Постанова № 51540182, 02.11.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.11 Справа № 5015/4379/11

ОСОБА_1 апеляційний господарський суд в складі колегії суддів: Желік М.Б. /головуючий/, ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 міської ради ( м. Львів ), ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Любінське сяйво» (м. Львів )

на рішення Господарського суду Львівської області

від 26.08.2011р. у справі № 5015/4379/11

за позовом ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Торгово-роздрібна компанія «Євротек»( м.Київ )

до відповідача ОСОБА_1 міської ради (м. Львів)

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Любінське сяйво»(м. Львів )

про визнання ухвали від 30.06.2011 року № 650 недійсною

за участю представників:

від Позивача: ОСОБА_5;

від Відповідача: ОСОБА_6;

від Третьої особи: ОСОБА_7;

З правами та обовязками, передбаченими ст. 22 ГПК України, представники Сторін та Третьої особи ознайомлені.

Рішенням від 26.08.2011р. у справі №5015/4379/11 Господарського суду Львівської області (суддя Матвіїв Р.І.) задоволено позов ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Торгово-роздрібна компанія «Євротек»(м. Київ ) до ОСОБА_1 міської ради (м. Львів) про визнання недійсною ухвали ОСОБА_1 міської ради від 30.06.2011 року № 650 «Про погодження ОСОБА_8 «Любінське сяйво».

Не погоджуючись із зазначеним процесуальним документом, ОСОБА_1 міською радою (м. Львів), ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Любінське сяйво»(м. Львів) подано апеляційні скарги, у яких Скаржники просять рішення Господарського суду Львівської області скасувати з огляду на наступне:

- даний спір непідвідомчий господарському суду;

- спір про право на земельну ділянку у даній справі відсутній, оскільки Позивач ніколи у законний спосіб такою ділянкою не володів, а тому ОСОБА_1 міська рада, як власник земельної ділянки, і не могла порушувати яких-небудь прав Позивача на цю земельну ділянку;

- спір у даній справі є публічно-правовим;

- нежитлова будівля, яка знаходилась у власності ОСОБА_8 «ТК «Інтермаркет»розташована на земельній ділянці пл.. 0,6404 га, а земельна ділянка пл. 04818 га знаходиться в межах «червоних ліній» і є вільною від забудови;

- земельна ділянка по вул. Петлюри,11 у м. Львові є вільною від забудови, на момент укладення між ОСОБА_8 «Торгово-роздрібна компанія «Євротек»та ОСОБА_8 «Торгова компанія «Інтермаркет»договорів купівлі-продажу цілісного майнового комплексу та нежитлових приміщень не перебувала у користуванні ОСОБА_8 «Торгова компанія «Інтермаркет»та до складу цілісного майнового комплексу не входила, інше.

Колегія суддів, заслухавши пояснення Сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що підстави для скасування рішення Господарського суду Львівської області - відсутні, з огляду на наступне:

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом 30.06.2011 року ОСОБА_1 міською радою було прийнято ухвалу № 650 «Про погодження ОСОБА_8 «Любінське сяйво»місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. С.Петлюри, 11», якою було погоджено третій особі ОСОБА_8 «Любінське сяйво»місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4818 га (у тому числі площею 0,4665 га у межах червоних ліній з обмеженнями без права капітального будівництва) на вул. С.Петлюри, 11 у м. Львові в оренду на 5 років для розміщення та обслуговування оптового ринку зі збірно-розбірних конструкцій для продажу сільськогосподарської продукції.

25.06.2011 року, тобто до дати винесення спірної ухвали, між ОСОБА_8 «Торгова компанія «Інтермаркет» (Продавець) та ОСОБА_8 «Торгово-роздрібна компанія «Євротек» (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, посвідчений 25.06.2011 року приватним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі за № 1610, згідно якого Позивач придбав у власність цілісний майновий комплекс ринку «Новий», а саме: критий ринок позначений на плані земельної ділянки літ. «А-1» з критими столами, позначеними на плані земельної ділянки літ. «А-1»; магазином з добудовою літ. «А-1», «А4-1», автостанцією з пероном літ. «А-1» загальною площею 2952,4 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Львів, вул. С Петлюри, будинок №11.

Як вбачається з п. 1.3. вказаного договору, відчужуваний цілісний майновий комплекс знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,6404 га, кадастровий номер земельної ділянки: 4610136300:04:002:0035, цільове призначення: для реконструкції існуючої споруди під торгово-ринковий комплекс «Новий» і його обслуговування, та земельній ділянці загальною площею 0,4818 га, кадастровий номер земельної ділянки: 4610136300:04:002:0036, цільове призначення: для реконструкції існуючої споруди під торгово-ринковий комплекс «Новий» і його обслуговування.

