Ухвала суду № 51494343, 23.09.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6374/15

Головуючий у першій інстанції Сувертак І.В.

Доповідач Черевко П. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого - Черевка П.М.

Суддів - Суворова В.О., Артеменка І.А.

за участю секретаря - Книгиницького О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою скаргою Біляївської міжрайонної прокуратури Одеської області на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до державної казначейської служби України, Біляївської міжрайонної прокуратури Одеської області, Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Біляївського районного суду Одеської області про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Біляївського районного суду Одеської області з позовом до державної казначейської служби України, Біляївської міжрайонної прокуратури Одеської області, Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Біляївського районного суду Одеської області про відшкодування моральної шкоди посилаючись на те , що 07 грудня 2010 року відносно нього була порушена кримінальна справа за ознаками ч. 1 ст. 129 КК України.

Постановою від 10 грудня 2010 року мені ОСОБА_2 був обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Постановою від 18 грудня 2010 року ОСОБА_2 був залучений у якості обвинуваченого за ч.1 ст. 129 КК України.

Вироком Біляївського районного суду Одеської області від 12 травня 2011 року ОСОБА_2 був визнаний винним у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст. 129 КК України та призначено покарання у вигляді 2 (двох) років обмеження волі зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком у 2 (два) роки.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2011 року вирок Біляївського районного суду Одеської області від 12 травня 2011 року був змінений, проте міра покарання, призначена ОСОБА_2 залишилася без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2012 року вирок Біляївського районного суду Одеської області від 12 травня 2011 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2011 року були скасовані, а справа була направлена на новий судовий розгляд.

Вироком Біляївського районного суду Одеської області від 18 квітня 2013 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст. 129 КК України та призначено йому покарання у вигляді арешту строком на 2 (два) місяці.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 серпня 2013 року вирок Біляївського районного суду Одеської області від 18 квітня 2013 року було скасовано, а справа була направлена прокурору для організації додатково розслідування.

Постановою слідчого СВ Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області кримінальне провадження стосовно ОСОБА_2 було закрите за відсутності у його діяннях складу злочину.

Позивачу були заподіяні моральні страждання, що були викликані психічним впливом, що в свою чергу призвело до погіршення можливостей реалізації звичок та бажань, у позивача погіршилися відносини із оточуючими людьми, оскільки вони не хотіли не тільки мати з ним справу, а й взагалі не хотіли з ним розмовляти так як вважали його злочинцем. Фактично внаслідок порушення кримінальної справи та його засудження він був незаконно звільнений із роботи.

З огляду на вказані обставини, та враховуючи те, що згідно висновку №4804 судової психологічної експертизи за матеріалами цивільної справи №496/3540/14-ц визначено орієнтовний розмір грошового відшкодування за завдану ОСОБА_2 незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду моральної шкоди становить 116, 64 мінімальних заробітних плат, ОСОБА_2 просить стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 142000 гривень 67 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.

Уточнивши свої позовні вимоги ОСОБА_2 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України, на його користь моральну шкоду, завдану незаконним діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, в розмірі 142000,67 грн.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 04 вересня 2014 року по справі призначено судово-психологічну експертизу, провадження по справі зупинено.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 28 листопада 2014 року провадження по справі відновлено.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 17 грудня 2014 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Біляївський районний суд Одеської області.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 січня 2015 року вищевказану цивільну справу передано до Суворовського районного суду м. Одеси для розгляду.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України, на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану незаконним діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду , в розмірі 142000,67 грн.; стягнуто судовий збір в сумі 1420,00 грн. в дохід держави з Державної казначейської служби України.

Вважаючи рішення суду незаконним Біляївська міжрайонна прокуратура Одеської області звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 червня 2015 року та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі вивчивши матеріали справи та обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд обгрунтовано дійшов зазначеного висновку.

Судом встановлено, що 07 грудня 2010 року відносно ОСОБА_2 було порушено кримінальну справу за ознаками ч. 1 ст. 129 КК України.

