Ухвала суду № 51554226, 14.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2015 року м. Київ К/800/2461/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2013 року

у справі №810/3976/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізюмський оптико-механічний завод»

до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізюмський оптико-механічний завод» звернулося до суду з адміністративним позовом до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області ДПС (правонаступник - Вишгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2013 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.08. 2013 року скасовано та ухвалено нову, якою позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.04.2013 року №0000251500 та №0000261500.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції інстанцій скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

У судовому засіданні представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами камеральної перевірки даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість, відповідачем складено акт від 28.03.2013 року № 136/15/33011077, яким встановлено порушення позивачем ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3 ст. 198, ст. 200, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що на думку відповідача, призвело до завищення задекларованої товариством суми від'ємного значення податку на додану вартість по декларації за грудень 2012 року у розмірі 14 767 554, 00 грн. та до завищення позитивного значення між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту у сумі 436 228, 00 грн.

На підставі вказаного акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.04.2013 року: - №0000251500, яким зменшено задекларовану суму від'ємного значення по декларації за грудень 2012 року у розмірі 14 767 554, 00 грн.; - №0000261500, яким зменшено суму позитивного значення між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість по декларації за грудень 2012 року у сумі 436 228, 00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем факту повернення товарно-матеріальних цінностей у червні 2010 року, що стало причиною виникнення від'ємного значення у грудні 2012 року. Крім того, суд послався на те, що під час розгляду справи позивачем не підтверджено факт здійснення відповідних господарських операцій з ТОВ «Рейтар».

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем доведено факт повернення товару у червні 2010 року. Крім того, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що позивачем підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку господарські операції з реалізації товарно-матеріальних цінностей та послуг зі зберігання в адресу ТОВ «Рейтар».

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи таке.

Відповідно до п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість». якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Підпунктом «а» пп. 4.5.1 п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку.

З аналізу наведених норм слідує, що коригування суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача відбувається за умови повернення товарів особі, яка їх надала, на підтвердження чого видається розрахунок відкоригованого значення податку.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду України від 23.05.2013 року у справі 2а-5662/12/1070 встановлено фактичне повернення позивачу товарно-матеріальних цінностей у червні 2010 року на загальну суму 78 790 059, 15 грн., в тому числі ПДВ - 15 758 011, 83 грн. відповідно до розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на підтвердження фактичного повернення товарів, суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку про правомірність проведеного позивачем коригування податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Крім того, з'ясовано, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.04.2015 року у справі 2а-5662/12/1070 постанову Київського апеляційного адміністративного суду України від 23.05.2013 року залишено в силі в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 21.08.2012 року № 0001071600 та № 0000011600.

Щодо висновків відповідача, які слугували підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 01.04.2013 року № 0000261500, суд апеляційної інстанції правильно виходив із їх необґрунтованості, з огляду на таке.

Згідно із пп. «а»-«б» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції з постачання товарів, постачання послуг.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання для послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 193 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З аналізу наведених норм слідує, що в податковому обліку відображаються лише ті господарські операції, реальність яких підтверджена документально.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «Рейтар» 18.05.2012 року укладено договір № 28/05/12, предметом якого є поставка ТОВ «Рейтар» товарно-матеріальних цінностей.

На виконання умов договору та специфікації до нього від 14.12.2012 року позивачем реалізовано ТОВ «Рейтар» товарно-матеріальні цінності згідно видаткової та податкової накладної від 14.12.2012 року на загальну суму 2 616 768, 00 грн., в тому числі ПДВ на суму 436 128, 00 грн. Оплата товарно-матеріальних цінностей підтверджується банківськими виписками, що містяться в матеріалах справи.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Рейтар» 31.05.2012 року, було укладено договір відповідального зберігання, предметом якого є зберігання наданих ТОВ «Рейтар» товарно-матеріальних цінностей.

На виконання умов договору позивачем надано на адресу ТОВ «Рейтар» податкову накладну від 31.12.2012 року.

В наданому позивачем акті прийому передачі товару на відповідальне зберігання від 14.12.2012 року та інших первинних документах зазначено місце складання м. Ізюм Харківської області, з огляду на те, що виробничі потужності та складські приміщення позивача знаходяться в м. Ізюм Харківської області.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що позивачем підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку господарські операції з реалізації товарно-матеріальних цінностей та послуг зі зберігання, тому у відповідача відсутні законні підстави для зменшення позивачу суми задекларованого податкового зобов'язання.

Слід зазначити також і те, що висновки відповідача про відсутність фактичного повернення товарів, на підставі якого було здійснено коригування податкових зобов'язань, а також висновки про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Рейтар» зроблені в ході проведення камеральної перевірки.

Відповідно до пп. 75.1.1 п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Однак, як свідчать матеріали справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, при проведенні розглядуваної перевірки відповідачем використано не лише наявну в нього податкову звітність, а й іншу податкову інформацію, що свідчить про безпідставність висновків зроблених в ході перевірки, на підставі якої прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що відповідачем всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2013 року у справі № 810/3976/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г. Пилипчук