Відповідно до п. 4.2. договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу право власності на обєкт продажу виникає у Покупця відповідно з п. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України з моменту державної реєстрації цього договору у Державному реєстрі правочинів.

Суд встановив, що Позивач набув право власності на вказаний цілісний майновий комплекс 25.06.2011 року, що підтверджується витягом з державного реєстру правочинів від 25.06.2011 року, № витягу: 10062922.

Право власності Позивача зареєстроване у встановленому порядку ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 04.07.2011 року, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 04.07.2011 року, номер витягу: 30491346.

Окрім того, 25.06.2011 року між ОСОБА_8 «Торгова компанія «Інтермаркет» (Продавець) та ОСОБА_8 «Торгово-роздрібна компанія «Євротек» (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений 25 червня 2011 року приватним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі за № 1611, відповідно до якого Позивач придбав у власність приміщення загальною площею 97,9 кв.м., а саме: нежитлові приміщення 1-6, позначені за планом земельні ділянки літ. «А-1» загальною площею 97,9 кв. м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. С.Петлюри, будинок № 11-б.

Як вбачається з п. 1.3. вказаного Договору, відчужуване нежитлове приміщення знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,6404 га, кадастровий номер земельної ділянки: 4610136300:04:002:0035, цільове призначення: для реконструкції існуючої споруди під торгово-ринковий комплекс «Новий» і його обслуговування, та земельній ділянці загальною площею 0,4818 га, кадастровий номер земельної ділянки: 4610136300:04:002:0036, цільове призначення: для реконструкції існуючої споруди під торгово-ринковий комплекс «Новий» і його обслуговування.

Відповідно до п. 4.2. Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень право власності на обєкт продажу виникає у Покупця відповідно з п. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України з моменту державної реєстрації цього договору у Державному реєстрі правочинів.

Позивач набув право власності на вказане нежитлове приміщення 25.06.2011 року, що підтверджується витягом з державного реєстру правочинів від 25.06.2011 року № 10062950.

Право власності Позивача зареєстроване у встановленому порядку ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 04.07.2011 року, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 04.07.2011 року № 30491437.

Частиною 2 ст. 120 Земельного кодексу України передбачено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

В п .2.12. Постанови від 17 травня 2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» Пленум Вищого господарського суду України з посиланням на ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України розяснив, що якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я шляхом укладення договору оренди.

Аналогічна за змістом норма передбачена ч. 1. ст. 377 Цивільного кодексу України, відповідно до якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною 3 ст. 415 Цивільного кодексу України теж передбачено, що особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди).

Згідно до умов ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не підлягають продажу (оренді) на конкурентних засадах (земельних торгах).

24 липня 2008 року між ОСОБА_1 міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_8 «Торгова компанія «Інтермаркет»(Орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до якого Орендодавець на підставі ухвали ОСОБА_1 міської ради № 899 від 07.06.2007 року «Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду ділянок несільськогосподарського призначення у м. Львові»та ухвали ОСОБА_1 міської ради №1908 від 12.06.2008р. «Про затвердження ОСОБА_8 «Торгова компанія «Інтермаркет»проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельних ділянок на вул. С. Петлюри, 11 у м. Львові» надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові на вул. С. Петлюри, 11, загальною площею 0,6404 га, у тому числі, під забудовою 0,3476 га, під твердим покриттям 0,2928 га, кадастровий номер 4610136300:04:002:0035, для реконструкції існуючої будівлі під торгово-ринковий комплекс «Новий» і його обслуговування. Вказаний договір був зареєстрований у ОСОБА_1 міському відділі ОСОБА_1 регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.08.2008 року, за № 04:08:438:00097 кн. 04-3,а також зареєстрований у ОСОБА_1 міській раді 24.07.2008 року за № 3-1033, про що у книзі записів реєстрації Договорів оренди землі 3-3 вчинено запис.

Згідно п. 8 зазначеного вище Договору оренди землі від 24 липня 2008 року, він був укладений на 10 років до 12 червня 2018 року. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Відповідно до п. 16 вказаного договору оренди цільове призначення земельної ділянки землі житлової та громадської забудови, категорія земельної ділянки за функціональним призначенням землі комерційного використання.

Зазначена земельна ділянка передана Відповідачем ОСОБА_8 «Торгова компанія «Інтермаркет» в користування по акту приймання-передачі обєкта оренди, а 07.07.2008 року було складено Акт про передачі і показ меж земельної ділянки.

24 липня 2008 року між ОСОБА_1 міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_8 «Торгова компанія «Інтермаркет»(Орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до якого Орендодавець на підставі ухвали ОСОБА_1 міської ради № 899 від 07.06.2007 р. «Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду ділянок несільськогосподарського призначення у м. Львові»та ухвали ОСОБА_1 міської ради №1908 від 12.06.2008 р. «Про затвердження ОСОБА_8 «Торгова компанія «Інтермаркет»проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельних ділянок на вул. С.Петлюри, 11 у м. Львові» надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові на вул. Петлюри, 11, загальною площею 0,4818 га, у тому числі під забудовою 0,0135 га, під твердим покриттям 0,4571 га, під озелененням 0,0112 га, кадастровий номер 4610136300:04:002:0036, для реконструкції існуючої будівлі під торгово-ринковий комплекс «Новий» і його обслуговування. Вказаний договір був зареєстрований у ОСОБА_1 міському відділі ОСОБА_1 регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.08.2008 року, за № 04:08:438:00098 кн.04-3, а також зареєстрований у ОСОБА_1 міській раді 24.07.2008р. за №3-1034, про що у книзі записів реєстрації Договорів оренди землі 3-3 вчинено запис.

Згідно п. 8 зазначеного вище Договору оренди землі від 24 липня 2008 року, він був укладений на 5 років до 12 червня 2013 року. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Відповідно до п. 16 вказаного договору оренди цільове призначення земельної ділянки землі житлової та громадської забудови, категорія земельної ділянки за функціональним призначенням землі комерційного використання.

Вказана земельна ділянка була передана Відповідачем ОСОБА_8 «Торгова компанія «Інтермаркет» в користування згідно акту приймання-передачі обєкта оренди, а 07.07.2008 року було складено Акт про передачі і показ меж земельної ділянки.

Таким чином, попередньому власнику цілісного майнового комплексу ринку «Новий», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. С.Петлюри, 11, та нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. С.Петлюри, 11-б, ОСОБА_8 «Торгова компанія «Інтермаркет» було надано Відповідачем у встановленому порядку в користування на умовах оренди дві земельну ділянки по вул. С.Петлюри, 11, загальною площею 0,4818 га, кадастровий номер 4610136300:04:002:0036, для реконструкції існуючої будівлі під торгово-ринковий комплекс «Новий» і його обслуговування, цільове призначення яких землі житлової та громадської забудови, функціональне призначення землі комерційного використання.

З плану земельної ділянки, що передається в оренду на вул. С.Петлюри, 11 у м. Львові, вбачається, що придбані Позивачем цілісний майновий комплекс та нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул. С.Петлюри, 11 та 11-б безпосередньо знаходяться на земельній ділянці загальною площею 0,6404 га, кадастровий номер 4610136300:04:002:0035, а земельна ділянка загальною площею 0,4818 га, кадастровий номер 4610136300:04:002:0036 прилягає до приміщень, які входять до складу цілісного майнового комплексу.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом розрахунок зазначених площ земельних ділянок здійснювався, виходячи із вимог державних будівельних норм до площі земельної ділянки, що необхідна для обслуговування торгового центру.

Відповідно до п. 7.51. ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затвердженого наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 р. № 44 (із наступними змінами і доповненнями), для обслуговування торгових центрів передбачається розміщення біля них автостоянок з розрахунку 8-12 машино-місць на 100 кв. м. торгової площі.

Як випливає з наявного у матеріалах справи завдання на проектування робочого проекту реконструкції існуючої будівлі під торгово-ринковий комплекс «Новий» на вул. С.Петлюри в м. Львові, в результаті реконструкції торгова площа торгово-ринкового комплексу має складати 1507 кв. м. Враховуючи те, що проектована торгова площа складатиме 1507 кв. м., тому згідно ДБН 360-92, для його обслуговування потрібно розмістити автостоянку із наявністю не менше 121 машино-місце, орієнтовною площею не менше 0,1808га (з розрахунку 121 машино-місць х 15 кв.м. для розміщення 1 машиномісця). Крім того, необхідно влаштувати пішоходні зони, елементи благоустрою. Відтак, для обслуговування торгово центру, зокрема, розміщення автостоянки, необхідна земельна ділянка площею 0,4818 га, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. С.Петлюри, 11, кадастровий №4610136300:04:002:0036. У разі надання її в користування ОСОБА_8 «Любінське сяйво», буде неможливим розміщення автостоянки згідно вимог ДБН 360-92.

