Постанова № 51540323, 24.09.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2015 р. Справа № 922/1009/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М.,

при секретарі Міракові Г.А.,

за участю представників:

від позивача - Михайлов Є.Б. - за довіреністю від 29.12.2014р. № 08-11/4840/2-14,

від відповідача - не з'явився,

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл" (вх.№4241 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 03.06.2015р. у справі №922/1009/15,

за позовом Харківської міської ради, м. Харків,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ДПІ у Московського районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл", м. Донецьк,

про повернення майна та стягнення 234319,77 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.06.2015р. у справі №922/1009/15 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Доленчук Д.О., суддя Аюпова Р.М., суддя Бринцев О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл" на користь Харківської міської ради доходи, отримані від безпідставно набутого майна, в розмірі 234319,77 грн. В решті позову відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл" на користь Харківської міської ради витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 4868,40 грн.

На думку місцевого господарського суду, обраний позивачем спосіб захисту його прав, як власника земельної ділянки, у вигляді зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому виключає наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

При цьому, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у відповідача правової підстави для набуття земельної ділянки площею 0,0722 га, розташованої за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 160-Б, що є підставою для застосування до спірних правовідносин ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл" звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.06.2015р. у справі № 922/1009/15 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл" доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, у розмірі 234319,77 грн. та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи заявлені апеляційні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл" зазначає, що оскільки товариством у законний спосіб набуто право власності на нежитлову будівлю літ. "А-1" по пр. Тракторобудівників, 160-Б у м. Харкові, у відповідності до ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України до нового власника перейшло і право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цим об'єктом нерухомості, що спростовує твердження позивача про безпідставно набуте відповідачем майно у розумінні приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.

Також, відповідач вказує, що саме приписами статті 152 Земельного кодексу України визначено перелік способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, зокрема, відшкодування заподіяних збитків.

При цьому, позивачем не доведено належними засобами доказування факт заподіяння відповідачем збитків, якими в даному випадку є: акт визначення суми збитків, підписаний спеціальною комісією про визначення збитків, склад якої затверджено рішенням Харківської міської ради від 16.10.2013р. № 663 та рішення Харківської міської ради про затвердження акту визначення збитків, заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства.

Наданий позивачем акт обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 15.12.2014р. та розрахунок суми збитків, які було складено спеціалістами відділу контролю за використанням земель Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради, на думку апелянта, не можуть слугувати підставою для встановлення розміру земельної ділянки та суми заподіяних збитків, оскільки його складено з порушенням встановленого порядку визначення розміру земельної ділянки та перевищенням повноважень Департаменту.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 24.06.2015р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл" прийнято до провадження.

До Донецького апеляційного господарського суду Харківською міською радою подано клопотання, в якому вона просила направити апеляційну скаргу ТОВ "Азоврітейл" на рішення господарського суду Харківської області від 03.06.2015р. у справі № 922/1009/15 за підсудністю до Харківського апеляційного господарського суду.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл" подано додаткові пояснення у справі, в яких відповідач зазначає, що оскільки у відповідача виникло право власності на вказану вище нерухомість на підставі цивільно-правової угоди, недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій вона розташована, не може бути підставою для обмеження права відповідача, як власника майна, користуватися відповідною земельною ділянкою, у зв'язку з чим вимога позивача про повернення в натурі набутого майна є порушенням права власності, гарантоване статтею 41 Конституції України.

Крім того, відповідач наголошує, що позивачем в супереч приписам ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України, ст. 1214 Цивільного кодексу України не здійснювалося жодних дій спрямованих на оформлення права користування спірною земельною ділянкою, що свідчить про недоведеність позивачем наявності підстав для застосування положень ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.

На підставі ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 05.08.2015р. матеріали справи № 922/1009/15 за апеляційною скаргою ТОВ "Азоврітейл" на рішення господарського суду Харківської області від 03.06.2015р. за позовом Харківської міської ради до ТОВ "Азоврітейл" за участю ДПІ у Московському районі м. Харкова Головного упарвління Міндоходів у Харківській області про стягнення доходів, отриманих від безпідставно набутого майна у розмірі 234319,77 грн. - передано на розгляд за правилами виключної підсудності до Харківського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.08.2015р. апеляційну скаргу ТОВ "Азоврітейл" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу Харківська міська рада просить рішення господарського суду Харківської області від 03.06.2015р. у справі № 922/1009/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення (вх.№ 13423 від 24.09.2015р.).

