Постанова № 51539222, 22.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2015 р. Справа№ 910/8679/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Яковишин М.В. - представник;

від відповідача: Харченко Р.М. - представник; Деркач С.С. - представник;

від третьої особи 1: не з"явився;

від третьої особи 2: ОСОБА_5 - представник;

від третьої особи 3: не з"явився;

від третьої особи 4: не з"явився;

від третьої особи 5: ОСОБА_6 - представник;

від третьої особи 6: не з"явився;

від третьої особи 7: не з"явився;

від третьої особи 8: не з"явився;

від третьої особи на стороні відповідача: не з"явився;;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смілянський цукровий завод"

на рішення Господарського суду м. Києва від 03.06.2015р.

у справі № 910/8679/15-г (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смілянський цукровий завод"

до Публічного акціонерного товариства "Легбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Поляне", Товариство з обмеженою відповідальністю "Досвід 2002", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про виконання зобов'язань, застави та іпотеки припиненими

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Смілянський цукровий завод" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Легбанк", третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Поляне", Товариство з обмеженою відповідальністю "Досвід 2002", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про виконання зобов'язань застави та іпотеки припиненими

Рішенням Господарського суду м.Києва від 03.06.2015р у справі № 910/8679/15-г в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відмовляючи в задоволені позову місцевий суд невірно застосував норми ст.606 ЦК України, а також не звернув увагу на ту обставину, що чинне законодавство не ототожнює поняття правочин та зобов'язання, зокрема, один правочин може містити в собі декілька зобов'язань. Також апелянт зазначає, що в розумінні ст. 606 ЦК України припиняється саме зобов'язання, а не правочин, внаслідок поєднання боржника і кредитора в одній особі.

На думку апелянта, припинення зобов'язання, як самостійна правова підстава та самостійний інститут, не залежить від встановленої положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» черговості задоволення вимог кредиторів.

Крім того, апелянт зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову суд послався на постанови ВГСУ від 02.10.2014 року у справі № 921/1176/13-г/1, від 14.05.2015 року у справі № 910/20158/14 від 20.05.2015 року у справі № 910/21757/14. Однак, зазначені справи не є тотожніми з даною справою, оскільки у зазначених справах договори відступлення права вимоги між новим кредитором та старим кредитором були укладені після відкликання банківської ліцензії відповідачів та після початку процедури ліквідації відповідачів, тоді як у даній справі договори відступлення права вимоги були укладені 16.02.2015 року, а ліквідаційну процедуру відповідача розпочато лише 27.02.2015 року.

Апелянт звертає увагу суду на те, що у пункті 4 ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зазначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом. На думку апелянта, ні при відмові в зарахуванні зустрічних однорідних вимог, ні при розгляді справи відповідач не навів жодного доказу того, що зарахування може призвести до порушення вимог кредиторів, а чинне законодавство не містить категоричної заборони на зарахування зустрічних однорідних вимог під час дії тимчасової адміністрації, введення якої не означає, що відносно банку буде розпочато ліквідаційну процедуру.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/8679/15-г та викликано повноважних представників сторін в судове засідання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2015р. розгляд справи відкладено на підставі ст. 77 ГПК України.

22.09.2015 року в судове засідання представники третіх осіб 1, 3, 4, 6, 7, 8 на стороні позивача та третьої особи на стороні відповідача не з'явились, про причини неявки суд не повідомлено, в матеріалах справи є наявними зворотні повідомленння про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати необхідних заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду даної справи учасники процесу були повідомлені своєчасно та належним чином.

Колегія прийшла до висновку про розгляд справи у відсутності представників сторін.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третіх осіб 2, 5, перевіривши наявні матеріали справи, колегія встановила наступне:

24.12.2010р. між ПАТ "Легбанк" та ТОВ "Смілянський цукровий завод" було укладено кредитний договір № 01/10 КЮ, відповідно до умов якого банк зобов'язується надати, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати та повернути в термін до 20.12. 2012 року кредит в розмірі 11000000,00 грн. та сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 21,5 % (п. 1.1, 1.2 кредитного договору).

До кредитного договору сторонами укладено 20 додаткових угод.

