Рішення № 51536363, 16.09.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.15 р. Справа № 914/2303/15

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом:Приватного підприємства „Львівбудавтосервіс, с. Сокільники, Пустомитівський район, Львівська областьдо відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю „Л-Профі, м. Львівпро:розірвання договору та стягнення 26468,70 грн.

Суддя Артимович В.М.

Секретар судового засідання Струк Н.Р.

Представники сторін:

від позивача: не зявився;

від відповідача: ОСОБА_1 представник.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства „Львівбудавтосервіс, с. Сокільники, Пустомитівський район, Львівська область, надалі позивач, до Товариства з обмеженою відповідальністю „Л-Профі, м. Львів, надалі відповідач, про розірвання договору та стягнення 26468,70 грн.

Ухвалою суду від 13.07.2015 р. порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду, судове засідання призначено на 05.08.2015 р.

25.08.2015 р. на розгляд суду представник відповідача подав клопотання з проханням відкласти розгляд справи.

25.08.2015 р. через канцелярію на розгляд суду представник відповідача подав клопотання з проханням повернути без розгляду позовну заяву ПП „Львівбудавтосервіс до ТзОВ „Л-Профі.

31.08.2015 р. на розгляд суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву.

04.09.2015 р. на розгляд суду представник позивача подав заперечення на відзив.

07.09.2015 р. на розгляд суду представник відповідача подав клопотання з проханням продовжити строк розгляду справи.

В засідання суду 16.09.2015 р. зявився представник відповідача, надав пояснення по суті справи та просив продовжити строк розгляду спору. Позивач не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, в їх сукупності, суд встановив наступне.

06.03.2015 р. сторонами укладено договір, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобовязується виготовити та передати у власність замовника продукцію двері металеві протипожежні згідно з додатком № 1 до даного договору, який є його невідємною частиною, а замовник зобовязується прийняти вироби та оплатити їх в порядку та у терміни, передбачені договором.

Згідно п.п. 3.1, 3.3 договору вартість продукції та робіт визначена у додатку № 1, який є невідємною частиною договору, і становить 18912,00 грн., в тому числі ПДВ 20 % 3152,00 грн. Розрахунок здійснюється замовником у безготівковій формі на розрахунковий рахунок виконавця таким чином: попередня оплата у розмірі 90 % вартості продукції 17020,80 грн., в тому числі ПДВ 2836,80 грн., решта 10% вартості продукції 1891, 20 грн., в тому числі ПДВ 315,20 грн. перед відвантаженням продукції замовнику.

Виконавець зобовязується виготовити продукцію протягом 10 робочих днів з моменту отримання попередньої оплати у розмірі 90 % та надання виконавчих розмірів виробів відповідно до п. 4.1 договору.

На виконання умов договору позивачем здійснено попередню оплату згідно платіжних доручень від 16.03.2015 р. за № 373 та від 24.03.2015 р. за № 392, що разом складає 17020,80 грн,

Позивачем надіслано претензію від 29.05.2015 р. відповідачу з проханням негайно поставити обумовлений договором від 06.03.2015 р. за № 04 товар двері металеві протипожежні та перерахувати не пізніше наступного робочого дня після отримання цієї претензії на рахунок позивача 5295,36 грн. штрафу за прострочку виконання договору.

У позовній заяві позивач також зазначив, що обєкт, на комплектування якого дверима укладався правочин, введений в експлуатацію, двері фактично придбані позивачем в іншого контрагента, докази чого долучені до позову, зокрема, декларація про готовність обєкта до експлуатації та видаткова накладна від 05.06.2015 р. за № Р1-0000014 на суму 18912,00 грн.

Пізніше у вимозі від 19.06.2015 р. позивач просить не пізніше наступного робочого дня після отримання цієї вимоги підписати протокол про розірвання договору від 06.03.2015 р. за № 04, перерахувати на рахунок 17020,80 грн. вартості оплачених по договору, але не переданих дверей металевих протипожежних, 6638,11 грн. штрафних санкцій, 2809,79 грн. інфляційних втрат за прострочку виконання договору від 06.03.2015 р. за № 04, підписати та надіслати на адресу ПП «Львівбудавтосервіс» акт звірки взаємних розрахунків.

У позовній заяві позивач просить розірвати договір від 06.03.2015р. за № 6, укладений між сторонами, стягнути з відповідача 17020,80 грн. вартості оплачених по договору дверей, 6638,11 грн. штрафних санкцій, 2809,79 грн. інфляційних втрат, 1827,00 грн. судового збору, 5000,00 грн. вартості послуг адвоката.

У свою чергу відповідач подав відзив на позовну заяву від 31.08.2015 р. та просив суд відмовити в задоволенні позову.

При прийнятті рішення суд виходить із наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

У відповідності із ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Як зазначено вище, позивачем направлено вимогу від 19.06.2015 р. про повернення коштів попередньої оплати.

Щодо заперечень відповідача про відсутність прострочення виконання договірного зобовязання з його сторони, оскільки позивачем не було виконано вимогу в частині надання відповідачу виконавчих розмірів виробів, то зазначене спростовується підписанням сторонами додатку № 1 до договору, де зазначені усі параметри дверей, що підлягали виготовленню та поставці. Пункт 1.1 договору зазначає, що виконавець зобовязується виготовити та передати у власність замовника продукцію двері металеві протипожежні згідно з додатком № 1 до даного договору.

