Ухвала суду № 51541671, 24.09.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2015 р.Справа № 820/7752/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Чалого І.С. , Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О. Касян В. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2015р. по справі № 820/7752/15

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, відповідач), в якому просив скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача № 2443-15 від 19.05.2015 року на суму земельного податку в розмірі 771,28 грн. та № 2444-15 від 19.05.2015 року на суму земельного податку в розмірі 1927,77 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2015 р. адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено у повному обсязі.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме: п. 286.5 ст. 286, п. 287.5, 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України.

В судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.05.2015 року контролюючим органом винесене податкове повідомлення-рішення №2443-15, яким нараховано позивачу суму грошового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 771,28 грн. та податкове повідомлення-рішення № 2444-15, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 1927,77 грн. (а.с. 9-10).

26.06.2015 року позивач звернувся із скаргою на податкові повідомлення-рішення контролюючого органу №2444-15 від 19.05.2015 року та №2443-15 від 19.05.2015 року, в якій ОСОБА_1 зазначає, що земельний податок за земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, є складовою частиною квартирної плати, яку повинні платити всі власники приміщень у таких будинках (а.с. 11-12).

В свою чергу, рішенням контролюючого органу скарга позивача була залишена без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін. (а.с. 13).

Не погодившись з прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вони є правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частинами 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 42 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

З аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм ст. 42 ЗК України випливає, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку, земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об'єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону від 29 листопада 2001 р. № 2866-III "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" у порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. № 1521 "Про реалізацію Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Таким чином, земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і неподільною часткою житлового комплексу (допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, його технічне обладнання) є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки (на якій розташований багатоквартирний жилий будинок) або її частини.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен повинен платити податки і збори у порядку і розмірах, які встановлені законом.

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

За приписами статей ст.ст. 269, 270 ПК України, платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення у багатоквартирному п'ятиповерховому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1. Вказана квартира № 163 належить позивачу на підставі рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 06.09.2006 р. по справі № 2-3445/2006 за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності на нежитлові приміщення та можливості експлуатації, відповідно до якого за ОСОБА_1 визнано право власності та експлуатації на нежитлове приміщення магазину №№ 163-1, 163-3, 163-4, 163-5, 163-6, 163-8, 163-9, 163-10, загальною площею 104,7 кв.м, що розташоване на 1-му поверсі будинку АДРЕСА_1

В свою чергу, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того факту, що ОСОБА_1, як власнику нежитлового приміщення у багатоповерховому будинку, частка земельної ділянки виділялась, документів, що посвідчують право на земельну ділянку немає, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що для позивача об'єкт оподаткування земельним податком - відсутній.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги є правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2015р. по справі № 820/7752/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Чалий І.С. Зеленський В.В. Повний текст ухвали виготовлений 28.09.2015 р.