Додатковою угодою № 17 від 20.12.2013 сторони внесли зміни до вищевказаних умов кредитного договору, а саме: розмір кредиту, який банк зобов'язався надати, а позивач повернути до 22.12.2014 року, складає 11877504,99 грн, що становить 1087282,05 євро. Також зазначеною угодою сторони внесли зміни до п. 1.2 кредитного договору та встановили, що щомісячна сплата відсотків становить: по гривні у розмірі 23,5 % річних; по євро - 15,5 % річних.

В забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 24.12.2010 року між ПАТ "Легбанк", як іпотекодержателем, ТОВ "Поляне", як іпотекодавцем, та ТОВ "Смілянський цукровий завод", як позичальником, укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований у реєстрі за № 2334.

За умовами укладено договору іпотекодавець надав належний йому на праві приватної власності в іпотеку комплекс нежитлових будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (пункти 1.1, 1.2, 2.1 договору іпотеки).

Пунктом 2.2 договору іпотеки зазначено, що заставна вартість предмета іпотеки складає 37159000,00 грн (без ПДВ). До договору іпотеки сторонами було укладено три договори про внесення змін.

24.12.2010 року між ПАТ "ЛЕГБАНК", як заставодержателем, ТОВ "ПОЛЯНЕ", як заставодавцем, та ТОВ "СМІЛЯНСЬКИЙ ЦУКРОВИЙ ЗАВОД", як позичальником, укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований у реєстрі за № 2336.

В забезпечення виконання зобов'язань, вказаних у п. 1.1 договору застави, заставодавець, як майновий поручитель позичальника, на умовах цього договору передає у заставу належне йому на праві власності обладнання за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1.2 договору застави). Перелік обладнання, переданого в заставу, наведено у п. 1.2 договору, і загальна вартість якого згідно з п. 1.4 договору складає 3750000,00 грн. До договору застави було укладено три договори про внесення до нього змін.

26.12.2013 року між позивачем, як заставодавцем/позичальником, та відповідачем, як заставодержателем було укладено договір застави № 03/13 КЮ, за умовами якого заставодавець, з метою забезпечення вимог заставодержателя, які випливають з кредитного договору, передає у заставу основні засоби, перелік яких наведено в додатку № 1 до вказаного договору, а загальна вартість предмета застави складає 10525497,00 грн (пункти 1.1, 1.2 договору застави № 03/13 КЮ). Відповідно до п. 1.3 договору застави № 03/13 КЮ предмет застави знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до довідки ПАТ "Легбанк" від 18.02.2015 № 10/4-286 станом на 16.02.2015 року позивач має перед відповідачем заборгованість за кредитним договором 33000550,34 грн., що за курсом Національного банку України складає 1113101,63 євро (а.с. 48).

Як встановлено місцевим господарським судом 16.02.2015 року між позивачем (новий кредитор) та ТОВ "Досвід 2002" (первісний кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги.

Відповідно до умов вищезазначеного договору первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор приймає право вимоги первісного кредитора до боржника, яким є ПАТ "Легбанк", за договором банківського рахунку (для суб'єктів господарської діяльності) від 02.09.2013 № 22938 (поточний рахунок 260084801) та договором банківського рахунку (для суб'єктів господарської діяльності) від 02.09.2013 № 22938/1 (поточний рахунок 260064818), що були укладені між первісним кредитором та боржником, а саме право вимагати повернення боржником грошових коштів у розмірі 6406436,66 грн (п. 1.1 договору від 16.02.2015).