Таким чином, Позивач з моменту придбання обєктів нерухомого майна набув право у встановленому законом порядку вимагати переоформлення на нього без проведення земельних торгів права користування на умовах оренди земельними ділянками по вул. С.Петлюри, 11, а саме: загальною площею 0,6404 га, кадастровий номер 4610136300:04:002:0035, та загальною площею 0,4818 га, кадастровий номер 4610136300:04:002:0036, що необхідні для реконструкції існуючої будівлі під торгово-ринковий комплекс «Новий» і його обслуговування, а тому твердження Скаржника у справі про те, що спірна земельна ділянка є вільною для забудови не може слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, оскільки немає значення для правової кваліфікації порушення Відповідачем у справі права Позивача.

Відповідно до наявного у справі рішення Господарського суду Львівської області від 07.12.2010 року по справі №24/132 (2010) за позовом ОСОБА_1 міської ради до ОСОБА_8 «Торгова компанія «Інтермаркет», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: ДПІ в Залізничному районі м. Львова про розірвання договору оренди землі від 24.07.2008 року та зобовязання ОСОБА_8 «Торгова компанія «Інтермаркет» повернути земельну ділянку площею 0,4818га по вул. С.Петлюри, 11 у м. Львові, позов задоволено повністю. Вказане рішення було залишене без змін постановою ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 23.02.2011 року по справі №24/132 (2010) та постановою Вищого господарського суду України від 14.04.2011 року по справі №24/132 (2010). Як вбачається із змісту вказаних судових рішень, договір оренди землі від 24.07.2008 року було розірвано через несплату орендарем ОСОБА_8 «Торгова компанія «Інтермаркет» орендної плати у звязку з банкрутством останнього, що підтверджується постановою господарського суду Харківської області від 14.08.2009 року по справі № Б-19/117-09 про банкрутство ОСОБА_8 «Торгова компанія «Інтермаркет».

Разом з цим, наявність зазначеного рішення, не позбавляє Позивача прав вимагати передачу йому в оренду вказаної земельної ділянки, а відтак, і стверджувати про порушення оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування його прав, з огляду на наступне:

Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 4610136300:04:002:0036 загальною площею 0,4818 га по вул. С. Петлюри, 11 у м. Львові була передана в оренду ОСОБА_8 «ТК «Інтермаркет»для реконструкції існуючої будівлі під торгово-ринковий комплекс «Новий», Позивач у справі, набуваючи вказані приміщення за договором купівлі-продажу, в силу вищенаведених норм матеріального права, набув і право на оформлення за ним права користування та є зацікавленим у цьому.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної ОСОБА_9 Крим, місцевої державної адміністрації.

Частиною 3 ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Згідно до ч. 4 ст. 123 Земельного кодексу України розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою. Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проекту він повертається заявнику у зазначений у цій частині строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи відповідно до закону.

Відповідно до ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

З огляду на наведене, відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України надання земельної ділянки в користування відбувається в два етапи: спочатку відповідний орган державної влади чи орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, яке є підставою для розроблення заявником проекту відведення земельної ділянки та його погодження, а другим етапом, є прийняття рішення про надання земельної ділянки в користування.

Таким чином, приймаючи оскаржувану ухвалу Відповідача, ОСОБА_1 міська рада реалізувала перший етап передачі земельної ділянки в користування.

При цьому, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що наявність самого інтересу Позивача у оформленні за ним права користування земельною ділянкою, що прилягає до придбаних ним приміщень та призначена для їх реконструкції та обслуговування та захист такого права вищенаведеними нормами матеріального права (в тому числі й зазначеними нормами ДБН України), є підставою для звернення Позивача до господарського суду з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Окрім того, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що порядок передачі органом місцевого самоврядування майна, яке перебуває у власності територіальної громади, встановлений ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону.

У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець, за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду, у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном (ч. 2 ст. 9 означеного Закону).

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

Органи, уповноважені управляти майном, що належить Автономній ОСОБА_9 Крим або перебуває у комунальній власності, розглядають подані матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після надходження матеріалів повідомляють підприємство про своє рішення (надання дозволу щодо укладення договору оренди або відмову). При розгляді матеріалів щодо передачі в оренду нерухомого майна можуть враховуватися пропозиції місцевої державної адміністрації, відповідного органу місцевого самоврядування щодо розміщення бюджетних установ і організацій.