При обґрунтуванні своєї позиції у справі Харківська міська рада зазначає наступне:

- перехід права користування земельною ділянкою у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду, відповідно до статті 30 Земельного кодексу України 1990р. та ст. 120 Земельного кодексу України 2001р., є достатньою правовою підставою для набуття, збереження майна (земельної ділянки) в контексті 1212 Цивільного кодексу України лише за умови наявності дійсних, зареєстрованих у встановленому законом порядку та не припинених на час відчуження будівлі чи споруди прав користування земельною ділянкою колишнього власника.

- доводи відповідача шодо виконання ним обов'язку щодо сплати земельного податку в повному обсязі є безпідставними, оскільки у відповідності до приписів ст. ст. 92, 93 Земельного кодексу України, ст. ст. 14, 36, 269, 286, 287 Податкового кодексу України ТОВ "Азоврітейл" не є суб'єктом, який має право сплачувати земельний податок за використання земельної ділянки в розмірах, передбачених статтями 274, 275 Податкового кодексу України.

- оскільки предметом спору є не відшкодування збитків, а інший вид зобов'язань, обґрунтування в апеляційній скарзі відповідача щодо необхідності долучення доказів, необхідних при вирішенні спору про відшкодування збитків, є безпідставним.

- позивачем під час вжиття заходів самоврядного контролю у відповідності до положень п.п. 3.2.1-3.2.3 Положення про Департамент самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013р. №1188/13., правильно визначено розмір земельної ділянки по пр. Тракторобудівників, 160-Б у м. Харкові, яку використовує ТОВ "Азоврітейл". При цьому, положення Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010р. № 376, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

- позивачем правильно розраховано розмір отриманих відповідачем доходів від безпідставно набутого майна на підставі даних нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2007р. та 01.01.2013р., яка була затверджено рішенням Харківської міської ради від 25.12.2007р. № 335/07 та від 03.07.2013р. №1209/13 відповідно.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги, просив суд рішення господарського суду Харківської області від 03.06.2015р. у справі № 922/1009/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, які містять в матеріалах справи (вих.№№020178/2, 020178/3).

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника апелянта та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Відповідно до інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 07.11.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл" є власником нежитлових приміщень № 1-22, 29-41, загальною площею 384,6 кв.м, та нежитлових приміщень № 23-28, загальною площею 201,3 кв.м, в будівлі літ. "А-1" по пр. Тракторобудівників, 160-Б у м. Харкові, яке виникнуло на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2010р. №4457 та від 28.12.2010 № 4458 (т. 1 а.с. 28, 29).

Як вбачається з матеріалів справи, головним спеціалістом відділу контролю за використанням земель Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради у присутності інженера - геодезиста та інженера землевпорядника в порядку статей 12, 189 Земельного кодексу України здійснено обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 160-А, про що складено відповідний акт від 15.12.2014р. (т.1, а.с. 15-18).

За результатами комплексного вивчення наявних матеріалів та проведеного обстеження земельної ділянки на місцевості встановлено, що ТОВ "Азоврітейл" з 28.12.2010р. по момент складення вказаного акту використовувало земельну ділянку без оформлення документів на право власності або право користування земельною ділянкою та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125 Земельного кодексу України.

Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області листом за вих. № 5240/08 від 25.11.2014 р. повідомило Департамент самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради, що станом на 29.12.2012 р. в Управлінні не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування на земельну ділянку за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 160-Б.

Департамент земельних відносин Харківської міської ради листом за вих. № 11925/0/225-14 від 18.11.2014 р. повідомив Департамент самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради, що Харківською міською радою рішень щодо надання в користування або продажу земельної ділянки для експлуатації та обслуговування об'єкту по пр. Тракторобудівників, 160-Б, по наданій схемі розташування, не приймалось.

Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.11.2014 № 29151798 щодо вказаного вище майна підтверджується, що речові права відповідача на земельну ділянку не зареєстровані.

Відповідно до листів ДПІ у Московському районі м. Харкова № 7291/9/20-34-15-03-38 від 11.11.2014 р. та № 7867/9/20-34-15-03-38 від 18.12.2014 р. відповідач обліковується як платник земельного податку.

На підставі акту обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 15.12.2014р., а також листів ДПІ у Московському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 11.11.2014р. № 7291/9/20-34-15-03-38 Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради було здійснено розрахунок доходу, отриманого від безпідставно набутого ТОВ "Азоврітейл" майна територіальної громади м. Харкова.

У зв'язку з порушенням відповідачем положень статті 125 Земельного кодексу України щодо оформлення договору оренди на земельну ділянку зазначеної площі, а також відсутності врегулювання спірних правовідносин в досудовому порядку, Харківська міська рада звернулася до суду з позовом про звільнення відповідачем цієї земельної ділянки у зв'язку з її безпідставним користуванням та стягнення отриманих доходів від використання безпідставно набутого майна в розмірі 234319,77 грн., який полягає в несплаті орендної плати за фактичне використання земельної ділянки.

Матеріально-правовою підставою позову позивач визначив статті 1212-1215 Цивільного кодексу України.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право оренди землі оформлюється договором, який реєструється відповідно до закону (частина 2 статті 126 Земельного кодексу України).

На підставі ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до господарського суду з даним позовом, Харківська міська рада, посилаючись на положення ст.ст. 1212-1215 Цивільного кодексу України, зазначає, що речові права відповідача на земельну ділянку не зареєстровані у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим останнім не набуто право користування земельною ділянкою по пр. Тракторобудівників, 160-А у м.Харкові, а тому має місце використання земельної ділянки без достатніх правових підстав.

Колегія суддів зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави іменуються також зобов'язаннями з безпідставного збагачення, або кондикційними зобов'язаннями. Сутність кондикційного зобов'язання як правовідношення полягає в тому, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) або на підставі, яка згодом відпала, зобов'язана повернути потерпілому це майно (частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Певною мірою кваліфікація таких зобов'язань породжується нормою частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України, якою визначене коло вимог, до яких також застосовуються положення глави 83 Цивільного кодексу України про реституцію, віндикацію, повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні, відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

В даному випадку, норми глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави", зокрема, статті 1212 Цивільного кодексу України, можуть бути застосовані тоді, коли дії набувача майна можуть кваліфікуватися як правопорушення.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Отже, за змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Так, згідно приписів частини 5 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент набуття права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Згідно з ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до п. 2.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у застосуванні положень статей 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України щодо переходу права користування земельною ділянкою внаслідок переходу права на розташований на ній житловий будинок, будівлю, споруду господарським судам слід враховувати, що положення відповідних статей обох кодексів мають один і той же предмет регулювання, а тому підлягають застосуванню в сукупності. За змістом статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (п. 3.4 Постанови).

Отже, права власності на житловий будинок, будівлю, споруду є безумовною підставою для виникнення права користування земельною ділянкою під відповідним нерухомим майном.

Оскільки матеріалами справи підтверджується, що у ТОВ "Азоврітейл" на підставі цивільно-правової угоди виникло право власності на нерухомість, яка знаходиться за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 160-Б, таким чином, останній має законодавчо визначене право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля, що спростовує твердження позивача про безпідставне користування відповідачем вказаним майном.

Колегія суддів зазначає, що статтею 54 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує, тобто предмет та підстави позову; зміна підстав чи предмету позову виходить за межі компетенції суду, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Натомість, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Проте, сама по собі відсутність оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість відповідача у справі (користувача земельною ділянкою) не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки право на користування земельною ділянкою, в силу Закону набувається в момент набуття права власності на будівлю, розташованої на цій земельній ділянці.

Таким чином, враховуючи положення ч. 5 ст. 120 Земельного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність обраного позивачем способу захисту його прав, як власника спірної земельної ділянки, шляхом подання позовної заяви з підстав, визначених статтею 1212 Цивільного кодексу України.