Аналогічні договори про відступлення права вимоги позивач, як новий кредитор, уклав з:

- ОСОБА_7 (первісний кредитор) договір від 16.02.2015, за яким вказана фізична особа відступила (передала), а позивач набув частину права вимоги від відповідача грошових коштів в сумі 160202,17 доларів США (еквівалент 4173249,28 грн), яке виникло на підставі договору від 19.05.2014 № 2005 про відкриття та обслуговування карткового рахунку з видачею платіжної картки, укладеного між первісним кредитором та ПАТ "Легбанк";

- ОСОБА_8 (первісний кредитор) договір від 16.02.2015, за яким вказана фізична особа відступила (передала), а позивач набув частину права вимоги від відповідача грошових коштів в сумі 91861,22 доларів США (еквівалент 2392974,85 грн), яке виникло на підставі договору банківського вкладу від 13.05.2014 № 0510-ДД-4-Ювілейний, укладеного між первісним кредитором та ПАТ "Легбанк";

- ОСОБА_9 (первісний кредитор) договір від 16.02.2015, за яким вказана фізична особа відступила (передала), а позивач набув частину права вимоги від відповідача грошових коштів в сумі 97688,74 євро та 109727,39 доларів США (загальна сума еквівалентна 5754602,27 грн), яке виникло на підставі: 1) договору банківського вкладу від 07.04.2014 № 0386-ДД-14-Класичний; 2) договору банківського вкладу від 17.03.2014 № 0289-ДД-14-Стратегічний; 3) договору банківського вкладу від 07.04.2014 № 0391-ДД-14-Ювілейний; 4) договору банківського вкладу від 18.03.2014 № 0297-ДД-14Ювілейний, які укладено між первісним кредитором та ПАТ "Легбанк";

- ОСОБА_10 (первісний кредитор) договір від 16.02.2015, за яким вказана фізична особа відступила (передала), а позивач набув частину права вимоги від відповідача грошових коштів в сумі 821793,31 грн та 237675,45 доларів США (еквівалентно 7013213,35 грн), яке виникло на підставі: договору банківського вкладу від 16.09.2013 № 1671-ДД-13-Класичний; договору банківського вкладу від 27.05.2014 № 0541-ДД-14-Ювілейний; договору банківського вкладу від 27.05.2014 № 0541-ДД-14-Ювілейний; договору про відкриття та обслуговування карткового рахунку з видачею платіжної картки від 25.04.2006 № 931/мс, які укладеного між первісним кредитором та ПАТ "егбанк";

- ОСОБА_11 (первісний кредитор) договір від 16.02.2015, за яким вказана фізична особа відступила (передала), а позивач набув частину права вимоги від відповідача грошових коштів в сумі 218251,91 доларів США (еквівалент 5685438,80 грн), яке виникло на підставі: договору банківського вкладу від 18.07.2013 № 1253-ДД-13-Стратегічний; договору банківського вкладу від 17.01.2014 № 0066-ДД-14-Стратегічний; договору банківського вкладу від 18.06.2014 № 0602-ДД-14-На вимогу; договору про відкриття та обслуговування карткового рахунку з видачею платіжної картки від 06.05.2014 № 0000001998, які укладеного між первісним кредитором та ПАТ "Легбанк";

- ОСОБА_12 (первісний кредитор) договір від 16.02.2015, за яким вказана фізична особа відступила (передала), а позивач набув частину права вимоги від відповідача грошових коштів в сумі 91861,22 доларів США (еквівалент 2392974,85 грн), яке виникло на підставі договору банківського вкладу від 13.05.2014 № 0511-ДД-14-Ювілейний, укладеного між первісним кредитором та ПАТ "Легбанк";

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Таким чином, виходячи з договорів відступлення права вимоги, до ТОВ "Смілянський цукровий завод" перейшло право вимоги до ПАТ "Легбанк" грошових коштів, а саме у таких розмірах: 7228229,97 грн; 909579,36 доларів США та 97688,74 євро. Тобто, позивач став кредитором відповідача на вказані суми грошових коштів і, при цьому позивач є боржником відповідача на підставі кредитного договору.

У зв'язку із наведеними обставинами, позивач звернувся до відповідача із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, яка мотивована тим, що до ТОВ "Смілянський цукровий завод" на підставі вищенаведених договорів, укладених із третіми особами у справі, перейшло право вимоги від відповідача грошових коштів на загальну суму 3566668,80 грн.

Відповідно до матеріалів справи заяву відповідач отримав 23.02.2015 року за вхідним № 332, про що свідчить відбиток штампу на заяві, засвідчена копія якої наявна у справі.