Якщо орендодавець не одержав у встановлений термін висновків органу, уповноваженого управляти державним майном, дозволу, відмови чи пропозицій від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, висновків органу Антимонопольного комітету України, укладення договору оренди вважається з цими органами погодженим.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендодавець протягом п'яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника.

Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна.

Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об'єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди.

З огляду на вищенаведене, судова колегія ОСОБА_1 апеляційного господарського суду зазначає, що чинне законодавство передбачає процедуру, за умови дотримання якої можлива передача в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності.

Разом з цим, розглядаючи апеляційну скаргу у даній справі, судом апеляційної інстанції не було встановлено дотримання вказаної процедури як передумови для прийняття ОСОБА_1 міською радою оскаржуваної ухвали №650 від 30.06.2011 року та передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_8 «Люблінське сяйво».

Відсутні докази дотримання вказаної процедури передачі в оренду земельної ділянки Третій особі Відповідачем у справі і в матеріалах справи Господарського суду Львівської області.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції.

Як вбачається з ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються, зокрема, землі, надані для розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно до положень абз. ґ) ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Таким чином, з вищенаведених норм випливає, що земельна ділянка може бути надана із земель комунальної власності без проведення земельних торгів оптовим ринкам сільськогосподарської продукції для розміщення інфраструктури. При цьому, для цих цілей можуть виділятися землі тільки сільськогосподарського призначення.

Тобто, умовами, за наявності яких земельна ділянка може бути надана без проведення відповідних торгів особі, яка володіє статусом оптового ринку сільськогосподарської продукції, а сама земельна ділянка повинна мати статус земель сільськогосподарського призначення.

Разом з тим, як вже було зазначено вище, спірна земельна ділянка площею 0,4818 га на вул. С.Петлюри, 11 у м. Львові за цільовим призначенням відноситься до земель житлової і громадської забудови, а не до земель сільськогосподарського призначення. Докази приналежності вказаної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення в матеріалах справи відсутні.

Щодо набуття Третьою особою статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції, то колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає наступне:

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції»оптовим ринком сільськогосподарської продукції визнається юридична особа, предметом діяльності якої є надання послуг, що забезпечують здійснення оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією, і якій в установленому цим Законом порядку надано статус оптового ринку сільськогосподарської продукції.

Інфраструктурою оптового ринку сільськогосподарської продукції, відповідно до вимог зазначеної статті Закону розуміється система обслуговуючих структур, споруд, будівель, систем, мереж, ліній, служб, складських приміщень, сховищ, залів, площадок, павільйонів, обладнання, транспорту, під'їзних та внутрішніх шляхів, засобів зв'язку, що включені до проекту (бізнес-плану) організації діяльності юридичної особи у статусі оптового ринку сільськогосподарської продукції.

Порядок набуття юридичною особою статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції та позбавлення її такого статусу регулюється ст. 4 Закону України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції» статус оптового ринку сільськогосподарської продукції надається центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики на конкурсній основі в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції» юридична особа, яка має намір набути статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції, подає до центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики такі документи: заяву про набуття статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції; проект (бізнес-план) організації діяльності юридичної особи у статусі оптового ринку сільськогосподарської продукції; нотаріально посвідчену копію установчих документів; проект Правил роботи оптового ринку сільськогосподарської продукції; виписку або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; документально підтверджені відомості про засновників (учасників) юридичної особи. Суд звернув увагу, що серед перелічених документів, не вимагається подання документів щодо наявності права користування чи права власності земельною ділянкою.

Частиною 4 ст. 4 Закону України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції» передбачено, що Центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики видає наказ про надання або вмотивовану відмову у наданні юридичній особі статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції.

Згідно до ч. 7 ст. 4 Закону України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції» юридична особа, яка не набула статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції не має права використовувати у своєму найменуванні термін «оптовий ринок сільськогосподарської продукції» та інші похідні терміни.

Порядок набуття юридичною особою статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 року № 141.

Згідно до п. 12 вказаного Порядку, переможцю конкурсу Міністерство аграрної політики України видає свідоцтво про надання юридичній особі статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції за формою згідно з додатком.

При цьому, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що ні під час розгляду даної справи в місцевому господарському суді, ні при її перегляді в порядку апеляційного провадження, Відповідач та Третя особа не довели наявність у останньої правового статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції як однієї з підстав для передачі Третій особі земельної ділянки без проведення передбаченої законодавством процедури торгів.

Відсутні відповідні відомості про наявність у ОСОБА_8 «Любінське сяйво»статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції і в Статуті ОСОБА_4 (т. І, а.с. 92-107).

Окрім того, під час розгляду даної справи в порядку апеляційного провадження, представником Позивача у справі було подано лист Міністерства аграрної політики та продовольства України №37-11-5-16, відповідно до якого Мінагрополітики України на адвокатський запит №25/07-11-1 від 25.07.2011 року повідомляє, що рішення щодо надання ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Любінське сяйво»статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції не приймалось, що є додатковим (за наявності вищенаведених доказів) доказом відсутності у Третьої особи вказаного правового статусу.

Окрім того, як було правильно зазначено Господарським судом Львівської області в оскаржуваному рішенні та підтверджується матеріалами, наявними у справі, на час розгляду ОСОБА_1 міською радою звернення із заявою про погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. С. Петлюри, 11, ОСОБА_8 «Любінське сяйво»не мало законних підстав для облаштування торговельного майданчику для реалізації продуктів харчування та сільськогосподарської продукції на території, прилеглій до майнового комплексу ринку «Новий», оскільки відповідне рішення Виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради від 22.09.2006 року №1110 втратило чинність згідно рішення Виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради від 19.09.2008 року № 982.

За таких обставин, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що приймаючи оскаржувану ухвалу, ОСОБА_1 міська рада допустила порушення норм матеріального права, а тому вона є такою, що підлягає визнанню недійсною.

Щодо доводів Скаржника про те, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, то колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає наступне:

Відповідно до п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України у справі 1-6/2010 за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г»статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України від 01.04.2010 року встановлено наступне:

Положення частини першої статті 143 Конституції України, згідно з якими територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування «вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції», слід розуміти так, що при вирішенні цих питань органи місцевого самоврядування діють як суб'єкти владних повноважень;

- положення пунктів «а», «б», «в», «г»статті 12 Земельного кодексу у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;

- положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності»слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Проте, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що зазначене Рішення не містить положень щодо того, що у вказаних правовідносинах органи місцевого самоврядування не можуть виступати як самостійні учасники цивільних правовідносин.

При цьому, в розрізі зазначеного, суд апеляційної інстанції зазначає наступне:

Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина 2 статті 5 Конституції України).

Відповідно до частини третьої статті 140, частини першої статті 144 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в України»).

Статтею 80 ЗК установлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності (частини 1, 2 статті 83 ЗК).

Відповідно. до пункту 1 частини 1 статті 17 КАС до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень»означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті З КАС). Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У пунктах «а», «б», «в», «г»і «к»статті 12 ЗК передбачено, що до повноважень селищної ради належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування; вилучення їх із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідної територіальної громади селища; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Земельні відносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).

Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) учасниками цивільних відносин є: держава Україна, ОСОБА_9 Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 ЦК).

З огляду на наведене ОСОБА_1 міська рада у даній справі виступає як суб'єкт цивільних правовідносин і має такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин.

Реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, яка перебувала у її власності, Рада відповідно до статті 5 ЗК має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Тобто, при здійсненні повноважень власника землі Відповідач є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею. У даному випадку відсутня підпорядкованість одних учасників земельних правовідносин (ОСОБА_8 «Торгово-роздрібна компанія «Євротек»та ОСОБА_8 «Любінське сяйво») іншому (ОСОБА_1 міській раді), яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з частиною 4 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Ці положення Основного Закону кореспондуються з пунктом «в»статті 5 ЗК України, згідно з яким, земельне законодавство базується на принципі невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини 6 статті 319 ЦК України держава не втручається у здійснення власником права власності. Тобто пряме адміністрування з боку органів влади є неприпустимим.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

Зазначеної правової позиції, дотримується, зокрема й Верховний Суд України у постанові від 27.04.2010 року у справі № 21-2328 во 09 та Пленум Вищого господарського суду у постанові від 17.05.2011 року №6.

З огляду на наведене, твердження Скаржника про те, що дана справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, є необґрунтованим та таким, що спростовується нормами матеріального права.

Таким чином, рішення Господарського суду Львівської області є таким, що прийняте при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, ОСОБА_1 апеляційний господарський суд

п о с т а н о в и в:

Рішення від 26.08.2011р. у справі №5015/4379/11 Господарського суду Львівської області залишити без змін, апеляційні скарги без задоволення.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

ГоловуючийсуддяЖелік М.Б.

суддяКузь В.Л.

суддяЮркевич М.В.