Зокрема, вимога Харківської міської ради про зобов'язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі позивачу є порушенням права власності відповідача, гарантоване статтею 41 Конституції України.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідача, як власника нерухомості, на користування нею, та як наслідок -земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 234319,77 грн., як доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право особи на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

У відповідності до ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Харківська міська рада, обґрунтовуючи підстави пред'явлення зазначених вище вимог, посилається на положення частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Як зазначено вище, з моменту виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій вона розміщена, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Таким чином, враховуючи фактичний та юридичний зв'язок земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, посилання на безпідставність використання такої земельної ділянки в розумінні ст.ст. 1212-1215 Цивільного кодексу України є неможливим, як є неможливим стягнення з відповідної земельної ділянки доходу, отриманого від "безпідставно набутого майна".

Крім того, колегія суддів зазначає, що у нормах статей 1213 та 1214 Цивільного кодексу України не має санкцій як міри цивільно-правової відповідальності боржника, натомість ними закріплено право та кореспондуючі ним обов'язки сторін зобов'язання з безпідставного збагачення - право потерпілого: 1) на повернення йому безпідставно набутого майна в натурі або відшкодування його вартості; 2) на відшкодування йому доходів від безпідставно набутого майна, які набувач одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли дізнався або міг дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Отже, статтею 1214 Цивільного кодексу України передбачено визначення реального розміру неодержаного доходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з позовної заяви, період, за який нарахована сума доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, визначений з 01.01.2012р. по 31.12.2014р.

При визначенні часу, протягом якого здійснювалося безпідставне користування апелянтом спірною ділянкою, позивач посилається на акт обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 160-А від 15.12.2014р., відповідно до якого встановлено, що ТОВ "Азоврітейл" використовується земельна ділянка загальною площею 0,0722 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-1" з 28.12.2010р. та станом на момент складення зазначеного акту (15.12.2014р.).

При цьому, як зазначено вище, згідно з інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.11.2014р. № 29151911 загальна площа нежитлових приміщень відповідача № 1-22:29-41 становить 384,6 кв.м, нежитлових приміщень №23-28 - 201,3 кв.м, що загалом складає 585,9 кв.м.

Враховуючи невідповідність площі земельної ділянки, на якій розміщені нежитлові приміщення відповідача з площею, зазначеному в акті від 15.12.2014р., колегія суддів дійшла висновку, що останнім не підтверджується факт використання зазначеної в акті розміру земельної ділянки за весь час, який охоплює заявлений позивачем період нарахування доходів від безпідставно використання земельної ділянки, у зв'язку з чим не є належним доказом у справі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про недоведеність позивачем розміру земельної ділянки, яка використовувалася відповідачем, а також необґрунтованість визначеного позивачем періоду використання спірної земельної ділянки.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 Цивільного кодексу України та частини другої статті 224 Господарського кодексу України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України у постанові від 06.11.2014р. у справі №922/1087/14.

За приписами статті 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Згідно зі статтею 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Отже, власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. №284.

Враховуючи зазначене, колегія суддів зазначає, що нормами діючого законодавства передбачено способи (механізми) захисту прав на земельні ділянки.

Зокрема, статтею 152 Земельного кодексу України передбачено можливість застосування інших способів захисту прав на земельні ділянки, передбачені законом, ніж ті, які встановлені зазначеною статтею.

З огляду на викладене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що подана Товариством з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл" апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення господарського суду Харківської області від 03.06.2015р. у справі №922/1009/15 через невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права - частковому скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п.2 ч.1 ст.103, п.п. 4 ч.1 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл", м.Донецьк, задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 03.06.2015р. у справі №922/1009/15 скасувати частково, а саме в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл" доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, та витрат по сплаті судового збору за подання позову.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з Харківської міської ради (м. Харків, пл. Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл" (м.Донецьк, вул. Арктики, 1В, код ЄДРПОУ 35514807) 2343,20 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний судовий наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 28.09.2015р.

Головуючий суддя Лакіза В.В.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Здоровко Л.М.