Слід зазначити, що позивач звернувся до банку з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 601 ЦК України, а саме: вимоги ТОВ "Смілянський цукровий завод" до ПАТ "Легбанк" на суму 35666668,80 грн. з одного боку та вимоги ПАТ "Легбанк" до ТОВ "Смілянський цукровий завод" на суму 35130266,28 грн. з іншого боку.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Легбанк" надано лист-відповідь від 24.02.2015 № 11-321, з якого вбачається, що заява позивача від 23.02.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог задоволенню не підлягає в силу припису ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Спір між сторонами виник внаслідок того, що позивач вважає, що його зобов'язання за кредитним договором та за забезпечувальними зобов'язання позивача правочинами (договори іпотеки і застави) припинилися в силу приписів ст. 606 ЦК України, тобто у зв'язку із поєднанням в особі позивача боржника і кредитора.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом кредитного договору банк є кредитором позичальника з майновими вимогами, які ґрунтуються на кредитному договорі, тобто про повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Згідно з ч. 1 ст. 1058 та ч. 1 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Тобто, фізична або юридична особа, яка внесла кошти на депозит в установі банку, є кредитором банку з майновими вимогами щодо одержання відсотків або іншого доходу, обумовленого договором банківського вкладу, за користування банком грошовими коштами вкладника, а також повернення суми вкладу після закінчення строку дії договору банківського вкладу (депозиту) або на першу вимогу вкладника.

Як встановлено вище, відповідно до кредитного договору позивач є боржником ПАТ "Легбанк" на суму 35130266,28 грн, а останній є кредитором ТОВ "Смілянський цукровий завод". В той же час, внаслідок укладення між позивачем та третіми особами у справі 2-8 договорів відступлення права вимоги, позивач набув право вимоги до ПАТ "Легбанк" за договорами банківського вкладу на загальну суму 35666668,94 грн та, відповідно, став кредитором ПАТ "Легбанк", а останній став боржником ТОВ "Смілянський цукровий завод" у даних правовідносинах.

З наведених обставин вбачається, що між позивачем і відповідачем існують взаємні зустрічні грошові зобов'язання на підставі кредитного договору від 24.12.2010 № 01/10 КЮ та договорів банківського вкладу.

З урахуванням наведених обставин позивач, посилаючись на приписи ст. 606 ЦК України, вважає, що його зобов'язання за кредитним договором припинилися внаслідок поєднання боржника і кредитора в одній особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 606 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі. Зобов'язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Виходячи з наведених вище норм та обставин справи, місцевий суд дійшов до таких висновків, які узгоджуються із правовими позиціями господарського суду касаційної інстанції (постанови Вищого господарського суду України від 02.10.2014 у справі № 921/1176/13-г/1, від 14.05.2015 у справі № 910/20158/14, від 20.05.2015 у справі № 910/21757/14).

Зобов'язання - це правовідношення між, як мінімум, двома сторонами, а поєднання двох сторін у одній особі є підставою для припинення зобов'язання.

Поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі має місце у разі, якщо до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної в законі, підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки. Поєднання боржника і кредитора в одній особі може мати місце, наприклад, при спадкуванні - у разі переходу майна кредитора до боржника і навпаки; при реорганізації шляхом злиття або приєднання юридичних осіб, пов'язаних між собою взаємним зобов'язанням. В обох цих випадках зникає один із суб'єктів правовідношення, у зв'язку з чим припиняється і саме правовідношення. Тобто, зникає (або виходить із двосторонніх зобов'язальних правовідносин) в силу об'єктивних обставин або певного правочину один із суб'єктів правовідношення. При цьому до особи, що залишилась, переходять всі правомочності щодо взаємних зобов'язань, у зв'язку з чим припиняється і власне правовідношення.

Таким чином, для припинення зобов'язання на підставі наведеної норми поєднанням двох сторін у одній особі, необхідно щоб у результаті такого поєднання лишилась лише одна особа.

В даному випадку існують окремі зобов'язання за договором банківського рахунку між позивачем і відповідачем та зобов'язання по кредитному договору від 24.12.2010 № 01/10 КЮ між тими ж сторонами. І поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі не відбулося, оскільки обидві сторони цього договору продовжують об'єктивно існувати із збереженням за ними всіх прав та обов'язків.