Зважаючи на те, що відповідачем не поставлено товар, а також ним не повернуто позивачу коштів, отриманих як попередню оплату, тому позовні вимоги про стягнення коштів у сумі 17020,80 грн. є обґрунтовані, підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, а відтак підлягають до задоволення.

Також позивач заявив вимогу про розірвання договору від 06.03.2015 р. за № 04.

Щодо вказаної вимоги суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 206 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 2, 4 ст. 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.( ч.1 ст.651 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як зазначено в постанові Верховного суду України від 18.09.2013 р. у справі № 6-75цс13 однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Позивач зазначив, що в результаті порушення умов спірного договору відповідачем ПП „Львівбудавтосервіс не здало б в експлуатацію обєкт будівництва за адресою: вул. Скнилівська, 21, с. Сокільники, Пустомитівський район, Львівська область. А тому позивач змушений був придбати двері в іншого підприємства. На підтвердження вказаного позивачем долучено до позовної заяви декларацію про готовність обєкта до експлуатації будівництво сервісно-відпочинкового комплексу з виставковими павільйонами та офісними приміщеннями по вул. Скнилівській № 23 в с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області та видаткову накладну від 05.06.2015 р. за № Р1-0000014.

В п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання, щодо передачі у власність замовника продукції на підставі спірного договору, тому є підставною заявлена позовна вимога про розірвання договору від 06.03.2015 р. № 04.

За неналежне виконання зобов'язань позивач на підставі ст. 625 ЦК України просить стягнути 2809,79 грн. інфляційних втрат.

Суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення суми індексу інфляції, виходячи з наступного.

Стягнення з відповідача суми індексу інфляції є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця. (Правова позиція Верховного Суду України, зазначена у постанові судової палати у господарських справах від 15 жовтня 2013 року № 3-30гс13).

Відповідно до інформаційний листа від 24.04.2013р. № 01-06/1666/14 Вищого господарського суду України «Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" встановлено, що обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням). На аванс можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України (постанова від 16.09.2014 р. № 921/266/13-г/7).

Згідно ч. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. У даному випадку розмір процентів за користування чужими грошовими коштами законом або іншим актом цивільного законодавства не встановлено. Також, між сторонами не встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами в договорі. Крім цього позивач зазначає що договору між сторонами згідно даних правовідносин не укладалось.

Виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що при несвоєчасному поверненні сум попередньої оплати проценти за користування чужими коштами нараховуються на підставі ст. 536 ЦК України. Якщо договором купівлі- продажу (поставки), законом чи іншим актом цивільного законодавства розмір процентів за користування чужими грошима не встановлено, застосування приписів ст. 625 ЦК України є неправомірним.

Крім того, позивач просить суд стягнути штрафні санкції в сумі 6638,11 грн. на підставі п. 5.3 договору, відповідно до якого у випадку несвоєчасного виготовлення продукції з вини виконавця останній сплачує замовнику штраф у розмірі 0,5 % від загальної суми договору за кожний день прострочення.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні вказаних вимог, оскільки матеріалами справи доведено неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобовязань по поставці товару, проте доказів своєчасного чи несвоєчасного виготовлення дверей позивачем суду не подано.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно зі статтею 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Щодо стягнення судових витрат позивача на послуги адвоката в сумі 5000,00 грн., то слід зазначити наступне.

Позивачем долучено до матеріалів справи договір щодо надання юридичних послуг від 25.05.2015 р., відповідно до п. 4.1 якого за роботу, виконану адвокатом, замовник перераховує 5000,00 грн. Також долучено квитанцію до прибуткового касового ордера на суму 5000,00 грн., акт виконаних робіт (наданих послуг) по договору щодо надання юридичних послуг від 25.05.2015 р.

Відповідно до п 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Виходячи із зазначеного вище, суд вважає за необхідне судові витрати розподілити на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. зокрема з відповідача стягнути за надані послуги адвоката 4107,63 грн., судовий збір 2392,86 грн.

Керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов Приватного пдіприємтсва «Львівбудавтосервіс», с. Сокільники, Пустомитівський район, Львівська область, задоволити частково.

2.Розірвати укладений між Приватним підприємством „Львівбудавтосервіс, с. Сокільники, Пустомитівський район, Львівська область, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Л-Профі, м. Львів, договір від 06.03.2015 р. за № 04.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Л-Профі» (79020, вул. П.Панча, 11/99, м. Львів; ідентифікаційний код 33562555) на користь Приватного підприємства «Львівбудавтосервіс» (81130, с. Сокільники, Пустомитівський район, Львівська область; ідентифікаційний код 32970709) 17020,80 грн. боргу (попередньої оплати), 2392,86 грн. судового збору, 4107,63 грн. витрат на оплату адвокатських послуг.

4.Наказ видати відповідно до вимог ст.ст. 116, 117 ГПК України після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 21.09.2015 р.

Суддя Артимович В.М.