Постановою від 10 грудня 2010 року ОСОБА_2 було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Постановою від 18 грудня 2010 року ОСОБА_2 було залучено у якості обвинуваченого за ч.1 ст. 129 КК України.

Вироком Біляївського районного суду Одеської області від 12 травня 2011 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачено ч. 1 ст. 129 КК України та призначено покарання у вигляді 2 (двох) років обмеження волі зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком у 2 (два) роки.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2011 року вирок Біляївського районного суду Одеської області від 12 травня 2011 року було змінено, проте міра покарання, призначена ОСОБА_2. залишилася без змін.

Ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2012 року вирок Біляївського районного суду Одеської області від 12 травня 2011 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2011 року були скасовані, справу направлено на новий судовий розгляд.

Вироком Біляївського районного суду Одеської області від 18 квітня 2013 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачено ч. 1 ст. 129 КК України та призначено йому покарання у вигляді арешту строком на 2 (два) місяці.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 серпня 2013 року вирок Біляївського районного суду Одеської області від 18 квітня 2013 року скасовано, справу направлено прокурору для організації додатково розслідування.

Постановою слідчого СВ Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області кримінальне провадження стосовно ОСОБА_2 закрито за відсутності у його діяннях складу злочину.

Вказані обставини сторони по справі, які були присутніми в судовому засіданні, фактично не заперечували та підтверджуються дослідженими судом постановами, вироками та ухвалами судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ч. 1 ст. 1167 ЦК України.

Згідно з частиною 2 статті 1176 ЦК Україниправо на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтею 2 згаданого Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

При цьому перелічені в ст. 1 та ст. 2 Закону події повинні знаходитись між собою в причинно-наслідковому звязку.

Стаття 3 цього ж Закону передбачає, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно висновку судового експерта ОНДІСЄ ОСОБА_4 №4804 судової психологічної експертизи від 12 листопада 2014 року орієнтовний розмір грошового відшкодування за завдану ОСОБА_2 незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду моральної шкоди становить 116, 64 мінімальних заробітних плат. Враховуючи зазначене, суд обгрунтовано не прийняв до уваги заперечення прокуратури в частині визначення суми моральної шкоди, оскільки сума моральної шкоди, згідно висновку експерта є стабільною і може змінитись лише зі зміною мінімальної заробітної плати.

Судом обгрунтовано принято запропоновану у висновку судово-психологічної експертизи формулу обчислення розміру компенсації дійсної моральної шкоди як таку, що науково обґрунтована та найбільш придатна до застосування до викладених обставин.

Ситуація, що стала підставою цього позову, за звичайних умов суспільного життя є неодмінно психотравмуючою за своєю сутністю. Вона створює переживання, емоційну напруженість, порушує життєві плани та змінює звичайний життєвий устрій (необхідність участі в судовій тяганині, відвідування експертних, судових органів). Відстоювання своїх цивільних прав займає в позивача тривалий час, потребує значних фізичних та психологічних сил. Внаслідок обставин, що є предметом розгляду в цій справі, позивач зазнав значних матеріальних збитків, які, в свою чергу обумовлюють порушення звичайного темпу, змісту та цілеспрямованості його життєдіяльності. Суд вважає, що заявлена позивачем сума компенсації моральної шкоди є співмірною з тими негативними наслідками, що наступили для позивача, та відповідає критерію розумності.

Враховуючи вищевикладене, суд з урахуванням засад розумності та справедливості, правильно дійшов до висновку про необхідність стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 142 000,67 грн.

Посилання апелянта на неповне зясування судом обставин заподіяння шкоди позивачу, на неповну наявність доказів в підтвердження вимог позивача, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення є необґрунтованими, оскільки спростовані дослідженими судом доказами, яким дана правильна правова оцінка.

Районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Біляївської міжрайонної прокуратури Одеської області - відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий П.М. Черевко

Судді: В.О. Суворов

І.А. Артеменко