На підставі вищевикладеного колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що до спірних відносин неможливо застосувати правила, встановлені ст. 606 ЦК України та виходячи обставин справи і норм матеріального права позов ТОВ "Смілянський цукровий завод" є безпідставним і таким, що задоволенню не підлягає.

Крім того, колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Правлінням Національного банку України прийнято постанову від 27.11.2014 № 744 "Про віднесення ПАТ "Легбанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.11.2014 № 133 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Легбанк".

26.02.2015 року правлінням НБУ прийнято постанову № 135 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Легбанк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.02.2015 № 41 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Легбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".

Частиною 2 ст. 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Пунктом 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

Як вбачаєтсья з матеріалів справи, договори відступлення права вимоги, укладено між позивачем і третіми особами у справі (2-8) 16 лютого 2015 року, тобто після запровадження тимчасової адміністрації в банку, а тому в силу п. 4 ч. 5 ст. 36 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зарахування зустрічних однорідних вимог неможливо здійснити. Крім того, зарахування зустрічних однорідних вимог між сторона спору неможливе, оскільки відносно відповідача відкрита ліквідаційна процедура.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не підтверджені відповідними доказами, не спростовують правильності висновків місцевого суду та не можуть бути підставами для скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія зазначає, що позивач в позові та апеляційній скарзі посилається одночасно на дві підстави припинення одного і того самого зобов'язання, однак, припинення зобов'язання з одних підстав унеможливлює припинення того самого зобов'язання з інших підстав у зв'язку з його відсутністю (припиненням). Щодо неможливості припинення зобов'язання у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі ст. 606 ЦК України. На підставі постанови Правління Національного банку України від 27.11.2014 року №744 "Про віднесення ПАТ "Легбанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладі фізичних осіб прийнято рішення від 27.11.2014 №133 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Легбанк", згідно з яким з 28.11.2014 року у ПАТ "Легбанк" запроваджено тимчасову адміністрацію, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

27.02.2015 за рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних № 41 прийнято рішення про ліквідацію ПАТ "Легбанк". Таким чином, задоволення вимог кредиторів здійснюється виключно в порядку передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Оскільки для зобов'язання необхідна наявність як мінімум двох сторін - боржника і кредитора, збіг цих сторін в одній особі унеможливлює подальше існування зобов'язання і тягне його припинення. Цей спосіб припинення є одним із прикладів фізичної неможливості виконання зобов'язання.

Збіг в одній особі боржника і кредитора має місце у випадку уступки кредитором своєму боржникові права вимоги до нього, а також у разі переходу до боржника майна, що є предметом зобов'язання. Останнє має місце, наприклад, при продажу орендодавцем відповідного майна орендарю до закінчення терміну договору оренди, коли на орендарі лежить обов'язок по внесенню орендної плати.

Отже, припинення зобов'язання за ст. 606 Цивільного кодексу України може мати місце в наступних випадках.

Збіг їх в одній особі (конфузія) робить безглуздим існування суб'єктивного права і кореспондуючий йому обов'язки, а тому при настанні подібних обставин зобов'язання припиняється.

Конфузія має місце у випадку універсального правонаступництва (успадкування, реорганізація юридичних осіб у формі злиття або приєднання), результатом якого є перехід до боржника корреспондирующего його обов'язку суб'єктивного права або, навпаки, перехід до кредитора протистоїть його вимогу обов'язки.

Збіг може з'явитися наслідком сингулярного правонаступництва - уступки кредитором своєму боржникові права вимоги до останнього.

В якості підстави конфузія може виступати також перехід до боржника майна, що є предметом зобов'язання. Так, продаж до закінчення терміну договору оренди орендованої речі орендарю припиняє його обов'язок по внесенню їм орендної плати.

Таким чином збігу боржника та кредитора у зобов'язальних відносинах між позивачем і відповідачем не відбувається.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смілянський цукровий завод" на рішення Господарського суду м. Києва від 03.06.2015р. у справі № 910/8679/15-г залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 03.06.2015р. у справі № 910/8679/15-г залишити без змін.

Матеріали справи № 910/8679/15-г повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх