Ухвала суду № 51554223, 14.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" вересня 2015 р. м. Київ К/800/61320/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),суддів Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 року

у справі № 813/5822/13-а

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог валютного та іншого законодавства фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року відповідачем складено акт від 12.04.2013 року №345/17-2/НОМЕР_1, яким встановлено порушення: - п. 5 розділу ІІІ Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 07.11.2011 року №1395, п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 177.1, 177.2, 177.4, пп. 177.5.3 п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від провадження господарської діяльності за 2012 рік в сумі 82 488, 10 грн.; - п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.2, 198.3, 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість в сумі 89 583, 34 грн.

На підставі акта перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.06.2013 року: - №0000951720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в розмірі 101 489, 98 грн., в т.ч. за основним платежем - 82 488, 10 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 19 001, 88 грн.; - №0000961720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 111 979, 18 грн., в т.ч. за основним платежем - 89 583, 34 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 22 395, 84 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Волинська інвестиційна компанія».

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства у періоді, що перевірявся, та правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно із п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці подають до органу державної податкової служби податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

Згідно із пп. 177.5.3 п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності на підставі документального підтвердження факту їх сплати.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у період, що перевірявся, позивач перебував на загальній системі оподаткування та був платником податку на додану вартість .

02.04.2012 року між ФОП ОСОБА_4 (покупець) та ТОВ «Волинська інвестиційна компанія» (продавець) укладено договір поставки товарів № 18/102012, за умовами якого продавець продає, а покупець купує вугілля.

Сплачені позивачем суми (без ПДВ) у відповідних податкових періодах віднесені до витрат під час визначення об'єкта оподаткування з податку на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності, а сплачені у ціні товару суми податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

На виконання умов договору в матеріалах справи наявні накладні, видаткові та податкові накладні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, зокрема, виходили з того, що доказів доставки відповідного товару автотранспортом покупця, як то передбачено договором, позивачем не надано, а зміни до договору від 02.04.2012 року № 18/102012 щодо обов'язку перевезення товарів продавцем, а не позивачем, не вносилися. Доказів щодо транспортування придбаного товару третіми особами також не надано.

Крім того, встановлено, що у податкових та видаткових накладних в графі «одиниця виміру товару» замість «тонн» зазначено «штуки», а у накладних за вересень 2012 року в графі «відпустив» не зазначено відповідальної особи та відсутня назва підприємства, від імені якого складено накладні, що свідчить про невідповідність їх вимогам первинних документів.

З приводу відсутності товарно-транспортних накладних колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що судами попередніх інстанцій безпідставно не прийнято до уваги наявні документи щодо подальшої реалізації вугілля, оскільки за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, дана обставина не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, бо відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Крім того, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, дослідити питання щодо правомірності нарахування грошових зобов'язань спірними податковими повідомленнями-рішеннями, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 року у справі № 813/5822/13-а скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук