередньою змовою між собою, щодо електронного годинника чорного кольору «Саsіо», то він був вилучений взагалі біля автомобіля патрульної машини, а не у обвинувачених, про що і зазначали останні в своїх вільних показаннях в суді.

З протоколу одночасного допиту осіб від 24.11.2014 року здійсненого слідчим СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_12 в період часу з 21 год. 20 хв. по 21 год. 50 хв. у присутності захисників слідує, що було проведено одночасний допит обвинувачених та потерпілого в ході якого було проведено допит вказаних осіб. З показів обвинувачених слідує, що вони цілком і повністю кореспондуються з їхніми показаннями наданими в ході судового розгляду, показання ж потерпілого співпадають в частині часу та місця події, однак є кардинально різними від тих, що він надавав в ході судового розгляду щодо способу вчинення кримінального правопорушення (а.п. 214-219, том № І), однак суд позбавлений змоги врахувати їх та надати їм певну оцінку з точки зору належності та допустимості, оскільки згідно ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. У даному випадку обставин передбачених ст. 225 КПК України не встановлено, тож враховуючи пряму забору передбачену ч. 4 ст. 95 КПК України, підстав для врахування вказаних показань учасників процесу, які були надані слідчому, в суду немає.

При цьому, з досліджених судом, у порядку § 3 Глави 28 КПК України, у судовому засіданні, висновків експертів, тобто докладних описів проведених експертом досліджень та зроблених за їх результатами висновків, судовим слідством встановлено наступне.

З висновку експерта № 2251/е від 08.01.2015 року випливає, що дані наданої медичної документації на ім'я ОСОБА_1, свідчать про те, що на момент звернення за медичною допомогою 24.11.2014, у нього мало місце наступне тілесне ушкодження: закритий перелом нижньої щелепи у ділянці кута справа зі зміщенням уламків. Рентгенологічні дані вказують на наявність перелому нижньої щелепи, що дозволяє вважати, що як відновлення анатомічної цілісності вказаних кісток та тканин так і власно функції буде перевищувати 21 добу, а саме цей строк слід враховувати при визначенні тривалості розладу здоров'я, як судово-медичний критерій визначення ступеню тяжкості. Тому є підстави стверджувати, що тілесне ушкодження, відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу, відповідно до п.п. 4.6. та 2.2.1/в «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень». Характер та морфологія виявленого ушкодження свідчить про те, що воно утворилося від травматичної дії тупого(их) предмета(ів), за давністю може відповідати вказаному терміну. Враховуючи локалізацію та характер виявленого ушкодження у ОСОБА_1, можливість його утворення при падінні потерпілого з вертикального чи близького до вертикального положення тіла на поверхню виключається (а.п. 202-205, том № І).

Порушень положень § 5 Глави 4 КПК України в ході судового розгляду сторонами не доведено та судом не встановлено.

Згідно ч. 5 ст. 356 КПК України, в ході судового розгляду кожна сторона кримінального провадження для доведення або спростування достовірності висновків експертів, мала право надати суду відомості, які б стосувалися знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки цих експертів, однак останніми такі відомості суду надані не були та в судовому засіданні судом не встановлені.

Таким чином, зазначений висновок суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки останні містять в собі докладні описи проведених досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на поставлені запитання, які ґрунтуються на відомостях, які сприймалися безпосередньо та, які стали відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження, тобто в повній мірі відповідають вимогам КПК України.

Тобто, цей доказ, як належний та допустимий, підтверджує безпосередньо факт нанесення обвинуваченими ударів потерпілому, але даний факт і не оспорюється самими обвинуваченими, однак останній жодним чином не підтверджує того, що обвинувачені вчинили напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб.

Також, у судовому засіданні прокурором було заявлено клопотання про відмову від допиту свідків ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_16, яке ухвалою суду, постановленою у порядку ч. 4 ст. 371 та ч. 2 ст. 372 КПК України, за згодою сторін кримінального провадження, а саме з боку обвинувачення та захисту, з урахуванням положень ст.ст. 22, 26 КПК України, задоволено.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, суду надано не було.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку,приходить до наступного висновку.

Статтею 62 Конституції України регламентовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Пунктом 6 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року N 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» передбачено, що розбій як злочин проти власності (стаття 187 КК) - це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або

з погрозою застосування такого насильства.Під нападом за статтею 187 КК слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті. Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із

застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.

Тобто, системний аналіз положень КК України в світлі Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року N 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» свідчить про те, що напад - це раптова, несподівана для потерпілого, короткочасна, агресивна, насильницька дія, спрямована на протиправне заволодіння чужим майном, у зв'язку з чим для кваліфікації дій винного як розбій необхідно, щоб напад на потерпілого і застосування до нього насильства були вчиненні особою з метою заволодіння чужим майном.

При цьому, суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони розбою є мета, з якою здійснюється напад, - заволодіння чужим майном.

Пунктом 9 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року N 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» визначено, що небезпечне для життя чи здоров'я насильство (стаття 187, частина третя статті 189 КК) - це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Пунктом 24 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року N 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» визначено, що злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб'єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне

вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об'єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину. Відповідно до статті 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

За таких умов, суд, враховуючи досліджені у судовому засіданні докази, зокрема показання потерпілого та свідків, які судом визнані належними та допустимими, вважає надані у судовому засіданні показання обвинувачених, щодо способу вчинення злочину, та відсутності у них умислу на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, не обгрунтованими, оскільки висунете обвинувачення в цій частині ґрунтується лише на припущеннях/сумнівах сторони обвинувачення, зокрема на наданих під час досудового розслідування показаннях потерпілого, які в ході судового розгляду не підтвердилися, що прямо суперечить ст. 62 Конституції України, Рішенню Конституційного Суду № 12-рп/2011 від 20.10.2011 року, які вказують на те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, тож суд, у даному випадку, всі сумніви щодо доведеності вини обвинувачених тлумачить на їх користь в цій частині, адже, апріорі, наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року) та беручи до уваги положенняч. 3 ст. 337 КПК України, якою передбачено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, вважає за необхідне, враховуючи надані у судовому засіданні показання потерпілого, який будучи попередженим про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань, вказав, що між ним та ОСОБА_4 виник побутовий конфлікт, який вони вирішили вирішувати на одинці між собою, згодом до них підійшов ОСОБА_5 та під час вирішення такого конфлікту ОСОБА_4 наніс йому один удар, можливо у відповідь на його некоректне висловлювання у стані сп'яніння, а потім його штовхнув ОСОБА_5, і лише потім він почув вимогу передати майно, а саме: мобільний телефон марки «Fly», вартістю 700 гривень, в якому знаходились сім-карта оператору Лайф, вартістю 10 гривень, грошей на рахунку не було, та сім-карта оператору Лайф, вартістю 10 гривень, грошей на рахунку не було; зарядний пристрій, можливо навіть не від обвинувачених, у зв'язку з чим напад не був вчинений обвинуваченими з метою заволодіння чужим майном, та вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, та кваліфікує дії ОСОБА_17 за ст. 128 КК України, оскільки він своїми умисними діями вчинив необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження відносно потерпілого та за ч. 2 ст. 186 КК України оскільки він своїми умисними діями вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж) за попередньою змовою групою осіб, та ОСОБА_5 за ст. 128 КК України, оскільки він своїми умисними діями вчинив необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження відносно потерпілого та за ч. 2 ст. 186 КК України оскільки він своїми умисними діями вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж) за попередньою змовою групою осіб.

При цьому, суд враховуючи досліджені у судовому засіданні докази, зокрема показання потерпілого та свідків, які судом визнані належними та допустимими, та беручи до уваги положення ст. 62 Конституції України вважає висунете обвинуваченим обвинувачення про заволодіння майном потерпілого, як-то гаманцем, вартістю 20 гривень; 1 доларом США, що по курсу НБУ станом на 24.11.2014 року становить 15 гривень 06 копійок; грошами в сумі 15 гривень; карткою банку «Ощадбанк» на ім'я ОСОБА_1, що матеріальної цінності не представляє; карткою банку «UniCredit Bank» на ім'я ОСОБА_1, що матеріальної цінності не представляє; електронним годинником «Саsіо», вартістю 150 гривень; кільцем срібним, вартістю 200 гривень, зокрема враховуючи що усі ці речі, окрім годинника, були вилучені у ОСОБА_6, якому обвинувачення не висувалося, таким ґрунтується на припущеннях, а тому суд тлумачить усі сумніви з цього питання на користь обвинувачених.

Підстав для кваліфікації дій обвинувачених за ст. 126 КК України, як про те зазначала сторона захисту, суд не убачає, оскільки даною статтею КК України передбачена кримінальна відповідальність за умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, однак у даному випадку, згідно висновку експерта обвинуваченим було завдано потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто останнє не випливає зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченим, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (злочинів), особи винних та обставини, що пом'якшують та обтяжують їх покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Так, обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_4 є усунення заподіяної шкоди.

Обставиною, що обтяжує покарання, відповідно до ст. 67 КК України, є вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.

Суд також враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, має постійне місце реєстрації, допустиму характеристику за місцем проживання, невстановленість судом наявності зв'язків з антигромадськими елементами, індивідуальні властивості особи: стать, вік, стан здоров'я, зокрема діагноз - розповсюджений сікоз, спосіб життя (працює у ФОП «ОСОБА_18», не одружений, раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, відсутність на утриманні членів родини, які у розумінні Сімейного Кодексу України, являються учасниками сімейних правовідносин з останнім), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає допустимі соціальні зв'язки; загалом позицію потерпілого у справі, щодо необхідної міри покарання, та відсутність з його сторони матеріального та морального характеру претензій до обвинуваченого; ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (злочинів), а саме: їх класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, поведінку під час та після вчинення злочинних дій, та вважає, за необхідне призначити покарання за ст. 128 КК України у виді обмеження волі, за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі та визначити остаточне покарання на підставі ст. 70 КК України.

Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування ст. 69 КК України, чи норм ст. 69-1 КК України до обвинуваченого ОСОБА_4, суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю передумов за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані, конкретні обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчинення караного діяння, пов'язані з вчиненням правопорушення, після вчинення діяння, індивідуальні властивості особи: стать, вік, стан здоров'я, родинний стан, характер вчиненого кримінального правопорушення та оскільки суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

В свою чергу, обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_5 є усунення заподіяної шкоди.

Обставиною, що обтяжує покарання, відповідно до ст. 67 КК України, є вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.

Суд також враховує, що обвинувачений ОСОБА_5 на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, має постійне місце реєстрації, допустиму характеристику за місцем проживання, невстановленість судом наявності зв'язків з антигромадськими елементами, індивідуальні властивості особи: стать, вік, стан здоров'я, спосіб життя (не працює, не одружений, раніше не судимий, відсутність на утриманні членів родини, які у розумінні Сімейного Кодексу України, являються учасниками сімейних правовідносин з останнім), сімейні обставини, а саме смерть батька у 2000 році та позбавлення у 2001 році відносно нього батьківських прав матері, що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає допустимі соціальні зв'язки; загалом позицію потерпілого у справі, щодо необхідної міри покарання, та відсутність з його сторони матеріального та морального характеру претензій до обвинуваченого; ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (злочинів), а саме: їх класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, поведінку під час та після вчинення злочинних дій, та вважає, за необхідне призначити покарання за ст. 128 КК України у виді обмеження волі, за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі та визначити остаточне покарання на підставі ст. 70 КК України.

Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування ст. 69 КК України, чи норм ст. 69-1 КК України до обвинуваченого ОСОБА_5, суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю передумов за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані, конкретні обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчинення караного діяння, пов'язані з вчиненням правопорушення, після вчинення діяння, індивідуальні властивості особи: стать, вік, стан здоров'я, родинний стан, характер вчиненого кримінального правопорушення та оскільки суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

На підставі ст. 72 КК України суд вважає за необхідне зарахувати в строк відбування покарання обвинуваченим термін попереднього ув'язнення з 24.11.2014 року по 28.09.2015 року включно.

Запобіжні заходи, як заходи забезпечення кримінального провадження, до обвинувачених у вигляді утриманні під вартою, враховуючи вимоги ст.ст. 177, 178 КПК України, та даних про їх особи слід залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Питання речових доказів у кримінальному проваджені, вирішується судом відповідно до ст.100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,-

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів) передбачених ст. 128, ч. 2 ст. 186 КК України та призначити покарання:

? за ст. 128 КК України - у виді 2 (двох) років обмеження волі;

? за ч. 2 ст. 186 КК України - у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 раховувати з 24.11.2014 року, зарахувавши термін попереднього ув'язнення з 24.11.2014 року по 28.09.2015 року включно.

Запобіжний захід ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді утримання під вартою, до набрання вироком законної сили - залишити без змін.

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів) передбачених ст. 128, ч. 2 ст. 186 КК України та призначити покарання:

? за ст. 128 КК України - у виді 2(двох) років обмеження волі;

? за ч. 2 ст. 186 КК України - у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 раховувати з 24.11.2014 року, зарахувавши термін попереднього ув'язнення з 24.11.2014 року по 28.09.2015 року включно.

Запобіжний захід ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, у вигляді утримання під вартою, до набрання вироком законної сили - залишити без змін.

Речові докази: гаманець чорного кольору, в якому знаходились карта банку «Ощадбанк» на ім'я ОСОБА_1, картка банку «UniCredit Bank» на ім'я ОСОБА_1; електронний годинник чорного кольору «Саsіо»; мобільний телефон Fly чорного кольору, в якому знаходиться сім-карта оператору Лайф № НОМЕР_2, сім-карта оператору Лайф НОМЕР_1; зарядний пристрій до мобільного телефону, - залишити у володінні ОСОБА_1

Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

С у д д я: О.В. Бірса