Ухвала суду № 51553787, 10.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2015 року м. Київ К/9991/43562/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Маринчак Н.Є.

Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2012 року

у справі № 2а-0770/3006/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Терпак-Транс»

до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2012 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Терпак-Транс» (далі - ТОВ «СП «Терпак-Транс»; позивач) до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби (далі - Ужгородська МДПІ Закарпатської області ДПС; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 226/23-1/22095030 від 13 вересня 2011 року та № 227/23-1/22095030 від 13 вересня 2011 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача понесені витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі Ужгородська МДПІ Закарпатської області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «СП «Терпак-Транс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої складено акт № 976/23-1/22095030 від 22 серпня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 226/23-1/22095030 від 13 вересня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 915,00 грн. (3 132,00 грн. - основний платіж, 783,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), а також податкове повідомлення-рішення № 227/23-1/22095030 від 13 вересня 2011 року, яким позивачу зменшену суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 457 671,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 86 681,75 грн.

Перевіркою встановлено порушення товариством підпунктів 7.4.1, 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), пункту 198.4 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) з огляду на безпідставне включення до складу операцій, які оподатковуються за ставкою 20 відсотків та ставкою 0 відсотків, операцій з транзитних перевезень вантажів, що звільнені від оподаткування, а також неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних № 01 від 30 квітня 2009 року та № 1 від 29 травня 2009 року, виписаних на його адресу Приватним підприємцем ОСОБА_3, з підстав недекларування нею податкових зобов'язань за здійсненими з позивачем господарськими операціями.

Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

За змістом статті 200 глави 33 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - МК України) транзитом є митний режим, відповідно до якого товари і транспортні засоби переміщуються під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання таких товарів і транспортних засобів на митній території України.

Згідно з пунктом 4.10 статті 4 Закону № 168/97-ВР при наданні послуг із транзитного перевезення (переміщення) товарів (вантажів, пасажирів) митною територією України база оподаткування розраховується виходячи з вартості послуг із такого транзитного перевезення (переміщення), наданих на митній території України (з урахуванням відстані від пункту першого перетину державного кордону України до пункту останнього перетину державного кордону України).

Відповідно до пункту 5.15 статті 5 Закону № 168/97-ВР звільняються від оподаткування цим податком операції з поставки послуг з перевезення пасажирів, їхнього багажу, вантажів та міжнародних відправлень під митним режимом транзиту територією України згідно з положеннями глави 33 МК України.

Подібну за правовим регулюванням норму закріплено і в пункті 197.8 статті 197 ПК України.

Відповідно до підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, пункту 198.4 статті 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

В даному випадку судами при дослідженні міжнародних товарно-транспортних накладних (СMR), актів виконаних робіт, податкових декларацій позивача з податку на додану вартість за охоплений перевіркою період, розрахунку обсягу звільнених від оподаткування операцій за даними декларацій, розрахунку обсягу звільнених від оподаткування операцій за даними первинних документів, розрахунку обсягу звільнених від оподаткування операцій за даними акту перевірки № 976/23-1/22095030 від 22 серпня 2011 року встановлено, що фактична питома вага звільнених від оподаткування операцій в загальному обсязі господарських операцій товариства складає 17,01 відсотка, в той час як у податкових деклараціях ТОВ «СП «Терпак-Транс» визначено 19,33 відсотка, а контролюючим органом за даними перевірки - 47,94 відсотка.

Відповідачем, в свою чергу, не подано належних та допустимих доказів на підтвердження факту невідповідності долучених позивачем розрахунків обсягів пільгових перевезень даним його первинних документів. Вказані розрахунки податковим органом не спростовано, в той час як за правилами частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення цього покладається на суб'єкта владних повноважень.

Надаючи оцінку законності формування ТОВ «СП «Терпак-Транс» даних податкового обліку за здійсненими з ПП ОСОБА_3 господарськими операціями, судові інстанції цілком об'єктивно виходили з того, що згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, фактичне здійснення господарських операцій з придбання позивачем експедиційних послуг у ПП ОСОБА_3 підтверджується належним чином оформленими первинними, розрахунковими та платіжними документами, що, зокрема, податковим органом не заперечується, як і не заперечується, що понесені ТОВ «СП «Терпак-Транс» витрати безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю, а розглядувані операції здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

В свою чергу, слід враховувати, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від іншої особи, зокрема, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а відтак, якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності факту реального вчинення господарських операцій та у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Маринчак Н.Є.

Олендер І.Я.